Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Зруйнування Січі

Наведені факти малюють картину тих взаємовідносин, які створилися між Запоріжжям і царською Росією. Повне ігнорування прав запорожців на їхні землі, повне нехтування їхніми традиціями, з якими прийшли вони 1734 року на свої землі — характеризують ставлення царського уряду до Запоріжжя. З другого боку — глибока різниця між самодержавно-кріпацьким устроєм Російської держави та волелюбним демократичним устроєм Запоріжжя, по суті республіканським. Існування Запоріжжя з його гаслом — не повертати втікачів — було загрозою для кріпацького господарства Російської імперії. Величезну небезпеку для російського устрою являло Запоріжжя, як повсякчасний осередок революційних рухів. Не можна забувати й економічних питань, зв'язаних з Запоріжжям, а саме — багатство запорозьких ланів у часи, коли поміщицьке господарство Росії щораз більше потребувало земель, коли питання хлібного експорту ставало основною проблемою російської економіки.

Але, не зважаючи на всі ці обставини, Запоріжжя залишалося потрібним як міцний бар'єр, що захищав Росію від нападів збоку Криму та Туреччини. Війна з Туреччиною 1768-1774 року змінила ці обставини.

З самого початку війни запорозьке військо було змобілізоване і брало участь у воєнних діях. Січовики, козацтво, що жило по палаяках, козаки, що працювали наймитами — все вирушило на війну. 7.000 запорожців, з кошовим отаманом, билися в авангарді корпусу князя Прозоровського під Очаковом, Кінбурном, Хаджибеем. Запорозька фльотилія діяла на Дунаї. Воєнні заслуги запорожців відзначало вище командування: Калнишевський одержав золоту медалю з діямантами, 1.000 козаків дістали срібні медалі. В своєму рескрипті Катерина 11 обіцяла «усугубить милости».

Запоріжжя в тих роках перенесло великий тягар: багато козаків забито, покалічено; господарство занепало, бо господарі, значна частина яких не мала родин, були на війні. Запоріжжя утримувало російські війська, що проходили через «вольносгі», давало коней, волів, продукти. З будуванням Дніпровської лінії сплюндровано сади, поля тощо.

Наслідки війни, що закінчилася Кучук-Кайнарджійським миром, були дуже важливі для Запоріжжя. Проголошення незалежности Криму від Туреччини та російського протекторату над ним змінило становище Запоріжжя: татари перестали бути постійними, страшними ворогами, з якими йшла боротьба, 3 другого боку — Запоріжжя перестало бути форпостом у боротьбі з Кримом і Туреччиною, перестало бути бар'єром, що захищав Україну та Росію від татарських нападів: воно втратило свою цінність для Росії.

На початку 1775 року командувач 1-ої російської армії, яка верталася з турецького фронту, генерал П. Текелі, дістав наказ зруйнувати Січ і виарештувати її старшину, 4-го червня, на Зелені Свята, російські війська оточили Січ. Перевага російських сил була безперечна, і запорожці піддалися без бою. Старшину, — кошового Калнишевського, суддю Головатого та писаря Глобу арештовано і вивезено до Петербургу на суд. Заарештовано ще декого з старшини, які спротивлялись загарбанню запорозьких земель росіянами. Архів, регалії, коштовні ікони та інше церковне майно вивезено. Майно старшини та заможних козаків переписано і сконфісковано.

Після того вся територія «Вольностей» увійшла до Озівської та Новоросійської губерній. Калнишевського ув'язнено на Соловках, а Головатого та Глобу заслано на Сибір. Значна частина рядового козацтва — сіроми — одержала від нового начальства перепускні квитки на Тилігул, нібито на рибальство, а насправді це козацтво тікало за Дунай. Інші залишилися на своїх місцях і були записані як «скарбові селяни». Про це буде мова далі.

3-го серпня 1775 року, через два місяці після зруйнування Січі, проголошено маніфест, який мав пояснити «всьому світові» — як любила писати Катерина П — причини цього факту. Цей маніфест надзвичайно цікавий: в ньому не тільки повідомляється про доконаний факт, ліквідацію Запорозької Січі, але й пояснюється його та виправдується. Маніфест вражає своєю нелогічністю та протиріччями. По суті маніфест це публіцистичний твір, який виявляє мотиви, що викликали зруйнування Січі, та значення цього факту для сучасного і майбутнього. З одного боку в ньому представляється Січ, як гніздо розбишак, що існували з грабунків, перебували «в созершонной праздности, гнуснейшем пьянстве й презрительном невежестве», не мали власности, перешкоджали торгівлі та культурному життю сусідів, а з другого боку маніфест обвинувачує запорожців у тому, що вони мали великі господарства, зимівники, слободи, прийняли до 50.000 селян і, влаштовуючи «власне господарство», розривали залежність від Росії і прагнули створити цілком незалежну область в надії, що схильність до розпутного життя та грабунків буде, завдяки внутрішньому багатству, «обновлять й умножать их число».

Зруйнування Запорозької Січі було найбільшою подією в історії України XVIII ст. З нею загинула сила, яка протягом понад трьох століть захищала Україну від страшних ворогів, запевняла їй, завдяки цьому захистові, можливість розгортати економічне та культурне життя. Разом з тим Запоріжжя було гіею силою, яка стримувала процес закріпачення селян на цілій Україні, бо там, в неосяжних степах збиралися втікачі з усієї України. Характеристичне: що далі від Запоріжжя лежали панські господарства Правобережної України, то тяжчою була панщина, і тільки 1783 року запроваджено кріпацтво на Лівобережній Україні. З наведених вище фактів видно, що в XVIII ст. Запоріжжя завжди виступало на захист пригнічених російським царатом та Польщею. І тому зрозуміло, що в пам'яті українського народу Запоріжжя назавжди залишилося, як «степ широкий, край веселий», де кожний знаходив захист та волю.