Главная Финансы Фінанси (загальна теорія) - Опарін В.М.

Фінанси (загальна теорія) - Опарін В.М.

НЕОБХІДНІСТЬ, СУТНІСТЬ І РОЛЬ ФІНАНСІВ

1.1. Необхідність та сутність фінансів

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Окреслюючи засади фінансової теорії, по-перше, необхідно визначити основоположні елементи, що характеризують сутність такого специфічного і важливого явища, як фінанси, та, по-друге, здійснити їх відповідну структуризацію. Тобто, визначаючи фінанси, як і будь-яке інше явище, необхідно дати відповідь на просте і водночас надзвичайно складне запитання — що це таке і що воно в себе включає? Незважаючи на здавалось би очевидність трактування, сучасна фінансова наука однозначної відповіді на ці запитання не дає. Можна навести безліч визначень фінансів, які різняться не окремими специфічними ознаками і деталями, а самою сутністю поняття. Звернемося, наприклад, до книг зарубіжних авторів, виданих в Україні. У книзі «Фінанси» Е. Нікбахт і А. Гроппеллі, розглядаючи, по суті, фінанси підприємств, тобто мікрорівень економічної системи, визначають їх як «застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу».

Ш. Бланкарт у підручнику «Державні фінанси в умовах демократії», досліджуючи макроекономічний рівень, дає визначення не фінансів, а фінансової науки, характеризуючи її я к «економічний аналіз державної діяльності». Але аналіз — це процес, тоді як будь-яка наука являє собою систему знань про певний предмет.

Детальне дослідження проблеми визначення державних фінансів проведено В. Л. Андрущенком у монографії «Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)». Лейтмотивом переважної більшості визначень є характеристика державних фінансів як доходів і видатків держави, як суспільного багатства у формі грошей і кредиту, що перебуває у розпорядженні державних органів. При цьому фінанси тісно пов’язуються з грошима.

Вітчизняна фінансова наука виходить з того, що фінанси — це не просто гроші, доходи чи видатки або суспільне чи персоніфіковане багатство, а сукупність відносин, насамперед розподільного характеру, які опосередковуються через доходи і видатки підприємницьких структур, держави, фінансових інституцій і міжнародних організацій. У зв’язку з цим виникає питання, чи вказані відмінності у визначенні фінансів є справді абсолютно різним їх тлумаченням, чи це просто різні підходи до одного і того самого явища? Адже, характеризуючи зміст і конкретні прояви фінансів, у кінцевому підсумку всі вчені-фінансисти розглядають, може і по-різному, але одне й те саме: доходи та видатки підприємницьких структур і держави, заощадження та інвестиції, фінансові ресурси і фінансові результати.

Відмінності у визначенні фінансів вітчизняною та західною фінансовою наукою полягають у виборі тієї чи іншої сторони різноманітних проявів фінансів як відправної точки для їх ідентифікації і характеристики. Ключовими елементами визначення сутності фінансів та засад їх функціонування, яке полягає у постійному русі і кругообігу коштів, є характеристика фінансових відносин і фінансової діяльності. Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб’єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявля­ються у грошових потоках. Фінансова діяльність будь-якого суб’єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат. Це водночас і різні, і тісно взаємопов’язані сторони прояву функціонування фінансів: адже, з одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб’єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватись кожним суб’єктом відособлено — доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.

Західна фінансова наука у визначенні фінансів більше виходить із прагматичного аспекту їх функціонування, тобто з погляду фінансової діяльності. Однак визначення нею фінансів як доходів і видатків фактично означає визнання і фінансових від­носин у суспільстві, адже, ще раз підкреслимо, гроші нізвідки не беруться і нікуди безслідно не зникають, а доходи одного суб’єк­та завжди є витратами іншого. Вітчизняна ж фінансова наука більше уваги приділяла й досі приділяє фінансовим відносинам, розглядаючи доходи і видатки як їх результат. Отже, можна зробити висновок, що ні явного протиріччя, ні принципових відмінностей у підходах до розуміння сутності фінансів у світовій фінансовій науці не існує.

Фінанси, як і будь-яке інше явище, мають певні ознаки, за якими їх ідентифікують. Більшість вітчизняних учених вважають, що суттєвою ознакою фінансів є їх розподільний і перерозподільний характер, а відносини обміну до них не належать. Однак формування доходів та здійснення видатків переважно на основі розподілу та перерозподілу вартості створеного продукту стосується лише державних фінансів. На рівні ж фінансів підприємств цей процес більшою мірою пов’язаний саме з обмінними відносинами. Водночас і обмінні, і розподільні, і перерозподільні відносини охоплюють ширше коло відносин, ніж фінанси, а тому не можуть бути їх ключовою ознакою.

Окремі фінансисти вважають, що характерною рисою фінансів є не просто розподільні чи обмінні відносини, а процес формування і використання фондів фінансових ресурсів чи грошових коштів. Значною мірою це правильно, але дещо обмежує розуміння фінансів. На макрорівні, у сфері державних фінансів, фондовий характер фінансових відносин яскраво виражений. Однак на мікрорівні, у сфері фінансів підприємств, ці відносини сьогодні, як правило, не пов’язані з формуванням і використанням фондів. Оскільки фінансові відносини можуть мати і фондовий, і канальний характер руху коштів, наявність фондів грошових кош­тів не є ключовою ознакою фінансів.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини двох суб’єктів з яскраво вираженим їх характером: обмін — оплата рахунків за товари і послуги; розподіл і перероз­поділ — сплата податків, виплата дивідендів, отримання субсидій та ін. Вхідні потоки пов’язані або з формуванням фінансових ресурсів — надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, бюджетні асигнування тощо, або з отриманням доходів — надходження оплати за товари, роботи, послуги. Вихідні потоки відображають або видатки чи витрати, або процес повернення фінансових ресурсів, що використовувались на поворот­ній основі, або розміщення тимчасово вільних ресурсів на фінансовому ринку.

Оскільки інструментом фінансових відносин є гроші, необхідно визначити співвідношення між категоріями «фінанси» і «гроші». Загальновідомим і визнаним усіма є твердження, що фінанси — це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів, будучи досить широкими і розгалуженими, пересікаються у певному сегменті. Це пересічення настільки важливе, що визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Виходячи з цього врешті-решт зрозумілим стає побутове ототожнення фінансів і грошей.

Функціонування фінансів, що пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші і грошові кошти, фінансові ресурси, доходи і видатки (витрати), відображено на схемі 1.

Схема 1. Організаційні засади функціонування фінансів

Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні — це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості — заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки.

Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування. За стадіями розрізняють первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи — від певної продуктивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, доходи можуть поділятися на законні — отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні — одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких ф ормуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого — фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (схема 2).

Схема 2

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З іншого боку, саме ВВП як об’єкт фінансових відносин характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об’єктом фінансових відносин є націо­нальне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономір­ним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава (схема 3).

Схема 3

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У межах державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка в даному випадку є звичайним підприємцем.

Права держави як керуючої структури суспільства визначаються об’єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кош­ти вона може акумулювати таким чином:

• заробляти як власник засобів виробництва;
• отримувати від природних ресурсів, що перебувають в її власності;
• мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

З позицій використання створеного ВВП суб’єктами фінансових відносин є юридичні та фізичні особи та держава. Це пов’язано з тим, що не всі фізичні особи беруть участь у створенні ВВП, а тому їх потреби забезпечуються через перерозподіл, який здійснює держава.

Фінансові протиріччя. Оскільки об’єкт фінансових відносин один, а суб’єктів троє, то ці відносини мають яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб’єктів, які мають такі самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб’єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

• Установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.
• Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів.

Збалансування інтересів суб’єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом установлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема й держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінювання проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує стабільно й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальне напруження у суспільстві відсутнє, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точ­них економічних показниках — рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Обсяг валового національного продукту на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня населення окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Обсяг ВНП на душу населення за рік у різних країнах має дуже значні коливання. У розвинених країнах він становить 25—40 тис. дол. США, а в деяких, наприклад у Швейцарії, перевищує 40 тис. дол. У найменш розвинених країнах цей показник становить 80—100 дол. В Україні в останні роки рівень ВНП на душу населення перебував на рівні 700 дол. З 2001 р. наша країна входить до групи найбідніших країн світу.

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб’єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі — тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно передусім сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб’єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбагатших країнах негативно сприймається лише сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння.

І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання доходів веде до їх високого рівня в розрахунку на душу населення.

Характерні ознаки фінансів:

• обмінно-розподільний характер;
• рух вартості від одного суб’єкта до іншого;
• грошова форма відносин;
• формування доходів і здійснення видатків;
• еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Основними у фінансах є відносини розподілу і перерозподілу. Відносини обміну в прямій формі складаються між юридичними і фізичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Разом з тим у відносинах розподілу можна помітити елементи обміну, а у відносинах обміну — ознаки розподілу. Наприклад, податки мож­на розглядати і як метод перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, і як плату суспільства державі за виконання нею установлених функцій і надання відповідних послуг: скільки заплатили, стільки й отримали. У будь-яки х відносинах обміну можливі елементи перерозподілу доходів, оскільки ціни, як правило, відхиляються від реальної вартості товарів та послуг. Слід пам’ятати, що в чистому вигляді обмін та розподіл і перерозподіл — це тільки наукові абстракції. У реальному житті все набагато складніше і провести чітке розмежування відносин досить важко і навряд чи доцільно.