Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Правобережна Україна за часів Руїни

Цілком інакше склалося життя Наддніпрянського Правобережжя, яке ввесь час після смерти Богдана Хмельницького вело боротьбу за свою незалежність то з Польщею, то з Московісю, Туреччиною та татарами. Квітуча країна поволі оберталася на пустелю.

Доба «Руїни» рясніє страшними фактами масового нищення людности: року 1660, після Чуднівського миру, воєвода, князь Барятинський похвалявся, що винищив в околицях Києва 15.000 мирного населення. Року 1663 польський генерал Чарнецький придушуючи повстання проти поляків, писав королеві, що «вся Україна вирішила вмирати, а не піддаватися полякам». Люди гинули зі своїми хатами від огню, голоду. В Ставищі, на Київщині, Стефан Чарнецький наказав вирізати всіх мешканців, а місто зруйнувати. Він зруйнував Субогів, а кості Богдана Хмельницького викинув з домовини. . . На Правобережжі з'являлися один за одним гетьмани, і неодин із них палив села — і кров лилася рікою. Союзники Петра Дорошенка, татари й турки, плюндрували країну й виводили ясир. Бучацьким миром 1672 року. Польща визнала Україну, як самостійну державу, але ця держава обмежувалася лише обезлюдненими Київщиною та Брацлавщиною. І це визнання стало приводом до нового нищення людности: року 1674 прийшов на Правобережжя гетьман Самойлович і зруйнував Черкаси, а гетьман Дорошенко з татарами жорстоко помстився над тими, хто співчував Самойловичеві: мешканці Умані були вирізані, тисячі людей загинули або були виведені до Криму як ясир. Року 1675 турки остаточно сплюндрували Брацлавщину.

Спроба гетьмана Юрія Хмельницького в 1677 році залюднити Поділля мала добрі наслідки. Чар імени Хмельницького приваблював людей з усіх частин України, але за це на них чекала нова помста: Самойлович наказав зруйнувати міста, де ще залишилося населення — Ржшців, Корсунь, Жаботин, а всіх людей перегнати на Лівобережжя. То був так званий «великий згін», внаслідок якого вся середня та південна Україна обернулася на безлюдну пустелю.

Ось такою є стисла історія Правобережної України часів Руїни. Козацький літописець Самійло Величко писав про Правобережну Україну так: «Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до Львова, Замостя, Бродів і далі подорожуючи, бачив я багато городів і замків безлюдних, і пусті вали..., що стали пристановищем і житлом тільки для диких звірів. Мури ж, як у Чолганську, Константинові, Бердичеві, Збаражі, Сокалі, що тільки на шляху нам у поході військовому трапилися, бачив я одні малолюдні, інші цілком пусті, розвалені . . , непотрібним зіллям зарослі, що гніздили в собі тільки гадюк і різних гадів. . . Бачив я там . . . багато кісток людських, сухих і нагих, що тільки небо за покрівлю собі мали» . . .

Врешті сусідні держави санкціонували цю пустелю: за Бахчисарайським миром 1681 року Московщина дістала Київ з околицею, Туреччина — Поділля, а землі між Богом і Дніпром мали залишитися незаселеними. Так, — ті землі, де були найлюдніші козацькі полки, столиця Богдана Хмельницького, де був творчий центр Української Держави, стали пустелею.

Турки перші порушили цю обурливу, абсурдну ухвалу: після страти Юрія Хмельницького вони віддали Правобережну Україну в управління Молдавському господареві Іванові Дуці, а той призначив «наказного гетьмана» Яна Драгинича. Драгинич став закликати населення повертатися, спокушаючи його різними пільгами. Люди, дійсно, стали повертатися. Ще ліпше пішло заселення, коли Ян Собєський призначив на гетьмана українського шляхтича Степана Куницького, що відновив Богуслав, Мошни, Корсунь. Але він не користався довір'ям козаків і був забитий ними 1683 року. Козаки обрали на гетьмана Андрія Могилу. Під час походу Яна Собєського на Відень в 1683 році Могила йшов на чолі п'ятитисячного козацького відділу, а в 1684 році він мав уже коло 10.000 козаків.

Одначе Могила не мав пошани в народі. Його козаки робили проти нього повстання, з людністю поводилися як вороги. Тримався він не козацтвом, а поляками. Все це перешкоджало заселенню.