Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

ЧАСТИНА СЬОМА: ГЕТЬМАНЩИНА

ГЕТЬМАНЩИНА

В той час, як Правобережна Україна кривавилася в боротьбі з поляками, турками, татарами, в боротьбі за владу гетьманів і різного роду ватажків, а квітуча країна оберталася на пустку — на Лівобережжі життя йшло іншими шляхами.

Об'єднавши на короткий час Правобережжя та Лівобережжя, Дорошенко 1668 року вернувся до Чигирина, а на Лівобережжі залишив наказного гетьмана, Чернігівського полковника Многогрішного. Він був, як сам казав про себе, чоловік «простий і неграмотний», але твердої вдачі, прямий, наполегливий і користався пошаною в північних полках.

Коли Дорошенко повернувся на Правобережжя, московські війська з Ромодановським на чолі рушили на Сіверщину. Становище Многогрішного було тяжке, бо Дорошенко не надсилав допомоги, власних сил було замало, а люди, з архиепископом Чернігівським Лазарем Барановичем на чолі, намовляли Многогрішного піддатися Ромодановському. Нарешті він так і зробив. Старшинська Рада в Новгороді Сіверському обрала його на гетьмана.

Дем'ян Многогрішний (1669—1672)

Дем'ян Многогрішний прийняв титул «гетьмана Сіверського» Становище його було складне: Дорошенко його не визнав, Сіверщина була фактично в московських руках. Не зважаючи на це Многогрішному пощастило домовитися з московським урядом, бо в Москві знали про загальне незадоволення в Україні і стали поміркованішими у своїх вимогах. Наслідком цього в Глухові підписано «статті» — договір Москви з Україною. Згідно з ттаі договором московські воєводи мали залишитись тільки в Києві, Чернігові, Ні«єні, Переяславі й Острі. Компетеяція їх була звужена тільки докомандування московськими залогами; вони не мали права втручатися у внутрішні справи та суд. Всі податки впливали до гетьманської скарбниці. На з'їзди, які стосувалися України, вона когла висилати своїх депутатів. Число війська встановлено на 30.000. Цей договір укладено як між двома державами, і в цьому була велика заслуга Многогрішного. Звичайно, це було не все, чого він добивався, але все ж таки це була автономія Лівобережної України.

Під владу Мвогогрішного вступили полки — Прилуцький і Переяславський. Замирився з ним і Дорошенко. Вони були однодумці в політичних справах, головно у відношенні до Москви.

Бувши гетьманом Лівобережної України-Гетьманщини, як називали П, Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, головним чином, з допомогою «компанійців» — найманого війська, боровся зі старшинською олігархією. Він сах призначав та зміняв полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духовенство. В тих умовах тільки твердою владою можнабулопривернутилад. Завдякийому «Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту», — характеризує правління Многогрішного І. Холмський.

Самовладність, різкість Многогрішного, його абсолютизм викликали незадоволення старшини. Можливо, обурювало також старшину бажаивя гетьмана закріпити владу за своїм родом: так, у 1671 році він призначив наказним гетьманом свого брата, Василя. Проти Многогрішного почали снувати змову, писали доноси. 1672 року гетьмана з усією родиною ув'язнено і після тортур заслано на Сибір, де в страшних злиднях довгі роки прожив цей перший політичний засланець з України.

Постать Дем'яна Многогрішного звернула на себе мало уваги дослідників, бо ії заслоняли блискучіші: Дорошенко, Самойлович, Мазепа. Протягом трьох місяців правила старшинська олігархія, намагаючись обмежити владу наступного гетьмана. Свої вимоги старшина провела на Раді в Козачій Діброві, біля Путивля, де зібралася, щоб обрати гетьмана та поновити договір з Москвою. На гетьмана обрано генерального суддю Івана Самойловича.