Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

2. Різьба

В ХVІІ-ХVШ ст. різьба на дереві досягла в Україні вийняткової краси. Стиль барокко з його пишними орнаментами вимагав великої досконалости майстрів. Вікна, двері храмів та житлових будинків прикрашалися складними орнаментами з каменю та глини. Чудові зразки таких орнаментів мали церкви Мазепиної фундації, брама Заборовського, ансамбль Ковніра в Лаврі. Поруч з цією скульптурою розвивається різьбарство. Насамперед — це пишні іконостаси на декілька поверхів. Іконостаси — Богородчанський, у Галичині (Ів. Кендяєлевич), Софійського і Миколаївського соборів — у Києві, Межигірського і Видубицького манастирів — незрівнянні красою і технікою. Вирізьблені з дерева листи аканту і виноградні лози вражали своєю красою. Всі ці пам'ятки мистецтва, які прославляли Україну, були по-вандальськи знищені большевиками.

У ХVІІ-ХVШ ст. в православних церквах було багато статуй. З цим звичаєм встановлювати в храмах статуї вів боротьбу православний Синод. Внаслідок цього багато статуй знищено, і тільки незначна їх частина збереглася в музеях. Були статуї на соборі св. Юра у Львові, Геракл на ратуші в Бучачі, фігури гетьманів та муз на будинку Малоросійської Колегії в Глухові, водограй «Самсон» у Києві, фігура Теміди на Київській ратуші.

3. Малярство

Малярство досягло в ХVII-ХVIII ст. високого рівня. Наприкінці XVII ст. шириться новий стиль церковного розпису: священні події подаються на тлі детально розробленого краєвиду, з тваринами, птахами (зразок цього стилю — розпис Троїцької церкви в Києво-Печерській Лаврі). Постаті Ісуса Христа, Богоматері, Святих набувають спеціяльних для українського мистецтва рис. На іконах часто відображують постаті осіб, що офірують ікони: гетьманів, старшини (на іконі Покрови маємо портрет Хмельницького). Ці твори зберігають індивідуальні риси портретного малярства і всі деталі українського краєвиду та одягу, що роблять їх дуже цінними для історії побуту. Особливо цікаві ікони в м. Сорочинцях, на Полтавщині, а також ікони Угорської України.

Розвивається світське малювання, особливо портретне. Серед портретистів були видатні майстри. Еліта українського суспільства: митрополити, гетьмани, полковники та їхні дружини, визначні міщани мали свої портрети, хто гірший, хто ліпший, великі, на ввесь зріст, а маленькі — для медальйонів. Портрети прикрашали будинки, їх покладали до трун; портрети відображалися на іконах, як жертводавців, так і тих, за спомин яких давали до церкви інкону. Портрети цікаві з різних поглядів: багато з них мають психологічні риси й допомагають уявити собі особу, портрет якої подається. Цікаві портрети і з побутового погляду: на них бачимо одяг, іноді датований; бачимо поступову заміну української ноші західньою (портрети Мазепи, Данила Апостола — в лицарських латах), К. Розумовського, Г. Полетики — в цивільних убраннях.

4. Графіка-ґраверство

Високого ступеня досконалости досягло в Україні Граверство. В 1630-их роках зосереджувалось воно головно у Києві, в Києво-Печерській Лаврі, але в кінці XVII ст. вже суперничали з Києвом Львів та Унівський манастир: у своїх виданнях вони вміщали гарні орнаментальні прикраси на українські народні мотиви. У Львові розвивається Граверство стилю барокко.

За доби Мазепи осередком Граверства знову став Київ. Тоді тут працювало коло 20-ти Граверів, більша частина яких була першорядними майстрами. Про школу Граверів доби Мазепи писав В. Сочинський. Основоположником її був Олександер Тарасевич; крім нього працювали — Д. Ґалаховський, Л. Тарасевич, І. Щирський, І. Ми-гура, І. Стрельбицький, 3. Самойлович та інші. Гравери ілюстрували різні книги, наприклад, «Патерик Печерський», виготовляючи Гравюри на металі, а також на дереві, так звані дереворити, і друкували їх на окремих оркушах паперу або на шовку. Частина цих Гравюр присвячена видатним діячам України; тут є портрети, панегірики, види будівель, пляни міст тощо.

Деякі з Граверів Київської школи були відомі далеко поза межами України: О. Тарасевич (1672-1720) був найвизначнішим ми-стцем мідіориту й офорту на всьому Сході Европи. Він зробив чимало портретів королів і інших видатних осіб Европи.

Коло 20-ти гравюр присвячено Мазепі. Найстаріша Гравюра Леонтія Тарасевича була виконана біля 1695 року, коли Мазепа мав 55 років. Він представлений тут ще молодим в оточенні алегоричних фігур, які символізують добрі діла. Найбільше Гравюр виконав Іван Щирський — окремо і в різних книгах — та Захарій Самойлович. Багато працював у Граверстві Іван Магура. В 1706 році на величезному аркуші паперу він нарисував — в центрі — Мазепу в лицарському убранні, з булавою, а по його боках 6 жінок, які символізують істину, правду, силу, справедливість, науку і мистецтво; вгорі представлено 6 церков, що їх уфундував Мазепа (1706 рік). Дуже цікава зроблена на мідяній дошці і відбита на шовку Гравюра Д. Ґалаховського: в центрі — Мазепа на ввесь зріст, оточений 8-ма жіночими алегоричними фігурами.

Крім Києва, видатні Гравери працювали в Чернігові і в Новго-род-Сіверському. Українська ґраверська школа доби Мазепи сягала своїми впливами Польщі, Литви, Білорусії, Молдаво-Валахії і, звичайно, Московщини, де постійно працювали першорядні українські майстри: М. Карповський, О. Козачківський, І. Стекловський та інші.

У 1730-1740-их роках, після загального занепаду української культури 1709-1720 років, Граверство відродилось. У Києві працювало тоді коло 50 Граверів, серед них найкращі О. Козачівський та Г. Левицький (1695-1768) — найвизначніший Гравер XVIII ст.

У середині XVIII ст. розвивається знову граверство у Львові, де працювали І. Филипович, Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т. Троцкєвич.

5. Музика

В XVII ст. розвивається в Україні музикальне життя, чому в значній мірі сприяли братства та спеціяльні музичні цехи в Києві, Львові, Луцьку, Чернігові, Харкові. Вони ширили серед населення інтерес до музики, а в церковні хори вносили нове, свіже. Основою хорового співу України був «партесний» спів — поділ на голоси. В каталозі Луцького братства початку XVII ст. вміщено 5-8-голосні «партеси». В каталозі Львівського братства 1697 року перераховано 267 церковних співів, скомпонованих на 3-12 голосів. З того часу відомо вже багато композиторів. М. Дилецький написав перший музично-теоретичний підручник — «Мусикийская грамматика», яка витримала три видання в XVII ст.; останнє з них надруковане було в Москві 1679 року.

Музикальність українців, краса церковних співів справляли велике враження на чужинців. Павло Алепський у 1653 році звернув увагу на красу співів та на знання українцями музичних правил. Протестант Гербіній ставив київські церковні співи вище ніж захід-ньоевропейські. У XVII ст. почався вплив української музики на московську: українських співаків запрошували до Москви, де вони принесли в церкви «партесні» співи. На початку XVIII ст. у Львові надруковано вперше нотний «Ірмолой» (1707-го та 1709 року).

Осередком музичного життя була Київська Академія. В 1737 році засновано при Харківському Колеґіюмі музичні кляси під проводом Концевича. Складалися рукописні «Богогласники», збірники кантів, що їх співали «спудеї» Київської Академії.

Важливим музичним осередком України був двір К. Розумовського в Глухові, де плекали італійську музику, ставили італійські опери. Бібліотека Розумовського була одною з найстарших та найбільших на Сході Европи. Капельмайстером при дворі гетьмана був Андрій Рачинський, з Підляшшя, колишній капельмайстер єпископської капелі у Львові. З його школи вийшли видатні композитори: Артем Ведель, М. Березовський і Д. Бортнянський. Двоє останніх вчилися в Італії, виявили великий талант, але їх успіхи звичайно відносять на рахунок російської музика