special

Культурологія - Гриценко Т.Б.

Драматургія і театр

Драматургія і театр ХХ ст. також зазнали значних змін, хоча продовжували істотно розвивати традиції реалістичного театру, коли форми життя майже збігалися з формами сценічної дії. Визначний англійський драматург Бернард Шоу (1856–1950) виступав за створення антибуржуазного театру, висміював мораль буржуазного суспільства („Професія місіс Уорен”, „Будинки вдівця”). Демократичними ідеями пройнята комедія Б.Шоу „Пігмаліон”. Б. Шоу започаткував у світовій драматургії жанр драми-дискусії, для якої характерним є зіткнення певних ідеологій.

У 20-х рр. німецький письменник Бертольд Брехт (1898–1956) розробляв теорію „епічного театру” (п’єси „Матінка Кураж та її діти”, „Кавказьке крейдяне коло” та ін.). Дійство, розігруване на сцені, набуває характеру притчі. Публіка, спостерігаючи гру акторів, не тільки співпереживає, а й аналізує, робить висновки, бо п’єси німецького драматурга звернені, в основному, до інтелекту глядача. В епічних п’єсах Б.Брехта робляться великі узагальнення. Наприклад, п’єса „Кавказьке крейдяне коло” не сприймається як розповідь про події у екзотичній місцевості, віддаленій від Західної Європи, а як „… дослідження проблеми боротьби народу за своє майбутнє, осмислення механізму добра і зла”*50.

*50: {Бичко А.К. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій.-К.: Либідь, 1992.-С.331.}

У ХХ ст. у театральному мистецтві, як і в інших видах мистецтва, спостерігається прагнення відійти від традицій класичного реалістичного відображення дійсності на сцені. Під впливом французького екзистенціалізму в прозі виникає так званий „театр абсурду”. Естетичні принципи „театру абсурду” знайшли відбиток у п’єсах С.Беккета („Чекаючи на Годо”), А.Камю („Калігула”, „Непорозуміння”), Е.Іонеско („Стільці”, „Урок”, „Носороги” та інші.). Більшість творів цих авторів пройняті песимізмом, зневірою, відображають кризові явища в культурі ХХ ст., прагнуть показати абсурд, безглуздя сучасного життя і безпомічність людини в такому світі. Драматичні спектаклі втрачають логіку дії, бо, згідно з естетичними приписами „театру абсурду”, людина існує лише в певних ситуаціях, вчинки її невмотивовані, алогічні.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';