Главная Бухгалтерский учет, аудит Книги Бухгалтерський облік у галузях економіки - Захожай В.Б.

Бухгалтерський облік у галузях економіки - Захожай В.Б.

4.6. Облік і калькулювання собівартості продукції тваринництва

Завдання обліку і первинний облік тварин. Тваринництво є однією з найважливіших підгалузей сільського господарства. Облік у тваринництві проводиться за витратами на вирощування й утримання худоби та за поголів'ям (їх кількості) тварин, які поділяються на три групи: • робоча і продуктивна худоба (основне стадо);

• молодняк тварин на вирощуванні;

• тварини на відгодівлі.

Правильна і раціональна організація ведення бухгалтерського обліку в сільськогосподарських підприємствах повинна забезпечувати контроль за виконанням планів кількісних (кількість голів тварин, що поставлені на відгодівлю, і кількість центнерів приросту ваги тварин) і якісних показників відгодівлі, сприяти виявленню та використанню резервів підвищення ефективності відгодівельних операцій. Виходячи з цього, основними завданнями обліку основного стада, молодняку тварин, птиці і тварин на відгодівлі у сільськогосподарських підприємствах є:

• своєчасне і правильне документальне відображення операцій та забезпечення достовірності даних щодо надходження і вибуття тварин й одержання готової продукції;

• контроль за збереженням тварин у місцях їх утримання і на всіх етапах їх руху;

• забезпечення щоденної реєстрації даних про рух поголів'я з метою визначення потреби у кормах на кожен день;

• правильне обчислення фактичної вартості тварин при їх надходженні та вибутті;

• здійснення заходів з метою недопущення нестач, крадіжок і загибелі тварин.

Бухгалтерський облік молодняку тварин на фермах і в бухгалтерії сільськогосподарського підприємства організовується і ведеться під керівництвом головного бухгалтера сільськогосподарського підприємства та бухгалтера з обліку у тваринництві.

Необхідними передумовами здійснення контролю за збереженням молодняку тварин, птиці і тварин на відгодівлі є:

• перевірка чисельності тварин та їх обов'язкове зважування при визначенні приросту, прийманні та відпуску;

• проведення контролю за своєчасним і правильним веденням обліку поголів'я на фермах;

• систематичне проведення інвентаризації з метою недопущення втрат поголів'я та ваги;

• встановлення переліку осіб (завідувачі фермами, бригадири, старші працівники ферм та ін.), що відповідають за приймання і відпуск тварин, їх зважування, правильне та своєчасне оформлення цих операцій, а також збереження закріплених за ними тварин;

• звільнення і переміщення матеріально відповідальних осіб лише за згодою головного бухгалтера сільськогосподарського підприємства;

• затвердження переліку посадових осіб, яким надано право підписувати документи на переміщення тварин у господарстві, а також видавати дозвіл (підписувати перепустку) на їх вивезення за межі сільськогосподарського підприємства.

Облік тварин (птиці, звірів, кролів, бджолосімей, а також тварин, вибракуваних з основного стада, і тварин, прийнятих від населення для реалізації) здійснюється відповідно до Інструкції з обліку молодняку тварин, птиці та тварин на відгодівлі, затвердженої наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України від 15.01.97 № 7 (Інструкція № 7). Також у бухгалтерському обліку відображення інформації про тварин проводиться відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Відповідно до Інструкції № 7 при одержанні приплоду завідувач фермою (бригадир) чи зоотехнік складають у двох примірниках "Акт на оприбуткування приплоду тварин" (с.-г. ф. № 95). Дані акта щодня записують у "Книгу обліку руху тварин і птиці" (с.-г. ф. № 34), а також використовують для ведення зоотехнічного обліку і нарахування заробітної плати працівникам ферми.

Обидва примірники акта передаються в бухгалтерію: один — наступного дня після його складання, а другий — наприкінці місяця разом зі "Звітом про рух худоби і птиці на фермі" (с.-г. ф. № 102) після того, як на його підставі будуть зроблені записи в реєстрах зоотехнічного обліку. Запис в акті здійснюють індивідуально за кожною головою приплоду великої рогатої худоби і коней, по інших тваринах — у цілому за статево-віковою групою.

У каракульському вівчарстві дані про хід окоту у кожній отарі за минулу добу бригадир (обліковець) записує в "Акт про хід окоту овець" (с.-г. ф. № 103) у двох примірниках. Порядкова нумерація актів ведеться по кожній отарі з початку року. Відвантаження на забійний пункт усієї продукції окоту з товарною шкірою (ягнята для забою на шкіру, мертвонароджені, викидні та ін.) і нетоварною шкірою (ембріони) оформляють "Накладними внутрішньогосподарського призначення" (с.-г. ф. № 87) у трьох примірниках, з яких один залишається у бригадира (обліковця).

Для обліку кількості каракулю, отриманого окремими бригадами, на ягнят, що відвантажуються на забійний пункт, прикріплюють бирки із зазначенням номера бригади. При забої бирка переноситься на зняту шкуру. Таку ж бирку прикріплюють і на відправлені на забійний пункт каракулеві шкурки ягнят, забитих в отарі.

Усю продукцію окоту каракульських овець, що надійшла протягом дня на забійний пункт, записують окремим рядком у кожній накладній у відповідні графи "Акта на вибуття тварин і птиці" (с.-г. ф. № 100). Тут же показують вихід шкурок, нетоварних шкурок, тушок, отриманих від переробки (забою).

Наприкінці робочого дня "Акт на вибуття тварин і птиці" (с.-г. ф. № 100) підписують усі члени комісії, призначеної керівництвом сільськогосподарського підприємства на період окоту для якісного прийому продукції забійним пунктом. Наприкінці акта матеріально-відповідальна по забійному пункті особа розписується про прийняття продукції на відповідальне збереження для наступного відправлення на склад сільськогосподарського підприємства або для продажу.

На підприємствах, які не займаються виробництвом каракульського смушку, ягнят оприбутковують на підставі "Акта на оприбуткування приплоду тварин" у день окоту з планової собівартості голови приплоду (наприкінці року проводиться дооцінка до фактичних витрат), виходячи з того, що на приплід відносять 12 % витрат основної отари романівської породи, 15 % — каракульської і 10 % — всіх інших порід.

У спеціалізованих птахофабриках для прийому отриманих (виведених) курчат застосовують "Акт виводу і сортування добового молодняку птиці" (с.-г. ф. № 106). Його складає начальник цеху (інкубатора) або зоотехнік у день оприбуткування курчат. У цьому акті вказують відсоток виходу і якість виведених курчат у кожній партії закладених яєць. Начальник цеху (інкубатора) на підставі відповідних документів складає і представляє в бухгалтерію "Звіт про процеси інкубації" (с.-г. ф. № 105). Звіт підписують начальник цеху й оператор і затверджує керівник підприємства. Передачу курчат з цеху інкубації в цех вирощування здійснюють за "Накладними внутрігосподарського переміщення" (с.-г. ф. № 87). На кожну партію птиці, відправлену в забійний цех, виписується окрема накладна.

Курчата, гусенята, каченята, індичата при інкубації у своєму господарстві оприбутковуються на підставі звіту про процес інкубації в добовому віці за плановою (наприкінці року — за фактичною) собівартістю добового молодняку.

На отриманий приплід звірів і кролів складають "Накопичувальний акт на оприбуткування приплоду звірів" (с.-г. ф. № 96), у якому вказують кількість знайденого в кожнім гнізді молодняку (живого і загиблого). Оприбутковують тільки живих звірів (кроленят), що виявлені при реєстрації приплоду. Накопичувальний акт складає завідувач фермою чи зоотехнік у момент розкриття гнізд. Дані актів переносять у реєстри зоотехнічного обліку і використовують для нарахування заробітної плати працівникам ферми. Накопичувальні акти представляють у бухгалтерію разом із "Звітом про рух худоби і птиці на фермі"(с.-г. ф. № 102).

Телята оприбутковуються на підставі "Акта на оприбуткування приплоду тварин" у день народження за плановою (а наприкінці року — за фактичною) собівартістю 60 кормоднів утримання великої рогатої худоби.

Поросята оприбутковуються на підставі "Акта на оприбуткування приплоду тварин" у день опоросу за плановою (а наприкінці року — за фактичною) собівартістю 1 центнера живої ваги відлучених поросят.

Лошата робочих коней оприбутковують на підставі "Акта на оприбуткування приплоду тварин" у добовому віці за плановою (наприкінці року — за фактичною) собівартістю 60 днів утримання дорослих коней.

Лошата племінних коней оприбутковують на підставі "Акта на оприбуткування приплоду тварин" у добовому віці за плановою собівартістю 1 голови приплоду (наприкінці року — за фактичною), що складається з витрат на утримання основного стада без вартості побічної продукції.

Тварини, придбані в інших сільськогосподарських підприємствах, племінних об'єднаннях тощо, оприбутковуються на підставі товарно-транспортних накладних і рахунків-фактур; при придбанні племінних тварин заповнюється також "Племінне свідоцтво".

Тварини, що надійшли в порядку безоплатної передачі від інших підприємств як їх частина пайової участі, обліковується на підставі рахунків-фактур і "Товарно-транспортних накладних на відпуск-прийом тварин і птиці" (спеціалізована ф. № 1 с.-г.).

Прийом худоби від населення (відповідно до договору) з метою постановки її на дорощування і відгодівлю проводить комісія в складі керівника підрозділу, зоотехніка, ветпрацівника і працівника, якому будуть передані тварини для подальшого вирощування і відгодівлі, та в присутності особи, яка здає тварин. При цьому складається "Акт на закупівлю тварин у населення" (с.-г. ф. № 956), який затверджує керівник сільськогосподарського підприємства. Один примірник акта вручається особі, яка передає тварин. При постановці тварин на вирощування і відгодівлю їм присвоюють інвентарний номер. Головний бухгалтер перевіряє правильність розрахунку вартості куплених тварин у "Акті на закупівлю худоби в населення", виписує видатковий касовий ордер і передає його разом з актом у касу для оплати.

В усіх випадках переведення молодняку тварин з однієї статево-вікової групи в іншу (включаючи і переведення тварин до основного стада), а також відлучення молодняку звірів і кролів складають "Акт на переведення тварин із групи в групу" (с.-г. ф. № 97). Акти заповнює зоотехнік (завідувач фермою) у день переведення тварин і птиці, відлучення звірів і кролів. Даний документ підписують також працівники, які передали і які прийняли худобу і птицю на подальше утримання, затверджує його керівник підприємства.

На кожен випадок загибелі, вимушеного забою чи падежу тварин від стихійного лиха складається "Акт на вибуття худоби і птиці" (с.-г. ф. № 100). В акті повинні бути докладно зазначені причини й обставини вибуття тварин і птиці, а також можливе використання продукції (у їжу, на корм худобі, на знищення тощо). Акт складає в день вибуття (забою) комісія у складі зоотехніка, ветеринарного лікаря, завідувача фермою і особи, за якою була закріплена тварина. Після оформлення акт передається керівникові підприємства на розгляд і затвердження. Після затвердження акта роблять запис про вибуття поголів'я в "Книзі обліку руху тварин і птиці" (с.-г. ф. № 34) і його разом із "Звітом про рух худоби і птиці на фермі" (с.-г. ф. № 102) представляють у бухгалтерію.

У випадку падежу, загибелі поголів'я з вини окремих осіб його вартість стягується з них у встановленому порядку.

Порядок переведення худоби і птиці в основне стадо й інші вікові групи та їхню оцінку здійснюють у встановленому порядку (табл. 4.9).

Групи і тривалість утримання в них поголів'я можуть уточнюватися відповідно до технології вирощування тварин, прийнятої в конкретному господарстві.

У господарствах, що займаються заготівлею і наступною відгодівлею худоби, для оформлення закінчення відгодівлі худоби і прийняття його від працівника керівник підрозділу складає "Акт зняття худоби з відгодівлі, нагулу, дорощування" (с.-г. ф. № 986). На кожен вид худоби складається окремий акт у двох екземплярах, один із яких передається в бухгалтерію, а другий зберігається на фермі.

Інвентаризація молодняку тварин, худоби на відгодівлі, кролів, звірів, досліджуваних тварин і птиці проводиться щомісяця, а в спеціалізованих підприємствах із промисловими методами виробництва, де птиця міститься в широкогабаритних пташниках, у безвіконних приміщеннях з регульованим мікрокліматом тощо, — один раз у рік за станом на 31 грудня звітного року; інвентаризація бджолосімей здійснюється не менше двох разів у рік (навесні — не пізніше 10 квітня і восени, як правило, 1 жовтня).

Наприкінці року молодняк тварин і тварин на відгодівлі до-оцінюється виходячи з їхньої живої ваги і діючих на 31 грудня договірних цін на відповідні види і групи з урахуванням вгодованості, а племінних тварин — за договірними цінами на них.

Для систематизації показників первинних документів на фермах по надходженню і вибуттю тварин ведуть "Книгу обліку руху тварин і птиці" (с.-г. ф. № 34). Книга є підставою для складання щомісячного "Звіту про рух тварин і птиці на фермі" (с.-г. ф. № 102), де відображається наявність тварин на початок і кінець звітного періоду, їхнє надходження і вибуття (голів і живої ваги) за видами по кожній обліковій групі. Разом з первинними документами "Звіт про рух тварин і птиці на фермі" передається в бухгалтерію. Після перевірки звітів здійснюють оцінку з надходження і вибуття звірів і птахів, тварин, бджолосімей, а також худоби, вибракуваної з основного стада, тварин, прийнятих від населення для реалізації згідно з П(С)БО 9 "Запаси", П(С)БО 16 "Витрати", П(С)БО 7 "Основні засоби".

Запис у Книзі відповідальні особи повинні робити щодня, реєструючи дані окремих документів, і визначати кількість поголів'я на початок наступного дня. Ці дані переносять у "Відомість витрат кормів" (с.-г. ф. № 94), де на підставі затверджених раціонів визначають потребу в кормах на день.

Наприкінці місяця підсумки Книги використовують для заповнення "Звіту про рух тварин і птиці на фермі" (с.-г. ф. № 102), де записують наявність тварин на початок і кінець звітного періоду, їхнє надходження і вибуття (поголів'я і жива вага).

Звіт складається зоотехніком, завідувачем ферм чи бригадиром у двох екземплярах і у встановлений термін разом з первинними документами з надходження і вибуття тварин і птиці представляється в бухгалтерію для перевірки і бухгалтерського обліку руху поголів'я.Таблиця 4.9

Порядок переведення тварин з групи в групу на сільськогосподарських підприємствах

Продовження табл. 4.9

Закінчення табл. 4.9

Аналітичний і синтетичний облік тварин. Організація аналітичного та синтетичного обліку руху тварин у сільськогосподарських підприємствах залежить від форми обліку, що застосовується.

Аналітичний облік поголів'я тварин повинен вестися з дотриманням таких умов:

1. Для організації належного обліку поголів'я тварин, контролю за їх наявністю і рухом тварини підлягають обов'язковій нумерації (клеймо, тавро). Доцільно присвоювати тваринам інвентарні номери в порядку їх реєстрації у спеціальній книзі. В ній вказують дату придбання чи народження, вік, стать, вагу в кілограмах, дату постановки на відгодівлю. Надалі в цій книзі вказують живу вагу тварин у момент зважування і в день зняття з відгодівлі.

2. Облік наявності і руху тварин здійснюється за місцями їх утримання, за матеріально відповідальними особами, видами і обліковими групами тварин.

3. Для обліку тварин завідувач підсобного господарства (від-годівельного пункту) чи зоотехнік веде Книгу обліку руху тварин. Надходження і вибуття худоби розшифровується за джерелами надходження (куплено, приплід, переведено з інших груп, приріст ваги) і напрямками вибуття (переведено в інші групи, забито, продано, загинуло).

4. Аналітичний облік молодняку тварин і тварин на відгодівлі ведеться у Книзі обліку руху худоби за кількістю голів, живою вагою і фактичною собівартістю. У зв'язку з необхідністю обліку тварин у двох натуральних показниках — за кількістю голів і вагою для забезпечення належного контролю за наявністю і рухом тварин графу Книги "кількість" необхідно поділити на дві частини: "кількість голів" і "жива вага, кг".

5. У встановлені терміни, але не рідше одного разу в місяць, завідувач відгодівельного пункту чи зоотехнік складає звіт про рух тварин на фермі і подає його з прибутковими і видатковими документами за звітний період у бухгалтерію. Звіт складається в натуральних показниках — за кількістю голів і вагою у розрізі облікових груп тварин.

Щомісячно дані обліку тварин за місцем їх утримання та матеріально відповідальними особами і дані аналітичного обліку звіряються, про що складається акт. За даними аналітичного обліку тварин у Книзі обліку руху худоби бухгалтерія складає кількісно-сумову оборотну відомість за рахунком 21 "Тварини на вирощувані та відгодівлі".

Синтетичний облік. Синтетичний облік молодняку та тварин на вирощуванні і відгодівлі ведуть на рахунку 21 "Тварини на вирощуванні та відгодівлі", де обліковують молодняк усіх видів з моменту одержання приплоду до переведення в основне стадо чи вибуття, тварин на відгодівлі, а також поголів'я основного стада птиці, кролів і звірів (нутрій, фредок, лисиць та ін.). До рахунка 21 відкривають субрахунки, на яких облік тварин ведуть за виробничими групами тварин, та статево-віковими групами (див. табл. 4.10).

Облік витрат тваринництва. Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначається виходячи з витрат, віднесених на відповідний вид (групу) тварин.

Фактична собівартість продукції у сільськогосподарських підприємствах розраховується у цілому за рік, крім продукції допоміжних виробництв, фактична собівартість яких визначається щомісяця.

Об'єктами калькуляції є конкретні види продукції (1 ц живої ваги великої рогатої худоби тощо).

Облік витрат тваринництва можна поділити на періоди:

1. Облік витрат на відгодівлю тварин.

2. Облік витрат на забій тварин і калькулювання собівартості м'ясопродуктів.

На сільськогосподарських відгодівельних підприємствах, де створені умови для окремого утримання тварин за відгодівель-ними групами, облік витрат на відгодівлю ведеться у такому порядку.

Аналітичний облік витрат на відгодівлю ведеться у Допоміжній відомості аналітичного обліку витрат за рахунком 23 "Виробництво" та у журналі у розрізі відгодівельних груп за такою номенклатурою статей:

1. Основна і додаткова заробітна плата.

2. Відрахування на соціальне страхування.

3. Корми.

4. Підстилка.

5. Транспортні витрати.

6. Водопостачання.

Таблиця 4.10

Бухгалтерський облік молодняку тварин на вирощуванні, тварин на відгодівлі та основного стада

Продовження табл. 4.10

Продовження табл. 4.10

Продовження табл. 4.10

Продовження табл. 4.10

Закінчення табл. 4.10

Ч. Електропостачання.

8. Амортизація основних засобів.

9. Поточний ремонт основних засобів.

10. Страхові платежі.

11. Інші прямі витрати.

12. Загальновиробничі витрати.

Прямі витрати на вирощування молодняку, відгодівлю тварин і утримання основного стада відображаються за дебетом 2312 чи 2362 з кредиту рахунків:

• 2083 "Корми" — на фактичну собівартість витрачених кормів;

• 6611; 652 — на суму нарахованої прямої заробітної плати тваринників і відрахування на соціальне страхування;

• 631, 682 "Розрахунки з постачальниками";

• 2382 "Допоміжні виробництва" — на суму витрат на водо-, електропостачання, якщо ці витрати можна віднести до прямих та ін.

На підсобних сільськогосподарських підприємствах витрати з обслуговування сільськогосподарського виробництва і управління господарством (непрямі витрати) обліковуються окремо за встановленою номенклатурою статей на рахунку 91 "Загально-виробничі витрати". Зібрані протягом місяця на цьому рахунку непрямі витрати списують в кінці місяця на дебет рахунка 23121, розподіляють їх за аналітичними рахунками для обліку витрат відгодівельного підприємства.

Загальновиробничі витрати в кінці місяця розподіляються для включення у витрати з вирощування молодняку, відгодівлі тварин і утримання основного стада пропорційно до сум основної заробітної плати виробничих працівників, нарахованої амортизації і витрат на поточний ремонт сільськогосподарської техніки.

На основі розрахунку розподілу непрямих витрат за місяць робиться запис на рахунках Д-т 2312 К-т 91.

У відгодівельних підсобних господарствах, де є спеціальні кормокухні, витрати на приготування кормів на кормокухні (зарплата, паливо, освітлення, амортизація та ін.) обліковуються на окремому аналітичному рахунку "Витрати на утримання кормокухні" до субрахунка 2312 "Сільськогосподарське виробництво". Зібрані протягом місяця на аналітичному рахунку "Витрати на утримання кормокухні" витрати відносять в кінці місяця на статтю "Корми" за відповідними обліковими групами тварин пропорційно натуральній кількості витрачених кормів, що були виготовлені на кормокухні. При цьому складають бухгалтерський запис:

• Д-т 2312 чи 2362, відповідні аналітичні рахунки витрат за відгодівельними групами.

• К-т 2312 чи 2362, аналітичний рахунок "Витрати на утримання кормокухні".

До прямих витрат належать також втрати від загибелі тварин внаслідок захворювань і стихійного лиха.

На дрібних відгодівельних підприємствах, де складно відокремити витрати на відгодівлю і випас тварин від витрат на вирощування молодняку і утримання основного стада, витрати на утримання тварин обліковуються разом (за статтями витрат), за винятком вартості витрачених кормів. До дрібних відгодівельних пунктів відносять відгодівельні пункти, що організовані при підприємствах торгівлі і громадського харчування, заготівельних та інших підприємствах (не більше 10 голів тварин), де тварини і корми знаходяться у матеріальній відповідальності однієї особи. Корми, витрачені для відгодівлі тварин, вирощування молодняку і утримання основного стада, в обліку виділяються окремо і вони є прямими витратами.

Всі інші витрати відгодівельного пункту є непрямими і в кінці місяця розподіляються між обліковими групами тварин пропорційно фактичній собівартості кормів.

На дрібних відгодівельних пунктах застосовується спрощений спосіб обліку витрат для відгодівлі тварин. При ньому для всіх груп тварин відкривають загальний аналітичний рахунок "Витрати на утримання відгодівельного пункту" на одному розвороті Книги обліку витрат.

На цьому рахунку протягом місяця відображають прямі і непрямі витрати з відгодівлі тварин, вирощування молодняку і утримання основного стада.

В кінці місяця визначається сума прямих і непрямих витрат з відгодівлі тварин і вирощування молодняку, яка є фактичною собівартістю приросту їхньої ваги. Сума витрат з утримання основного стада відноситься до незавершеного виробництва і в момент народження молодняку визначає фактичну його собівартість.

Непрямі витрати відгодівельних сільськогосподарських підприємств, що відносяться до виробничого процесу, обліковуються окремо за встановленою номенклатурою статей на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". Зібрані протягом місяця на цьому рахунку непрямі витрати списують на дебет рахунка 23 шляхом розподілу між об'єктами калькулювання собівартості продукції пропорційно обраній базі.

Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведеться у Допоміжній відомості з обліку витрат за рахунком 91 "Загально-виробничі витрати" та у Журналі 5.

Особливістю сільськогосподарських відгодівельних підприємств є те, що за результатами відгодівлі худоби за місяць жива вага збільшується. Загальний приріст ваги тварин по кожній відгоді-вельній групі визначається за формулою

ПВ (приріст ваги) = (О2 + Р) - (О1+ П),

де П — жива вага тварин, поставлених на відгодівлю чи вирощування, за місяць;

О1— жива вага тварин на початок місяця;

О2 — жива вага тварин на кінець місяця;

Р — жива вага тварин, що вибули за місяць (у тому числі загинули).

Для визначення живої ваги тварин на кінець звітного місяця і отриманого за місяць приросту ваги тварини на відгодівлі і молодняк на вирощування підлягають обов'язковому зважуванню 1-го числа кожного місяця. Зважування здійснює комісія, призначена керівником сільськогосподарського підприємства за участю працівника.

Зважування тварин проводиться на спеціальній вазі і оформляється відомістю зважування тварин, в якій вказують вагу тварин на дату зважування, вагу на початок місяця і приріст ваги тварин. Залежно від конкретних умов роботи і обліку у відомість зважування записують тварин за інвентарними номерами чи відгодівельними групами.

На основі даних відомості зважування й аналітичного обліку тварин визначають приріст їх ваги у кілограмах за звітний місяць у розрізі облікових груп.

Після цього в аналітичному обліку за субрахунком 235 "Утримання відгодівельного пункту" визначається собівартість приросту живої ваги тварин у цілому, а також собівартість 1 ц. Фактичну собівартість 1 ц приросту живої ваги тварин визначають шляхом ділення суми витрат на відгодівлю за місяць на фактичний приріст ваги. Зазначені показники переносяться до відомості 5.1 аналітичного обліку запасів з метою збільшення вартості та живої ваги тварин на відгодівлі проведенням за дебетом субрахунків 212 "Молодняк тварин на вирощуванні" та 212 "Тварини на відгодівлі" з кредиту субрахунка 235 "Утримання відгодівельного пункту".

Отриманий приплід від тварин, що входять до основного стада, оприбутковують до складу молодняку тварин на вирощуванні за фактичною собівартістю аналогічним проведенням (складається акт на оприбуткування приплоду тварин).

На дрібних відгодівельних пунктах для визначення загального приросту ваги тварин за місяць доцільно складати розрахунок за формою наведеною в табл. 4.11.

Таблиця 4.11 Розрахунок фактичного приросту ваги свиней за відгодівельними групами за 200_ р.

На основі складного розрахунку приріст ваги тварин оприбутковується в Книзі обліку руху худоби у розрізі облікових груп і відповідно відображається в аналітичному обліку.

Жива вага приплоду, отриманого від тварин, що знаходяться на відгодівлі, прирівнюється до приросту ваги і додається до фактичного приросту ваги за місяць за мінусом ваги загиблих тварин. Це потрібно для оцінки роботи відгодівельного підприємства і нарахування заробітної плати.

Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавершене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції, методика оцінки якої наведена в табл. 4.11) становлять собівартість продукції тваринництва, причому:

а) вартість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відноситься на надзвичайні витрати;

б) вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображається за окремою статтею в складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин.

Вартість гною, одержаного від групи тварин, визначається виходячи з нормативно-розрахункових витрат, витрат на його прибирання та доставки до місця зберігання вартості підстилки. Собівартість тонни гною визначається діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводиться в звичайний гній виходячи із вмісту сухих речовин.

Інша побічна продукція, а саме: вовна-линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних курей, забитих в добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин, оцінюється за цінами можливої реалізації чи іншого використання. Її вартість відноситься на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої ваги, одержаний у звітному періоді, та жива вага.

Витрати на утримання молодняку тварин, який не зважується (молодняк робочих коней, звірів та ін.), відносяться на збільшення вартості цих тварин виходячи з кількості кормоднів і собівартості кормодня.

Загальноприйнята методика розрахунку собівартості продукції тваринництва. Приріст живої ваги молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду і групи визначається як різниця між вагою поголів'я, яке було на кінець року та яке вибуло протягом року включаючи загиблих, і вагою тварин та птиці, які надійшли в групу протягом року, включаючи приплід, та які були на початок року.

Собівартість 1 ц приросту живої ваги визначається діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) — кількість центнерів приросту живої ваги.

Собівартість живої ваги молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначається виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

Кількість живої ваги становитиме вагу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року.

Собівартість 1 ц живої ваги худоби і птиці визначається діленням їх вартості на кількість центнерів живої ваги (без ваги тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості 1 ц живої ваги обчислюється фактична собівартість худоби, яка реалізована, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, в кінці року не уточнюється.

Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої ваги тварин у розрізі партії (реалізованих, переведених в старшу вікову групу, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених з молодших груп, придбаних тощо, та про вартість приросту ваги тварин цієї партії.

У молочному скотарстві розраховується собівартість 1 ц молока і однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду розраховується за вартістю 60 кормоднів утримання корови.

Собівартість одного кормодня розраховується діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормоднів.

Для визначення собівартості 1 ц молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

У підприємствах, які спеціалізуються на вирощуванні призначених для реалізації корів-первісток, витрати на їх утримання до розтелення (без вартості побічної продукції) відносяться на приріст живої ваги корів-первісток і живу вагу одержаного приплоду, а витрати на їх утримання з часу розтелення до реалізації становитимуть собівартість одержаного від них молока.

Собівартість приросту ваги та живої ваги молодняку великої рогатої худоби і тварин, вибракуваних з основного стада, в молочному скотарстві розраховується аналогічно.

У м'ясному скотарстві собівартість приросту живої ваги телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останні за 2 місяці до розтелення переводяться в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, яке оцінюється за реалізаційними цінами).

Собівартість 1 ц живої ваги визначається діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої ваги телят до 8-мі-сячного віку, і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року та надійшли в групу протягом року, на загальну живу вагу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без ваги тварин, що загинули), і тих, що залишилися під матками на кінець року. Розрахована собівартість 1 ц використовується для оцінки телят, що залишилися під матками на кінець року та переведені в старші групи.

Витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок з поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість приросту живої ваги і ділового приплоду.

Собівартість приросту живої ваги і однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначається діленням загальної суми витрат на утримання основного стада (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої ваги при відлученні (включаючи живу вагу одержаного приплоду).

Собівартість 1 ц живої ваги поросят на момент їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу вагу (без загиблих) поросят, які відлучені та які залишилися під матками на кінець року.

Собівартість 1 ц приросту ваги та живої ваги свиней інших груп (на дорощуванні та відгодівлі) визначається відповідно загальноприйнятої методики розрахунку.

У неспеціалізованих підприємствах собівартість валового приросту живої ваги свиней (включаючи живу вагу приплоду) визначається в цілому по галузі діленням витрат на утримання всіх груп свиней на кількість приросту. Собівартість 1 ц живої ваги свиней визначається відповідно загальноприйнятої методики розрахунку.

Витрати на утримання дорослого поголів'я і молодняку овець розподіляються між видами основної продукції (вовною, приростом живої ваги, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією і оцінюються за реалізаційними цінами, а гній — за нормативно-розрахунковою вартістю.

На собівартість приплоду ягнят відноситься в романівському вівчарстві 12 %, каракульському — 15 %, а в усіх інших напрямах — 10 % загальної суми на утримання овець основного стада. В підприємствах, де вівці всіх груп утримуються разом, на приплід відноситься частина (у зазначеному розмірі) загальної суми витрат.

Витрати на утримання овець (без вартості побічної продукції та приплоду) розподіляються між вовною та приростом живої ваги пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни та живої ваги овець у звітному періоді.

Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносяться прямо на собівартість вовни.

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається з собівартості приплоду та витрат на приріст їх живої ваги до відлучення.

Собівартість 1 ц живої ваги інших груп молодняку й овець на відгодівлі визначається відповідно до загальноприйнятої методики розрахунку.

Собівартість продукції птахівництва визначається діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. За основним стадом птиці калькулюється собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці — 1 ц приросту живої ваги та 1 ц живої ваги відповідно загальноприйнятої методики розрахунку.

Яйця батьківського стада птиці, непридатні для інкубації, оцінюються за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності — за реалізаційними цінами. За цими ж цінами оприбутковуються яйця, одержані від молодняку птиці.

При інкубації може бути незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняку птиці слід поділити на тривалість інкубації в днях і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їх інкубації в днях.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можливого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняку птиці.

Витрати на утримання основного табуна племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оцінених за нормативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на момент відлучення.

Річні витрати на вирощування молодняку коней (без вартості побічної продукції) приєднуються до балансової вартості молодняку, який був у групі на початок року та який надійшов у поточному році, включаючи приплід.

Собівартість молодняку коней, переведеного в основний табун, реалізованого і залишеного на кінець року для подальшого вирощування, визначається додаванням до його вартості на початок року, в момент придбання чи відлучення від маток, витрат на утримання лошат у звітному році, розрахованих за кількістю кормоднів і середньою їх собівартістю.

Собівартість однієї голови приплоду кролів визначається в розмірі 50 % планової собівартості однієї голови молодняку на момент його відлучення. При відлученні приплід дооцінюється на 50 % планової собівартості.

Собівартість однієї голови ділового приплоду визначається діленням загальної суми витрат на утримання дорослих кролів основного стада та молодняку до відлучення (без вартості побічної продукції — гною, шкурок забитих звірів) на кількість голів ділового (відлученого) приплоду.

Якщо в підприємстві на кінець року залишається певна кількість невідлученого молодняку, його вартість (на рівні 50 % планової собівартості голови при відлученні) виключається із загальної суми витрат.

У звірівництві собівартість однієї голови приплоду визначається в розмірі 50 % планової собівартості однієї голови молодняку на час відлучення. При відлученні приплід дооцінюється ще на 50 %. Собівартість однієї голови молодняку на час відлучення визначається діленням витрат на утримання дорослих звірів з приплодом до відлучення (без вартості шкурок загиблих тварин і м'яса забитих звірів за реалізаційними цінами) на кількість відлученого молодняку. Загальна сума витрат без вартості молодняку, що залишився під матками на кінець року, становитиме собівартість ділового приплоду.

Молодняк звірів після відлучення дооцінюється виходячи із середніх витрат на утримання однієї голови протягом дня та відповідної кількості кормоднів.

Вартість молодняку звірів приплоду минулих років (забитого на шкурки, переведеного в основне стадо, реалізованого та залишеного на кінець року) визначається на основі вартості молодняку на початок року і витрат на його утримання, які розраховуються виходячи із витрат на утримання голови протягом дня та кількості кормоднів.

Собівартість товарної риби, що вирощується в ставках та інших водоймах, складається із витрат на зариблення водоймищ (включаючи вартість мальків), витрат на вирощування та вилов риби. У спеціалізованих підприємствах з повносистемним рибним господарством (включаючи риборозведення) визначається собівартість 1 тис. мальків шляхом ділення суми витрат на утримання плідників, що знаходяться протягом року в маточниках і нерестових ставках, на кількість мальків, пересаджених з нерестових ставків.

Собівартість одного 1 ц цьоголіток визначається діленням загальної вартості мальків і витрат на вирощування риборозсадницького матеріалу (цьоголіток) на кількість центнерів обчисленої продукції. При цьому середня вага цьоголітки приймається за 30 гр.

Вартість цьоголіток, що залишилися в ставках-зимівниках, розглядається як витрати на незавершене виробництво, що переходить на майбутній рік. До витрат на утримання вигульних ставків включається вартість випущених цьоголіток і витрати на їх вирощування до вилову і реалізації. Собівартість 1 ц товарної риби визначається діленням усіх витрат на її вирощування на кількість одержаної товарної риби.

У риболовецьких підприємствах визначається собівартість одного 1 ц валової риби, що складається із витрат на виловлен-ня, транспортування та підготовку її до зберігання (охолодження, підмороження та підсолення риби) та на утримання суден і флоту, а також засобів виловлення.

Витрати суден і флоту, які виконують функції транспортних або пошукових, враховуються в загальних транспортних витратах.

Крім того, розраховується собівартість тонни готової рибо-продукції, яка включає в себе вартість сирцю або мороженого напівфабрикату та витрати на обробку, починаючи з операцій приймання риби до випуску готової продукції.

Собівартість окремих видів продукції бджільництва визначається шляхом розподілу витрат, включаючи вартість незавершеного виробництва на початок року, між видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами. Собівартість приросту кількості сот розраховується за собівартістю топленого кондиційного воску.

Нові бджолині сім'ї оцінюються за цінами продажу. Собівартість кілограма бджіл прирівнюється до собівартості 10 кг меду. У бджільництві калькулюється валовий вихід меду, до складу якого входить товарний мед і мед, залишений у вуликах, що розглядається як вартість незавершеного виробництва на кінець календарного року.

Певна частина витрат на утримання бджіл повинна бути віднесена на роботи із запилення сільськогосподарських культур. Тому одним з перших етапів калькулювання собівартості продукції бджільництва медово-запилювального напряму є розмежування витрат, що відносяться на вироблену продукцію і на запилювальні культури згідно із затвердженими нормативами.

У разі використання на опилення більшої кількості бджолиних сімей, ніж передбачено нормами, витрати бджільництва, віднесені на запилювальні культури, не збільшуються.

Собівартість грени складається з вартості племінних коконів і витрат на приготування грени (без вартості гренажних коконів з метеликами, що не вийшли, оцінених за цінами реалізації).

До собівартості сирих коконів включається вартість грени за собівартістю її приготування або за ціною придбання, витрати на інкубацію грени, вигодовування черв'яків і одержання коконів. Собівартість 1 ц сирих коконів визначається діленням витрат (без вартості побічної продукції) на масу вирощених сирих коконів.

На підприємствах і в організаціях з племінної справи і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин собівартість сперми розраховується за видами плідників. Готовою продукцією є вироблена і реалізована у звітному періоді спермопродукція.

До собівартості розбавленої свіжоодержаної і реалізованої сперми плідників включають витрати на їх утримання та технологічні витрати (вартість хімікатів і азоту, оплата праці спеціалістів, включаючи відрахування на соціальні заходи тощо). Для визначення собівартості сперми із загальної суми виключається вартість побічної продукції.

Собівартість 1 дози розбавленої сперми визначається діленням суми витрат поточного року на фактично реалізовану сперму певного виду тварин.

Собівартість 1 дози розбавленої сперми плідників власного виробництва та придбаної визначається діленням загальної суми витрат, що складаються із собівартості сперми власного виробництва і вартості придбаної сперми, на загальну кількість реалізованої розбавленої сперми.

Повна собівартість однієї дози реалізованої замороженої сперми визначається діленням загальної суми витрат поточного року та вартості реалізованої придбаної сперми на кількість проданої в поточному році продукції.

Заморожена сперма плідників, одержана в поточному році, відображається в оперативному обліку на забалансовому рахунку за кількістю (без вартісної оцінки).

Облік витрат на заморожену сперму ведеться за окремими галузями тваринництва.

Витрати на доставку рідкого азоту і сперми та вартості азоту, що використовується для дозаправлення посудин Дьюара, на пунктах штучного осіменіння щомісяця списуються на витрати з реалізації.