Главная Культурология Культурологія - Гриценко Т.Б.

Культурологія - Гриценко Т.Б.

Театральне мистецтво.Музика. Кіно

Значну роль у розбудові української культури відігравало театральне мистецтво. Продовжували працювати корифеї сцени – М.Старицький і П.Саксаганський, створювалися професійні та аматорські театри.

Справжнім реформатором театру був Л.Курбас, що заснував „Березіль” – експериментальний театр, метою якого було формування засад нового сценічного мистецтва. Тісно співпрацюючи з драматургом М.Кулішем, Л.Курбас прагнув до оновлення театрального мистецтва, виступав проти розважальності і штампу на сцені. Перебував під впливом конструктивізму та експресіонізму. У різний час у „Березолі” виступали Д.Антонович, А.Бучма, Л.Гаккебуш, М.Крушельницький, Д.Мілютенко, В.Скляренко, Н.Ужвій. Л.Курбас проводив експериментальну і навчальну роботу в театрі.

Добу бурхливого розвитку переживала в 20-ті р. українська музика.

У галузі музичного мистецтва в Україні розвивалася обробка народних пісень. У цьому напрямі плідно працювали М.Леонтович, Я.Степовий, К.Стеценко. Композитори і педагоги Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, М.Вериківський, В.Косенко, С.Людкевич збагатили українську музику інструментальними, симфонічними, оперними творами.

Широкого розмаху набула концертна діяльність. У 1920 р. було створено хорову капелу „Думка”, що за короткий час стала одним з кращих хорів країни. „Думка” активно пропагувала українську музику не лише в республіці, а й за кордоном.

У 1925–26рр. створено театри опери та балету в Харкові, Києві та Одесі, а в 1928–29рр. ще чотири пересувних оперно-балетних колективи. У 1923 р. у Харкові створено перший Державний симфонічний оркестр.

Новий вид мистецтва – кіно – швидко поширилося і набуло популярності в Україні. Перші кроки кінематографа в Україні пов’язані з іменами механіка І.А.Тимченка та фізика М.А.Любимова, які ще в 1893 р. створили апарат для відтворення на екрані неперервного руху людей і предметів.

У 1896 р. фотограф А.К.Федецький знімав і демонстрував документальне кіно. З 1907 р. в Україні розпочалося регулярне виробництво кінофільмів (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав), у яких знімалися відомі актори. В перші роки радянської влади знімалися документальні, агітаційні та хронікальні фільми („Все для фронту”, „Ми переможемо”, „Червоний командир”, „Мир хатам – війна палацам”).

З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість з яких розкривали події громадянської війни.

У цей час продовжують працювати кінорежисери П.Чардинін, В.Гардін, І.Кавалерідзе.

У кінці 20-х – на початку 30-х рр. були екранізовані твори класиків української літератури: „Микола Джеря” (1927), „Борислав сміється” (1927), „Фата моргана” (1931).

У 20–30-х р. розвивалося документальне і науково-популярне кіно. На Київській кінофабриці режисер Дзиґа Вертов (Кауфман Денис Аркадійович, 1896–1954) поставив ряд документальних фільмів: „Одинадцятий” (1928), „Людина з кіноапаратом” (1929), що зробили значний вплив на розвиток української кінопубліцистики. У кінці 20-х роках була проведена реконструкція Одеської кінофабрики, завершилось будівництво Київської кінофабрики (з 1939 р.– Київська кіностудія), яка стала центром української кінематографії.

У 1927 р. в Харкові була створена мультиплікаційна майстерня.

Значну роль у становленні українського кіномистецтва відіграв О.Довженко (1894–1956), який з 1926 р. працював режисером на Одеській кіностудії, знімаючи фільми за власними сценаріями („Сумка дипкур’єра”, „Звенигора”, „Щорс”, „Арсенал”, „Земля” та інші.). Новаторським і визначальним у творчості О.Довженка став фільм „Звенигора” (1928). Вперше в історії кіномистецтва до фільму було введено епічну, філософську та ліричну стихії, з цим фільмом пов’язаний новий етап у розвитку українського кінематографа – поетичне кіно. Шедевром світового кіно став фільм О.Довженка „Земля” (1930), у якому режисер порушує важливі загальнолюдські проблеми: життя і смерть, людина і земля, нове і старе, кохання, оспівує землю і працю на землі. У 1958 р. цей фільм було визнано одним з 12 кращих фільмів світу.