Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

Тема 17 СОЦІАЛІСТИЧНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

Для того щоб реально оцінити, що саме відбувається зараз у нашій країні і найближчу або найвіддаленішу перспективу, потрібно критично проаналізувати минуле. Передусім це стосується економічної моделі, створеної свого часу у Радянському Союзі. Саме цим визначається актуальність теми та її місце у курсі політичної економії.

§ 1. Соціалістична ідея та основні етапи її розвитку

Відомо, що ідея соціальної рівності, справедливого суспільства існує стільки, скільки існує людство. Буквально всі народи світу мають легенди, в яких описуються ідеальний суспільний устрій та характерні для нього риси соціальної рівності людей. У первісному суспільстві класів не існувало, тому не було проблеми розуміння справедливого суспільства. Воно виникало з розподілом суспільства на соціально нерівні класи і групи людей, що сприяло виникненню думки про соціальну справедливість і рівність, яка потім сформувалась як ідея соціалізму. Остаточному оформленню утопічної ідеї соціалізму сприяв період початкового нагромадження капіталу на тлі зубожіння основної маси трудящих.

Еволюція соціалістичної ідеї

Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов’язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбачен-нях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов’язаний з формуванням об’єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає у суперечність з приватною формою привласнен-ня. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність планового регулювання його розвитку, узгодженої дії еконо-мічних суб’єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства — соціалізму.

Третій етап історії соціалізму пов’язаний з кризою традиційних уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна «інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх переосмислення. В першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.

Марксистськамодель економіки соціалізму

Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється злагодженістю, цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необх ідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку, через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду продукції і визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання колективів та окремих працівників відбуватиметься не за результатами комерційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витраченої ними праці. Працівники — колективні власники, господарі виробництва; вони нікому не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому становищі стосовно загальнонародних засобів виробництва. Притаманна працівникам колективна заінтересованість у примноженні багатства забезпечить неухильне зростання продуктивності праці, підвищення ефективності суспільного виробництва. Головним соціально-економічним результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний розвиток особистості всіх членів суспільства.

Описану вище модель можна звести до шести ключових елементів, з яких один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну мету соціалізму, а п’ять інших (суспільна власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільна праця; планомірність; відмирання товарної форми робочої сили; розподіл за працею) — засоби її досягнення. У теорії соціалізму Маркса і Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий характер. Соціалізм доводиться як устрій вільних і рівних асоційованих виробників. Модель, реалізована на практиці, від-різняється визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господарських процесів. Ця модель дістала назву державного соціалізму.

У СРСР остаточно економічна модель державного соціалізму сформувалась у роки індустріалізації і колективізації в обстановці масового беззаконня і терору, хоча мали місце і масштабні успіхи країни, яка з аграрної у короткий термін перетворилася на індустріальну державу. Вони виявились результатом героїчних зусиль народу і могли би бути значно більшими, якби не авантюристична політика сталінського керівництва, націлена на руйнування традицій і культури вільного підприємництва.

У передвоєний період сталінська модель державного соціалізму була канонізована, а у повоєнні роки перенесена на національний ґрунт ряду інших країн Східної і Центральної Європи та Азії, а пізніше Куби. Одержавлений соціалізм, з одного боку, був грубим спотворенням самої ідеї соціалізму, в центрі якої має знаходиться не держава, а людина праці. З іншого боку, державний соціалізм виявився непоганим ідеологічним прикриттям тоталітарного сталінського режиму. Тому сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства.