Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ. ГОСПОДАРСТВО

а) Сільське господарство

Сільське господарство України з кінця XVIII ст. переживало велике зрушення. Опанування Росією Південної України, зруйнування Запорізької Січі, приєднання Криму й перетворення його на російську губернію, заснування торговельних портів на Чорному морі та право вільного плавання торговельних кораблів — все це мало велике значення для сільського господарства й промисловости України. Відкриття вільного шляху до Чорного моря сильно вплинуло на сільське господарство. Щоб піднести прибутковість своїх маєтків, дідичі збільшували орне поле, вводили багатопільну систему, а також культури нових рослин — почали сіяти кукурудзу, тютюн. У 1820-их роках з'явились сільськогосподарські машини — сівалки, косарки, молотарки. З запровадженням машин стали непотрібні маси кріпаків, бо машини вимагали робітників менше, але більш кваліфікованих.

З кінця XVIII ст. вивіз збіжжя з України, головно — до чорноморських портів, швидко зростає. Україна стала «Шпихліром Европи». Про збільшення експорту пшениці свідчать такі приклади: через чорноморські порти відправлено в 1833 році 300.000 четвертей збіжжя, року 1840 — 500.000, а року 1847 — понад мільйон.

В особливо швидкому темпі поширювалась посівна площа в Південній Україні: з 1778 до 1851-го року у 25 разів.

Крім пшениці, вівса, ячменю сіяли й інші культури: тютюн — на Полтавщині, коноплі — на Чернігівщині, льон — у Південній Україні. У Новгород-Сіверщині були села, де коноплі стали головною галуззю господарства. У 50-их роках XIX ст. в Стародубському та Мглинському повітах продавали конопляного прядива майже на мільйон карбованців.

Другою важливою галуззю господарства для Чернігівщини та Полтавщини був тютюн. Його сіяли тут з початку XVIII ст. Велике значення мало сіяння буряків. З 1848 до 1860 року посівна площа під буряками зросла з 27.700 до 43.690 десятин. У XIX ст. в галузі цукроварення Україна стала одною з перших країн Сходу Европи.

У кінці XVIII та на початку XIX ст. тваринництво конкурувало з рільництвом, особливо в Південній Україні, де широкі степи та брак робітних рук робили скотарство прибутковішим: в 1799 році в Південній Україні було 167 кінських стадарень та 269 розплідно-виховних господарств рогатої худоби. У 1830 році в самій лише Катеринославщині було 287 кінських стадарень та 311 розплідно-виховних господарств великої худоби. За один 1840 рік на ярмарках Київської губернії продано 11.000 коней. Худобу ганяли до Росії, до Шльонську, Австрії, Прусії. Стада худоби, яку переганяли з України, мали по кілька тисяч голів. У 1820-1830 роках, наприклад, до Петербургу приганяли щороку до 20.000 голів великої рогатої худоби, а в 1840-их роках — до Петербургу та Москви — до 160.000.

Величезного поширення набуло вівчарство, особливо «тонкорунне». У середині XVIII ст. почали розводити в Південній Україні еспанських мериносів. У 1850 році було 9.965.000 голів овець, з тієї кількости «тонкорунних» 4 514 000. Продукти вівчарства стали значною галуззю поміщицького господарства: вивозили до Росії та за кордон сукно, вовну, сир, смушки.

Широко розповсюджене було бджільництво. У деяких поміщицьких маєтках були пасіки по кілька сот вуликів. В самій лише Полтавській губернії поміщики продали за 1827 рік 1.300.000 пудів воску та 7 000 пудів меду.

Ці приклади, які стосуються тільки деяких галузей сільського господарства, наочно показують, як швидко розвивалося воно в Україні. Впливали на ці зміни, крім скасування кріпацтва, поширення машин і проведення залізниць, що зв'язали всю Україну з чорноморськими портами.

У 1870—1880-их роках в поміщицькому господарюванні постала криза. Значна частина середніх та дрібних дідичів не спромоглася пристосуватися до нових умов, до заміни кріпацької праці — найманою. Ті великі суми, що дістали вони як «викуп» за земельні наділи, мало-хто використав на вдосконалення господарства. Цю кризу підсилювало в 1870-их роках «надвиробництво» пшениці в Північній Америці, Арґентіні, Австралії, Канаді. Маса дешевої заокеанської пшениці приходила до Европи, викликаючи падіння цін на місцеву пшеницю. Багато поміщицьких маєтків було продано. 1882 року засновано Сільський Поземельний Банк, який давав позики селянам для купівлі поміщицьких земель. Внаслідок цих обставин до рук селян перейшло в Україні коло 4 мільйонів десятин землі. В 1877 році дворянам належало 16 мільйонів десятин року 1902 — 12,2 мільйона десятин.

У відсотках картина представляється так: 1861 року на Україні селянам належало 45,7% всієї землі, року 1913 — 57%, а року 1916 — 65%.