Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

Тема 6 ГРОШІ

Вивчення даної теми має важливе значення для осмислювання як в цілому курсу політичної економії, так і його складової — питання вирішення ринкових проблем, адже саме гроші виступають сучасною формою прояву вартості (цінності) товару. Пізнання законів руху грошей — це не тільки теоретичне питання, але й важлива категорія для розробки економічної політики.

§ 1. Сутність і функції грошей

Гроші — категорія товарного виробництва. Тому вони мають дещо властиве такому виробництву взагалі, незалежно від існуючої його форми. Одночасно вони набувають специфічних історичних рис, зумовлених тим або іншим способом виробництва. Буде помилкою вважати незмінними соціально-економічну природу грошей та їх функцій для всіх етапів розвитку товарного виробництва і для всіх економічних формацій. Проте невірно й стверджувати, що між природою і функціями грошей на згаданих етапах немає нічого спільного.

При вивченні цих питань бажано звернути увагу і на такі методологічні посилки: за умов розвитку грошової форми вартості неминуче модифікуються і функції грошей; різні види грошей неоднаковою мірою спроможні виконувати відповідні функції грошей.

Гроші: сутність, теорії

Чіткого й такого, щоб визнавалося економістами всіх теоретичних шкіл і на прямів, визначення сутності грошей не існує. Раціоналістична концепція пояснює походження грошей як результат угоди між людьми, які переконалися в тому, що для пересування вартостей в обміні товарів необхідні спеціальні інструменти. Ця ідея щодо грошей як угоди безроздільно панувала аж до кінця XVIII ст. Суб’єктивно-психологічний підхід до походження грошей є присутнім у поглядах і багатьох сучасних західних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як штучну соціальну умовність. Американський економіст Дж. К. Гелбрейт вважає, що «закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами — продукт угоди між людьми».

Відповідно до еволюційної концепції походження грошей, історія їх виникнення є результатом розвитку суспільного поділу праці, обміну, товарного виробництва. Аналіз історичного процесу розвитку обміну і форм вартості дає можливість зрозуміти, як із загальної маси товарів виокремився один товар, що почав виконувати роль грошей і спеціальним призначенням якого стала роль загального еквівалента.

Більшість західних економістів — дослідників питання теорії грошей — виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції.

Стосовно сутності грошей економічні теорії можна поділити за рядом напрямів.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі капіталізму — у XVI—XVII ст.) ототожнює їх із благородними металами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції грошей, для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові гроші.

Основна ідея номіналістичної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, цінність якого визначається державою (або назвою) і не залежить від металевої субстанції.

Кількісна теорія грошей (заснована ще XVII ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу.

Відповідно до марксистської концепції гроші є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального еквівалента. Це особливий товар, в якому всі інші товари виражають свою вартість. Гроші, таким чином, є суспільною формою обліку затрат праці товаровиробників. Подібний облік здійснюється в безупинному, щоденному стихійно-ринковому процесі, в якому відбувається обмін товарів.

Трактування і зміст функцій грошей

Гроші — необхідна форма руху товарів. Функції грошей, будучи проявом їх сутності, обслуговують ті певні відносини, в які вступають товаровиробники в процесі обміну товарів. Маркс аналізував гроші в політекономічному плані не як річ або предмет, а як історично визначену форму суспільно-економічних відносин, що відображають потребу визначати і порівнювати витрати суспільно необхідної праці. Він виокремив п’ять функцій грошей: міра вартості; засіб обігу; засіб нагромадження; засіб платежу; світові гроші. Одночасно вчений зазначав, що різні види грошей різною мірою спроможні виконувати грошові функції. Це залежить від того, яким є рівень розвитку грошової системи та які існують форми організації грошового обігу.

Серед сучасних економістів Заходу існує кілька думок щодо тлумачення функцій грошей, їх кількості, але практично однозначно визнаються три їх функції: гроші — це засіб обігу; засіб створення багатства (нагромадження), міра вартості (масштаб цін, розрахункові гроші). Крім цих функцій, називають також засіб платежу і світові гроші.

На перший погляд здається, що товари стають сумірними завдяки грошам. Але це не так. Лише тому, що всі товари як вартості являють собою уречевлену людську працю і, отже, самі по собі порівняні, їх вартість може бути обчислена одним певним товаром. Надаючи форму ціни іншим товарам, самі гроші не мають ціни: вони не можуть у собі, у власній споживчій вартості виражати свою вартість. Вартість золота як грошей виражається в споживчій вартості інших товарів. Оскільки золото обмінюється на найрізноманітніші товари, його відносна вартість довгий час одержувала безкінечний ряд виразів у різноманітних товарах.

Функцію міри вартості гроші виконують як уявні в думках, тобто ідеальні гроші. Ціна є грошовим виразом вартості, але вона може виявитися і чисто ірраціональною, тобто якщо не виражає вартість. Наприклад, неопрацьована земля не має вартості, але ціну має.

Як вираз вартості ціна не обов’язково повинна кількісно відповідати вартості товарів. Більше того, така відповідність є винятком. Ціни товарів коливаються навколо вартості залежно від співвідношення попиту і пропозиції. Вони можуть перевищувати вартість або падати нижче за неї. Такий рух цін неминучий за умов стихійного товарного виробництва.

Хоча як міра вартості гроші функціонують ідеально, проте в основі цієї функції грошей лежало реальне золото, що було і є продуктом праці і вступає в обмін на інші товари. Якби золото реально не було продуктом праці, не мало вартість і не було здатне обмінюватися на інші товари, воно не могло б й ідеально реалізовуватися як міра вартості. А це означає, що функція грошей як міри вартості припускає їх дію як реального засобу обміну.

У зв’язку з функціонуванням грошей як міри вартості виникає необхідність фіксації визначеної грошової одиниці, що служила б основою для порівняння цін різноманітних товарів. Такою грошовою одиницею є визначена вагова кількість благородного металу, що виконує роль загального еквівалента. У різних країнах грошовою одиницею виступали різноманітні вагові кількості грошового матеріалу. Так, у Росії після грошової реформи 1897 р. як грошова одиниця виступав карбованець, що містив 0,77 г золота. У США масштабом цін є долар, який містить у даний час 0,888 г золота.

Спочатку масштаб цін збігався з ваговим масштабом. Так, англійський фунт стерлінгів колись дійсно був фунтом срібла. Проте надалі повсюдно відбулося поступове відділення масштабу цін від їх вагової місткості. Пояснюється це рядом причин. По-перше, введенням іноземних монет у народів, в яких виробництво грошей ще не було налагоджено. По-друге, із зростанням багатства менш благородні метали витискувалися як міра вартості благороднішими металами, наприклад мідь — сріблом, а срібло — золотом. При цьому старі найменування переходили до меншої вагової кількості ціннішого металу. Наприклад, коли золото витиснуло срібло як міру вартості, назва «фунт стерлінгів» почала вживатися до кількості золота, що складало приблизно лише п’ятнадцяту частину фунта. Це відповідало фактичному співвідношенню вартості золота і срібла. (На даний час фунт стерлінгів дорівнює всього 2,488 г золота.) По-третє, зменшенням державною владою вагової місткості грошової одиниці при зберіганні її старого найменування (так зване «псування монет»), внаслідок чого систематично відбувалося відокремлення номінальної місткості монет від реальної.

Як міра вартості і як масштаб цін гроші виконують дві різні функції. Міра вартості — це суспільна функція грошей, породжена системою економічних відносин. Масштаб цін як функція грошей пов’язаний з необхідністю порівняння різноманітних кількостей золота. Мірою вартості грошей є суспільне втілення абстрактної праці, масштабом цін — фіксована вага благородного металу в грошовій одиниці. Як міра вартості вони служать для виразу вартості всіх товарів у вигляді визначеної кількості золота. Як масштаб цін вони вимірюють цю кількість золота. Масштаб цін може змінитися за волею державного законодавства, у той час як реальні ціни, виражені в золоті, складалися лише відповідно до дії закону вартості.

Процес функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов’язаний з реальним міновим процесом, в якому гроші виконують функцію засобу обігу.

Товарний обмін спочатку здійснюється у формі безпосереднього обміну товару на товар за формулою Т—Т.

Поява грошей означає зміну форми обміну . За таких умов товар спочатку продається за гроші, а потім на виручені гроші товаровиробник купує інші, необхідні йому товари. У цьому випадку процес обміну відбувається за формулою Т—Г—Т, де Т—Г — продаж товару за гроші і Г—Т — купівля товару на гроші. Тут гроші відіграють роль посередника обміну. Товарний обмін набуває форми товарного обороту, а гроші виконують функцію засобу обігу.

Безпосередній обмін товарами і товарний обіг різноманітні не тільки за формою, але й за своєю суттю. У безпосередньому обміні обидва учасники обміну перебувають в однаковому положенні. Обмінюючи свій товар на чужий, кожний товаровласник одночасно ніби і продає, і купує. Купівля і продаж тут збігаються, але ще немає самостійних економічних суб’єктів, покупця і продавця.

Інакше складається справа за умов товарообороту, де роль посередника при обміні товарів виконують гроші. Тут будь-який товар переносить два перетворення. Перша метаморфоза — акт Т—Г. Товар продається за гроші, його вартість з товарної форми перетворюється на грошову. Друга метаморфоза — акт Г—Т, тобто перетворення вартості з грошової форми на товарну. Після того, як гроші перетворені на товари, процес обігу товарів закінчується: зі сфери обігу вони потрапляють до сфери споживання.

Характерна риса цієї форми обміну полягає в тому, що купівля і продаж відокремлюються, стають самостійними — акти купівлі і продажу вже не збігаються ні в часі, ні в просторі. Така форма обміну створює можливість для товаровиробника продати свій товар сьогодні, а купити інший лише через певний час. Окрім того, він може продавати на одному ринку, а купувати на іншому. При товарному обороті відбувається відокремлення покупців і продавців. Товаровиробник може бути в даний момент або покупцем, або продавцем, але він не може бути одночасно і тим й іншим.

При товарному обороті яскраво виявляються розбіжності між рухом вартості і рухом споживчої вартості. Від товаровиробника споживча вартість товару йде, але вартість цього товару залишається у вигляді визначеної суми грошей. Володіючи грошима як самостійною формою вартості, товаровиробник може їх використовувати коли хоче і де хоче.

Розрив між актами купівлі і продажу, викликаний функціонуванням грошей як засобу обігу, створює можливість появи економічних криз надвиробництва товарів. Якщо один товаровиробник продав свій товар, але не купує в даний момент у даному місці товари інших виробників, то це означатиме, що хтось із виробників не зможе продати свої товари, реалізувати їх вартість. Частина товарів виявиться нереалізованою, що знайде відображення в їх надвиробництві. Не продавши свого товару, товаровиробник не може продовжувати і процес виробництва.

На відміну від товарів, що, реалізувавши свою вартість, виходять зі сфери обігу, гроші як засіб обігу завжди обслуговують обмін товарами. Але рух товарів у сфері обігу є вихідним, визначальним, а рух грошей — похіднім, підлеглим.

Спочатку функцію засобу обігу виконувало золото в злитках відповідно до своєї вагової кількості. Щоб усунути необхідність зважування золота при кожному акті обміну, деякі купці, а потім держава стали надавати визначену стандартну форму рівновеликим злиткам золота і ставити на них відповідний штамп. Золото і срібло як гроші одержали монетну форму. Обіг монет відрізняється від обігу злитків тим, що злитки приймаються в обмін за вагою, а монета — за найменуванням і номіналом.

У процесі функціонування як засобу обігу золоті монети поступово зношувалися, тобто стиралися і втрачали свою вагу. Проте на ринку вони продовжували прийматися в обмін відповідно до старого найменування. Німецька марка або французький франк, що втратили в результаті стирання частину своєї ваги, продовжували функціонувати як повноцінні монети. Їх купівельна спроможність залишалася попередньою, хоча кількість золота, що містилася в них, зменшилася, тому держава законодавчо закріплювала той ступінь втрати металу, що робить золоту монету нездатною до виконання функції обігу.

Функціонування неповноцінних золотих і срібних монет як замінників повноцінних дало підстави для випуску чисто номінальних знаків вартості — паперових грошей як замінників дійсних грошей (золотих або срібних). Паперові гроші практично не мають ніякої вартості (за винятком вартості паперу, що може бути прирівняна до нуля). Проте на ринку паперовий грошовий знак може володіти такою ж купівельною спроможністю, як і золотий.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами вартості (неповноцінні монети і паперові гроші) випливає з самого характеру функції грошей як засобу обігу. У цій функції гроші відіграють миттєву роль. Вони потрібні лише як засіб купівлі інших товарів. Необхідно тільки, щоб грошові знаки мали суспільну значимість. Оскільки паперові гроші випускає держава, що встановлює курс у законодавчому порядку, паперові гроші, як правило, мають силу тільки всередині окремих держав.

Гроші як міра вартості та як засіб обігу утворюють нерозривну єдність. Гроші не могли б виконувати функцію міри вартості, якби вони не діяли як реальний засіб обміну. Але гроші не могли б бути і засобом обігу, якби вони не були загальновизнаною мірою вартості всіх товарів.

Водночас у рамках єдності міри вартості і засобу обігу яскраво виявляється їх протилежність. По-перше, як міра вартості гроші вважаються ідеальними рахунковими грошима, а як засіб обігу, навпаки, — реальними грошима, якими товаровиробники розплачуються один з одним. По-друге, функцію міри вартості повинен обов’язково виконувати грошовий товар, у той час як при виконанні функції засобу обігу реальні гроші можуть бути заміщені знаками, символами вартості, що не мають власної внутрішньої вартості.

Функція грошей як засобу нагромадження грошей (скарбів) полягає насамперед у тому, що цю функцію виконують дійсні гроші, у той час як мірою вартості були ідеальні гроші, а як засіб обігу вони (золото) могли бути заміщені своїми замінниками. На практиці товаровиробники нерідко нагромаджують не тільки золото, але і металеві або паперові грошові знаки.

З розвитком суспільства поряд із нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота і срібла, але не функціонуючих безпосередньо у вигляді грошей. У зв’язку з цим дедалі розширюється ринок золота і срібла незалежно від їх грошової функції. Розвиток цієї естетичной форми скарбу створює приховане джерело регулювання пропозиції грошей, що яскраво виявляється в періоди соціально-економічних трансформацій.

Між функціями скарбу і засобів обігу існує нерозривний внутрішній зв’язок. Розвиваючись на основі функції грошей як засобу обігу, функція скарбу, у свою чергу, стає важливою умовою функціонування грошей як засобу обігу. У кожний даний момент необхідна визначена кількість грошей для обслуговування процесу товарного обігу. З розширенням масштабів виробництва і товарного обігу частина грошей, що перебуває у формі нагромадження, починає надходити на ринок і виконувати функцію засобу обігу. Якщо ж виробництво й обіг товарів скорочуються, то частина грошей, що стала зайвою в сфері обігу, перетворюється на заощадження та нагромадження населення. При обігу повноцінних металевих грошей на ринку завжди знаходиться така кількість грошей, яка необхідна для реалізації товарів відповідно до існуючого рівня цін. За умов же обігу нерозмінних на золото знаків вартості скарб не виконує роль стихійного регулятора маси грошей, необхідних для обігу.

Поряд із звичайними актами купівлі-продажу в процесі розвитку товарного обігу виникає особливий вид товарних угод — купівля без попереднього продажу товару. Вона передбачає новий крок у розвитку товарного виробництва — тісніші і стійкіші, часто повторювані зв’язки між товаровиробниками. Купити потрібний у даний момент товар (наприклад, сировину, знаряддя праці), не продавши попередньо свій товар і не маючи грошей, товаровиробник може лише за умови, якщо оплата товару буде від строчена. Так виникла особлива форма реалізації товару — кредит.У результаті такої угоди один товаровиробник стає кредитором, а інший — боржником. Боржник, отримавши товар, дає замість нього кредитору боргове письмове зобов’язання (вексель), відповідно до якого зобов’язується сплатити вартість отриманого в кредит товару у визначений термін. З настанням терміна боржник сплачує кредитору вартість отриманого товару грошима, а кредитор повертає йому видане зобов’язання. У даному разі гроші виконують функцію засобу платежу. Гроші досить поширені як засіб платежу і поза сферою товарного обігу, як-от при виплаті заробітної плати, при оплаті всякого роду кредитних зобов’язань. Взагалі у всіх тих випадках, коли гроші виступають не як прямий посередник руху товарів (Г—Т—Г), а самостійно обертаються, переходячи з рук одного власника до рук іншого, вони функціонують як засіб платежу.

Функція грошей як засобу платежу відрізняється від раніше розглянутих функцій і водночас перебуває з ними у нерозривному зв’язку. Як засіб платежу гроші можуть бути використані тільки за умови виконання функцій міри вартості, засобу обігу і скарбів. Якби гроші не виконували цих функцій, ніхто не приймав би їх як засоби платежу.

Але функція грошей як платіжного засобу має свої особливості. При функціонуванні грошей як засобів обігу товар спочатку реалізується на ринку як вартість і лише після цього він може надійти в сферу споживання і використовуватися як споживча вартість, тобто реалізація вартості передує реалізації споживчої вартості. Інакше відбувається за кредитної угоди. Послідовність руху змінюється. На першому етапі при передачі товару в кредит реально відбувається лише переміщення споживчої вартості товару з рук виробника до рук споживача. Вартість же товару дістає лише ідеальний вираз у борговому зобов’язанні. Через відповідний термін боржник сплачує кредитору вартість отриманого в кредит товару грошима. Розрив між рухом споживчої вартості товару та його вартістю одержує тут яскраво виражений характер.

Необхідність вдаватися до купівлі в кредит виникає й у тих випадках, коли товари вироблені, але для їх реалізації потрібен значний час через віддаленість ринків збуту, труднощі транспортування тощо. Нарешті, необхідність купівлі в кредит виникає в зв’язку із сезонністю окремих видів виробництва. Наприклад, у сільському господарстві навесні і влітку провадяться великі витрати коштів на потреби виробництва, у той час як готовий продукт реалізується лише після збору врожаю — восени. У ряді галузей промисловості (лісозаготівельна, рибна та ін.) також необхідні великі сезонні витрати для реалізації готової продукції. Купівля товарів у кредит пов’язана і з необхідністю відразу закуповувати великі запаси сезонної сировини (буряк, бавовна і т. д.), що на відповідних підприємствах обробної промисловості перетворюються на готовий продукт і реалізуються поступово, у міру переробки сировини. Таким чином, у зв’язку з функцією грошей як засобу платежу виникають і розвиваються так звані кредитні гроші. Товаровиробник, що продав у кредит товар і одержав від покупця боргове зобов’язання — вексель, може, в свою чергу, використовувати останній замість грошей для розплати за товар, куплений в іншого виробника. У даному разі на векселі робиться передатний напис на користь третьої особи, яка, ставши власником векселя, може таким же способом розрахуватися за куплений товар з наступним виробником і т. д.

Оскільки кожний, хто поставив на векселі передатний напис, гарантує його оплату, векселі одержують дедалі більшу довіру і спроможність до обігу, чим більше на них таких написів. Так, векселі, будучи знаряддям кредиту, набувають визначеної форми грошей, породженої кредитом, — кредитних грошей.

На базі вексельного обороту виникла розвинутіша форма кредитних грошей — банкноти. Це — векселі банкірів, оплачувані за вимогою готівкою. Ця форма кредитних грошей нині набула широкого розвитку, вексельний оборот дедалі частіше замінюється обігом банківських білетів.

Розвиток кредитних угод і функції грошей як засобу платежу створює додаткові умови для розвитку функції грошей як скарбів, оскільки у товаровиробників виникає нова потреба — нагромаджувати гроші для того, щоб розрахуватися з настанням терміну по боргових зобов’язаннях. У даному разі гроші вилучаються з обігу і перетворюються на скарб не заради них самих, а як засіб платежу на перспективу.

В міру розвитку товарного виробництва кредитні зв’язки між товаровиробниками розширюються і зміцнюються. Кожний товаровиробник може одночасно бути і кредитором і боржником. Він може брати в кредит необхідні йому товари в одних і віддавати в кредит товари, якими він сам володіє, іншим. Але наявність масових неплатежів по боргових зобов’язаннях означає банкрутство. Тоді у процесі виробництва настає криза. Проте для того, щоб можливість кризи, яка виникає в зв’язку з кредитними відносинами, перетворилася на дійсність, потрібний цілий ряд умов, що з’являються тільки з розвитком товарного виробництва.

Розвиток товарного виробництва і вихід товарного обміну за національні межі є матеріальною передумовою появи нової функції грошей. На світовому ринку гроші скидають, за виразом Маркса, всі свої «національні мундири» (монет, паперових і кредитних грошей) і виступають у формі благородних металів (золота, срібла) — світових грошей.

У світовому обороті гроші функціонують насамперед як загальний засіб платежу і загальний купівельний засіб, причому перша функція переважає. Це пояснюється тим, що світова торгівля є значною мірою оптовою. Крім того, у світовому обороті гроші функціонують як суспільна матеріалізація багатства, оскільки останнє може вільно мігрувати з однієї країни в іншу у формі еквівалента — золота.

Кожна країна потребує певного запасу золота для власних міжнародних платежів. Тому гроші у вигляді скарбу є резервним фондом світових грошей. Вони виконують цю роль і в умовах паперово-грошового обігу.