Главная Финансы Фінанси (загальна теорія) - Опарін В.М.

Фінанси (загальна теорія) - Опарін В.М.

3.3. Організаційно-правовезабезпечення фінансової політики

Вироблення фінансової політики та її реалізація з допомогою фінансового механізму ґрунтуються на відповідних організаційних елементах цього механізму, які тісно взаємопов’язані і підпорядковані один одному.

Фінансове законодавство формує правове поле для здійснення фінансової діяльності і, відповідно, для реалізації фінансової політики. Фінансове планування є відображенням напрямів, форм і методів фінансової політики. Воно, по суті, є її матеріалізацією. Організація фінансової діяльності та фінансових відносин спрямована на втілення в практику завдань фінансової політики, на реалізацію фінансових планів. Фінансовий контроль призначений для перевірки законності фінансових операцій, моніторингу реалізації завдань фінансової політики і виконання прийнятих планів.

3.3.1. Фінансове право

Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. Як зазначалося, фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподільних відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право. Крім того, організація фінансових відносин може здійснюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони мають, як правило, відомчий характер.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділяються фінансові засади їх функціонування.

До першої частини належать законодавчі акти, що регламентують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв’язки фінансів суб’єктів підприємницької діяльності з державними фінансами та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову біржу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та п латежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб’єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяльність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповнюватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосередньою основою для здійснення фінансових операцій. Подібний підхід вимагає досить глибокої деталізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різних суб’єктів. У другому випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях. Вони мають бути лише доповненням до закону і не суперечити йому. При цьому в будь-якому разі основою є закон.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових законів, зокрема у сфері оподаткування. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити, по-перше, неможливо, а, по-друге, не завжди доречно. Тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяльність відображає тільки загальні засади функціонування комерційних банків. Конкретні види банківських операцій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з кредитування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо.

Співвідношення між законами прямої і непрямої дії відбиває розподіл повноважень і прав між державними органами законодавчої та виконавчої влади, а отже, і їхні можливості та повноваження у виробленні та реалізації фінансової політики. Закони прямої дії чітко відображають перевагу законодавчої влади. До функцій виконавчої влади входить забезпечення виконання прийнятих законів. Крім того, органи виконавчої влади можуть мати право законодавчої ініціативи, тобто розроблення фінансових законопроектів і подання їх на розгляд і затвердження до органів законодавчої влади. Водночас такі законопроекти можуть розробляти й органи та структури законодавчої влади.

Дійовість фінансового законодавства, його відповідність конкретним умовам і завданням, а отже, і ефективність фінансової політики значною мірою залежать від узгодженості дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узгодження ними законопроектів можливе формування дієздатної системи фінансового права. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їх дію, бо це може призвести до викривлення фінансової політики.