Главная Финансы Книги Фінансовий менеджмент банку - Примостка Л.О.

Фінансовий менеджмент банку - Примостка Л.О.

7.6. ХЕДЖУВАННЯ РИЗИКУ ВІДСОТКОВИХ СТАВОК НА ОСНОВІ СВОП-КОНТРАКТІВ

Відсотковий своп — це контрактна угода між двома учасниками про обмін відсотковими платежами в розрахунку на визначену суму, яка має на меті встановлення нижчих витрат запозичення.

Існують два типи відсоткових свопів:

1) прості, або «ванільні» (vanіlla), свопи, які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

2) базисні свопи, у результаті яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Своп відсоткових ставок — це спосіб зміни загального рівня чутливості активів чи пасивів банку до флуктуацій ринкових ставок. Учасники контракту можуть змінити умови укладених раніше угод, провівши операції обміну фіксованих відсоткових ставок на плаваючі, і навпаки. Своп також дозволяє досягти точнішої відповідності між строками дії активів і зобов’язань, а отже, одержати такі грошові потоки, які задовольняють менеджмент банку.

Для здійснення операції своп необхідна значна різниця в кредитних рейтингах учасників, причому вона має становити не менш як 0,75% від рівня відсоткових ставок за кредитом. Як правило, учасник з вищим рейтингом виплачує відсотки за плаваючою ставкою, а від сторони з нижчим кредитним рейтингом одержує фіксовані відсоткові платежі.

Сутність більшості відсоткових свопів полягає в тому, що позичальник з нижчим кредитним рейтингом одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, яка значно нижча за ту, котру він міг би одержати на ринку самостійно, не укладаючи угоди своп. Це відбувається завдяки тому, що учасник угоди з вищим рейтингом робить довгострокову позику від свого імені, що дозволяє значно знизити відсоткові витрати. В обмін на це позичальник з нижчим рейтингом залучає короткострокові кошти під плаваючу відсоткову ставку і передає позику стороні, яка має вищий рейтинг. Такий обмін дозволяє трансформувати довгострокову фіксовану ставку в гнучкішу і, можливо, нижчу короткострокову ставку. Кожний з учасників свопу здійснює позику на тому ринку, де виграш з погляду порівняльних витрат максимальний, і потім обидві сторони обмінюються відсотковими платежами за позиками, залученими кожною з них. У результаті витрати запозичення після укладення своп-угоди знижуються для обох учасників, навіть тоді, коли позичальник з вищим рейтингом має змогу залучати кошти як на довгостроковому, так і на короткостроковому ринку дешевше, ніж позичальник з нижчим кредитним рейтингом. При цьому кожна сторона свопу має сама сплачувати свої борги та відповідати за них. Фактично учасники обмінюються лише різницею між фіксованими та плаваючими ставками на кожний момент виплати відсотків за позиками. Здебільшого обмін номінальними сумами позик, які називають умовною сумою, не відбувається. Тому сам своп-контракт не позначається на балансі учасників, хоча може зменшити відсотковий ризик, пов’язаний з балансовими позиціями за активами та пасивами.

Свопи також використовуються для подолання дисбалансів між строками погашення активів і зобов’язань. Банк може мати короткострокові активи, видані під плаваючу ставку, які фінансуються за рахунок довгострокових зобов’язань, залучених під фіксовану ставку. У такому разі банк остерігається зниження ринкових ставок, що призведе до зменшення доходів. Інший банк (компанія), якому належать довгострокові активи з фіксованою ставкою доходу та зобов’язання коротших строків дії, остерігається зростання відсоткових ставок. Такі учасники ринку є кандидатами на укладення угоди своп про обмін відсотковими ставками.

Коли укладаються базисні своп-контракти, змінюється база розрахунку плаваючих відсоткових платежів за позиками. На міжнародних фінансових ринках найпопулярнішою ставкою, використовуваною в базисних свопах, є LІВOR, ставка першокласного позичальника, ставка міжбанківського кредиту в США, композитні ставки за депозитними сертифікатами і комерційними векселями, ставка за казначейськими векселями.

Приклад 7.8.

ПРОСТИЙ («ВАНІЛЬНИЙ») СВОП ВІДСОТКОВИХ СТАВОК

Компанії потрібний кредит на 5 років у сумі 30 млн дол. США. З урахуванням кредитного рейтингу компанії вартість такої позики становитиме 9% річних. Компанія звертається до банку з пропозицією про укладення угоди своп, аби одержати на 5 років кредит, дешевший за той, який вона може отримати самостійно. Одночасно компанія зобов’язується залучити кошти на короткостроковому ринку комерційних паперів і розмістити їх у банку під 6-місячну ставку LІBOR. Банк погоджується з умовами своп-контракту, за що компанія виплачує йому винагороду в розмірі 1% від суми угоди в момент її укладення.

Для здійснення взятих зобов’язань за своп-контрактом банк робить позику на довгостроковому ринку на 5 років у сумі 30 млн дол. Банк має вищий рейтинг, ніж компанія, що дає йому можливість залучити кошти під фіксовану ставку 8%.Отже, компанія одержує кредит у сумі 30 млн дол. на 5 років під ставку 8%. Відсоткові платежі за кредитом компанія виплачує банкові. Одночасно компанія залучає кошти на ринку на 6 місяців, наприклад випускаючи 180-денні комерційні папери на суму 30 млн. дол. за ринковою ставкою 6,5% річних.

Ці короткострокові залучені кошти розміщуються в банку, за що компанія одержує 6-місячну ставку LІBOR, яка становить 7% річних. Ставка за комерційними паперами нижча від ставки LІBOR у середньому на 0,50—0,75% (дод. 7). Компанія могла б фінансувати потребу в довгостроковому кредиті за рахунок короткострокового залучення коштів. Але для цього необхідно випускати та розміщувати комерційні папери протягом п’яти років під ринкову ставку, яка складеться на час випуску, що означає залучення коштів під плаваючу ставку. Такий спосіб фінансування пов’язаний зі значним відсотковим ризиком, оскільки протягом п’яти років ставки можуть змінитися. Крім того, кожна операція розміщення комерційних паперів супроводжується витратами, пов’язаними з виходом на ринок.

Розв’язання

Зміст розглядуваної угоди своп полягає в обміні довгострокового кредиту з фіксованою відсотковою ставкою на короткостроковий кредит з плаваючою ставкою.

Результати свопу для компанії:

1) зниження витрат на 1% із залучення довгострокового кредиту, що за п’ять років становитиме дол.:

(0,09 — 0,08) • 30000000 • 5 = 1500000;

2) дохід від різниці між ставкою LІBOR, яку одержано від банку за розміщення коштів на 6 місяців, та ставкою за комерційними паперами, котру необхідно виплатити при погашенні випуску, дол.:

(0,07 — 0,065) • 30000000 • 180 : 360 = 75000;

3) витрати на комісійну винагороду за своп становлять 300000 дол.; водночас компанія несе витрати з випуску комерційних паперів;

4) протягом п’яти років компанія прохеджувала відсотковий ризик, пов’язаний зі зміною ринкових ставок за кредитом; економія за рахунок свопу становить понад 1 млн дол.

Результати свопу для банку:

1) комісійні за своп у розмірі 300000 дол. банк одержує відразу при укладанні угоди;

2) банк зміг профінансувати частину кредитів, які прив’язані до 6-місячної ставки LІBOR, через кошти, розміщені компанією в банку під ставку LІBOR. Це дозволило банку уникнути відсоткового ризику на 6 місяців відносно активів і зобов’язань у розмірі 30 млн дол.;

3) при самостійному залученні короткострокових коштів банку необхідно було б, з огляду на його кредитний рейтинг, заплатити LІBOR плюс кредитний спред у розмірі 0,125%.

У цьому прикладі фактичні суми були одержані компанією та банком як кредити, але здебільшого при укладанні угод своп реального обміну сумами не відбувається. Кожна сторона описаного свопу самостійно відповідає перед кредиторами за своїми зобов’язаннями. Через 6 місяців компанія забирає 30 млн дол. з банку і погашає зобов’язання за комерційними паперами. Через 5 років компанія повертає 30 млн дол. банку, який виконує свої зобов’язання перед кредитором.

У такій операції, як правило, існує ризик неплатежу, пов’язаний з невиконанням зобов’язань однією зі сторін. Якщо компанія через 5 років не поверне кредит банкові, то відповідати перед своїм кредитором банк буде самостійно. Для зниження цього виду ризику угоди своп оформлюються як контракти, в яких юридично закріплені права власності обох сторін у разі банкрутства або інших обставин, що призводять до невиконання умов угоди. При обміні реальними сумами сторони можуть знизити ризик неплатежу, одержавши гарантії або застосувавши інші види забезпечення кредиту.

Приклад 7.9.

БАЗИСНИЙ СВОП ВІДСОТКОВИХ СТАВОК

Банк одержав кредит на міжбанківському ринку за плаваючою ставкою на 2 роки. Виплати за кредитом базуються на ставці LІBOR плюс кредитний спред 1%. Банк розміщує одержані кошти у кредитні операції короткострокового характеру, за якими одержує відсоткові платежі за LІBOR плюс середньозважений спред 3%. Це дозволяє отримувати прибуток у розмірі 2%. Через рік банк видав вигідний для себе кредит на таку саму суму на один рік, але базою для розрахунку платежів слугувала ставка за казначейськими векселями уряду США плюс 4%. Описати своп-контракт.

Розв’язання

У такому разі банк наражається на базисний ризик, пов’язаний із різницею в зміні ставки за казначейськими векселями та LІBOR. Поки ці ставки рухатимуться паралельно, банк отримуватиме стабільний прибуток. Якщо ставки почнуть змінюватись у протилежних напрямах або з різною швидкістю, то банк може як отримати додаткові прибутки, так і зазнати значних збитків. Оскільки і угода із залучення коштів, і угода із надання однорічного кредиту вже укладені, і умови їх змінити не можна, то банк може провести операцію своп з метою хеджування відсоткового ризику. Для цього на ринку свопів необхідно знайти учасника, який погодився б одержувати від банку платежі за ставкою казначейських векселів плюс спред (1 — 2%) протягом одного року, а в обмін на це виплачувати відсоткові платежі за ставкою LІBOR плюс 1%. Така операція дозволить банкові зафіксувати величину прибутків, оскільки ставка залучення та ставка розміщення коштів базується на одній і тій самій величині — ставці за казначейськими векселями. Отже, доходи банку після проведення операції своп не залежатимуть від зміни відсоткової ставки на ринку, що й означає хеджування ризику. За міжбанківською кредитною угодою банк і далі виконує свої зобов’язання і виплачує ставку LІBOR плюс 1%, але саме таку суму платежів банк одержить від іншої сторони свопу. Отже, зміни в рівнях ставки LІBOR не впливають на відсоткові витрати банку. Базисний своп допомагає банку прохеджувати відсотковий ризик.

Приклад 7.10.

ЦІНОУТВОРЕННЯ ВІДСОТКОВИХ СВОП-КОНТРАКТІВ

Банк «Альфа» та банк «Гамма» 01.04.98 уклали своп-контракт терміном на один рік на умовну суму 1 млн дол. США. Банк «Альфа» погоджується сплачувати плаваючу ставку, яка базується на 6-місячній ставці LІBOR. Протягом дії свопу відбуваються дві сплати: через 6 місяців від дати укладення угоди 30.09.98 за ставкою LІBOR, зафіксованою 01.04.98, та через 12 місяців, тобто 31.03.99, за ставкою LІBOR, котра зафіксована на ринку 30.09.98. Банк «Гамма» сплачує фіксовану ставку в ті самі строки.

Якою має бути прийнятна фіксована ставка в точці беззбитковості для цього свопу за ринковою ціною, якщо на 01.04.97 на ринку діють такі ставки: 6-місячна LІBOR — 7%, 12-місячна LІBOR — 7,8%?

Розв’язання

Розрахунки зроблені на основі базового періоду — 360 днів та тривалості будь-якого місяця — 30 днів.

За умовами свопу банк «Альфа» сплатить через 6 місяців суму, дол.:

0,07 • 180 : 360 • 1000000 = 35000.

6-місячна ставка LІBOR, яка діятиме на ринку через 6 місяців, невідома. Тому для розрахунків використовується форвардна ставка, отримана з кривої дохідності спот-ринку. Форвардна 6-місячна LІBOR r6 може бути обчислена за формулою (7.7):

(1 + 0,078 • 360:360) = (1 + 0,07 • 180:360)(1 + r6 • 180 : 360),

r6 = 8,3 %.

Отже, друга сплата банку «Альфа» очікується в розмірі, дол.:

0,083 • 180 : 360 • 1000000 = 41500.

За умовами свопу банк «Гамма» сплачує таку фіксовану ставку, яка дає нульову чисту теперішню вартість свопу. Це означає, що суми платежів (і фіксованих, і плаваючих) мають бути дисконтовані, причому ставки дисконтування — це 6-місячна LІBOR — 7% та 12-місячна LІBOR — 7,8%.

Нехай FS — сума платежу в доларах за фіксованою ставкою (невідома величина). Тоді, використовуючи формулу дисконтування (7.9), можемо записати рівняння:

Звідси FS = 38184 дол., або прийнятна фіксована ставка становитиме 7,637%:

(38184 : 1000000) • (360 : 180) • 100 % = 7,637.

Перевірка:

.

Отже, банк «Гамма» має сплачувати фіксовану суму платежу в розмірі 38184 дол. двічі — 30.09.98 та 31.03.99 протягом дії даного свопу. Фактично банки лише обміняються різницями в сумах платежів. При першій сплаті банк «Гамма» виплатить суму 3184 дол. (38184 – 35000), при другій — банк «Альфа» виплатить банку «Гамма» суму 3316 дол. (41500 – 38184).

У разі опуклої кривої дохідності та сторона, яка платить фіксовану ставку, сплачує більше на попередніх стадіях свопу і отримує більше на пізніх стадіях. Якщо фактичні ставки відрізнятимуться від очікуваних, то платник плаваючої ставки може виграти чи програти, але платник фіксованої ставки є незалежним від коливань ринкових ставок.

Запитання для самоконтролю

1. Яким чином зміниться прибуток банку при від’ємному гепі за умови зростання відсоткових ставок на ринку?

2. Який показник відображає загальний рівень відсоткового ризику банку?

3. Які основні проблеми виникають у процесі практичного застосування геп-менеджменту?

4. У чому полягає особливість механізму виконання FRA?

5. Які основні характеристики євродоларових ф’ючерсних контрактів?

6. Який метод ціноутворення застосовується для ф’ючерсів короткострокових відсоткових ставок?

7. Що таке довге хеджування ф’ючерсами?

8. Яку операцію з ф’ючерсами необхідно провести менеджменту банку в разі зниження відсоткових ставок?

9. У чому полягає відмінність опціону COLLAR від опціону CAP?

10. Які відмінності існують між простим та базисним свопом відсоткових ставок?