Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

3. Козацтво

Головна маса козацтва не дістала дворянських прав і створила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і селянством. Козаки в Чернігівській та Полтавській губерніях залишилися як вільна сілька людність. Козаки мали свої окремі права, які були застережені законами Російської імперії і в майбутньому ввійшли до «Своду законов Российской Імперии». Так існували козаки протягом цілого XIX ст. і тільки революція 1917 року знищила козаків як стан і скасувала їх права та привілеї. Характеристичне побутове явище: козаки здебільшого не зливалися з селянством, пишалися своїм козацтвом і рідко мали шлюбні зв'язки з селянами.

Але не всі козаки зберегли свої права. Вже була мова про те, як у середині XVIII ст. багато козаків «зубожило». Тяжкі війни, а головно — примусова праця то на каналах, то на будуванні фортець, безправне становище супроти власної сотенної старшини, зменшення земельних володінь внаслідок поділу їх між спадкоємцями, тощо, призводили до того, що козаки переходили до панів, як вільні посполиті, виконували для них різні повинності, відбували панщину, але почували себе вільними й могли в перший-ліпший час покинути пана.

На цьому грунті йшла вперта боротьба, бо козаки не відмовлялися від своїх прав, а дідичі вважали їх за своїх посполитих нарівні з селянами. Справа ускладнювалася тим, що були села, в яких козацькі та селянські дільниці або двори селян та козаків стояли сумежно. Вже «Румянцевський» опис викликав велику тривогу серед козацької маси: вважалося, що записаний до опису був уже прикріплений до певного місця. Але опис не набув практичного значення.

80-ті роки внесли багато хвилювання: з одного боку козацька старшина діставала права російського дворянства, а з другого — селян, а разом із ними й козаків, що жили на поміщицьких землях, позбавлено права переходу. Рядові козаки занепокоїлись, і посипались від них скарги та домагання до «депутатських комісій» та до Сенату про надання дворянських прав.

У той же час в Україні почалися повстання, ініціяторами яких були закріплені панами козаки. Вище була мова про повстання в Кліщинцях 1761-1770 рр. Але найбільшого значення набуло повстання в с. Турбаях. Там закріпачені дідичами, братами Базилевськими, козаки почали легальне добиватися прав, але, не знайшовши захисту в суді, перейшли до активної боротьби. Вони забили дідичів і зорганізували самоуридування на зразок козацького. Протягом 4-ох років військова сила не могла подолати повстанців. Потьомкін звернувся до Катерини II з листом, в якому писав, що вважає за шкідливе вживати військову силу проти «своїх і внутрі землі», бо, мовляв, вістки про це можуть викликати за кордоном погані чутки. Потьомкін добився включення до Катеринославського намісництва села Турбаї, разом з іншими селами Градижського повіту. Він запропонував власникам продати маєток і мав на меті переселити козаків на південь — до Очаківського степу, але цей плян зреалізовано вже після його смерти, а саме переселення відбулося після жорстокого покарання ватажків повстання.