special

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Полтавська катастрофа

Полтава мала велике значення для ходу кампанії; вона стояла на схрещенні шляхів із Запоріжжя, Криму, Туреччини, Правобережної України, Дону, Московщини. Хто володів Полтавою, володів Південним Лівобережжям. Крім того в Полтаві були великі запаси харчів, фуражу, одягу, які зробив ще Мазепа. Проте, Полтава визнала владу Скоропадського, і в ній стояла велика московська залога, яку Петро все збільшував. Спроби взяти місто штурмом або обіогою були невдалі. Карл ХII вирішив закінчити справу генеральним боєм.

Сили противників були нерівні. Петро мав разом з українськими полками Скоропадського понад 50.000 вояків з 72 гарматами. У війську Скоропадського був повернений із сибірського заслання Білоцерківський полковник Семен Палій, тепер в ранзі полковника Охочекомонного полку. Користи від Палія не було, але він стояв на видному місці, на коні, як символ колишньої слави. Українські полки не брали безпосередньої участи в бою, служачи резервом для діючої частини армії. Шведів було не більше як 25.000, а більша частина їх артилерії загинула під Лісною. Крім того бракувало набоїв, запаси яких залишились в Батурині. Військо було втомлене суворою зимою та безнадійністю загальної ситуації. За шведською славетною армією не стояло резерв; вона відрізана від батьківщини, стояла на чужій території, оточена ворожим населенням. В таких умовах тільки чудо могло врятувати шведів, і вони вірили в чудо, в щасливу зірку свого короля. На лихо, легковажний і необережний Карл XII за кілька днів до бою поїхав оглядати форпости і був тяжко поранений в ногу.

Шведська армія опинилася між двох вогнів: Полтава — з одного боку — і велика московська армія — з другого. Карл XII сподівався розпочати бій 29 червня (ст. ст.), але дістав повідомлення, що Петро почне наступ 28 червня. Тоді він вирішив почати бій 27-го, передавши командування генералові Реншільдові. Короля привезли на поле бою на ношах. Війська Мазепи та запорожці, розташовані біля с. Пупікарівки — з одного боку — недавали можливости полтавській залозі приєднатися до московської дійової армії, а з другого — захищали шведську армію від обхідного маневру ворожих військ.

На світанку 27 червня шведи почали наступ на земляні укріплення, але, не зважаючи на хоробрість, здобути їх не змогли. Карл XII вирішив обійти ці укріплення — і знову зазнав невдачі. Втрати були дуже великі і це примусило шведів відступити до Будищенського лісу, щоб перешикуватись там. О 9-й годині ранку почався рішучій бій, в якому перевага виявилась на боці московських сил. артилерія засипала шведів дощем ядер, відповідати на який шведи не могли, і тому кинулися в рукопашний бій. Але їх спіткало нове нещастя: гарматне ядро розбило ноші Карла XII. Він знайшов у собі сили сісти верхи, але коня під ним забито. Король упав на землю і його винесли непритомного з бою. Це викликало серед шведів паніку. Страшним натиском та гураганним вогнем артилерії московське військо примусило їх відступити, залишивши табір та масу полонених. За ці вісім годин перевернулася сторінка історії: сталася найбільша катастрофа в історії не тільки України, а й всієї Европи.

Перемога Петра 1 була несподівана навіть для нього самого. На полі бою залишилося 10.000 шведів забитими: в полон взято 3.000 і з ними фельдмаршала графа Реншільда і першого міністра графа Піппера. Дісталися до рук переможців велика здобич та архів. Московське військо втратило забитими та пораненими коло 4.500 чоловіка.

Сп'янілий успіхом, Петро 1 на деякий час забув про те, що не вся шведська армія в його руках. Користаючи з цього, Карл XII, Мазепа і кілька старшин, Гордієнко з запорожцями та рештки шведської армії відступили на південь. 30 червня вони дійшли до Переволочної, сподіваючись переїхати човнами Дніпро і податися до Криму. Але виявилося, що під час розгрому Переволочної знищено майже всі човни. Тільки Карл XII, Мазепа з почетом та невелика частина війська встигли переправитися на правий берег Дніпра. Решта шведського війська, під командою генерала Левенгаупта, здалася Меншикову, який гнався за ним з кіннотою. В полон дісталося ще 16.000 шведів з 28 гарматами. Фактично армія Карла XII перестала існувати.

Фатальну ролю відіграв в історії походу Карла XII на Україну Левенгаупт, програвши під Лісною, чим по суті була перерішена доля походу. Він здався в полон з 16.000 війська, славетною піхотою Карла XII тоді, як ще не була виключена можливість перемоги над значно меншою чисельно кіннотою Меншикова та козаками Скоропадського.

Величезна література присвячена Полтавській катастрофі. Російські, українські, а останнім часом шведські історики писали і пишуть про цю подію, по-різному її висвітлюючи. Але безперечне одне: вона поклала межу в історії Московської та Української держав. Полтавська катастрофа, за словами М. Грушевського, «дала царству Російському не тільки рішучу перемогу в Східній Европі, але пхнула його на стежку імперіялізму, екстенсивної політики, нових завоювань і прилучень на цілі. . . століття».

Для України це була колосальна катастрофа. Визвольні пляни її зруйновані. Але ім'я Мазепи залишилося для дальших поколінь символом боротьби за незалежність України.

Еміграція і смерть Івана Мазепи

6 липня 1709 року Мазепа і Карл XII були в Очакові, а 1 серпня перейшли до Бендер, де турецький уряд призначив їм місце перебування. З Мазепою були тільки Орлик з родиною, Ломиковський, Войнаровський, Горленко, Мирович Герцик, Гордієнко і ще кілька старшин.

Гетьман прибув до Бендер уже зовсім хворий і не вставав з ліжка. Сили шведів не були вичерпані: Карл XII чекав нових військ із Швеції і хотів продовжувати війну з Петром. Мазепа вірив у можливість укласти коаліцю держав для боротьби з Москвою.

21 вересня 1709 року в Бендерах упокоївся Іван Мазепа. Поховано гетьмана спочатку біля Бендер, а пізніше перенесено його останки до манастиря в Галаці. З ним зійшов зі світу один із найвидатніших діячів України, людина вийняткових адміністративних та дипломатичних здібностей. Він прагнув створити з України незалежну державу західньоевропейського типу, з абсолютною владою правителя — гетьмана чи князя. Україну хотів він піднести на високий рівень культури. Українська Колегія за його гетьманування була підвищена на рівень Академії. Пишні будови, блискучий стиль «мазепинського барокко» прикрашали не тільки Київ та Чернігів, але й інші міста. Багаті дари в манастирі розносили славу України та її гетьмана. Зла доля поставила його супроти Петра 1, що також прагнув піднесення своєї держави і що в цьому двобою вийшов переможцем.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';