Главная Экономика Книги Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

Розділ 2. Транснаціоналізація і економічний регіоналізм

2.1. Глобальна перспектива економічної інтеграції

Д. Г. Лук’яненко,К. В. Жеваго

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити і як відносини, і як процес. Як відносинам їй має бути властива відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, як процесу — стирання відмінностей між економічними суб’єктами — представниками різних держав.

Поступ міжнародної економічної інтеграції зумовлено економічним становищем країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; закономірностями науково-технічного прогресу; тенденціями демографічного розвитку; необхідністю вирішення наявних та передбачуваних глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання Світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); різким скороченням відстаней завдяки сучасним транспортно-комунікаційним мережам; ринковою «уніфікацією» економіки.

Процес міжнародної економічної інтеграції має взаємопов’язані мікро- і макрокомпоненти (рис. 1).

Рис. 1. Структура інтеграційного процесу

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає за злиттям фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку. Така інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

1. Інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу — виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво).

2. Виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеливарною компанією заводу, що виробляє металоконструкції).

3. Невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації (ТНК) — групи компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що знаходяться в різних країнах, коли одна чи більше з цих компаній може значно впливати на діяльність інших, особливо в сфері обміну знаннями і ресурсами. ТНК функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, що розташована в одній конкретній країні, тобто провадиться скоординована політика і втілюється в життя загальна стратегія.

Загалом, ТНК є найбільш інтегрованими міжнародними мікроструктурами. Вони контролюють 70—90% ринків товарів, послуг, технологій. Загальний обсяг реалізації 200-от найкрупнішими з них вже становить понад 30% світового валового внутрішнього продукту (табл. 1).

Таблиця 1

ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ 200 НАЙКРУПНІШИХ ТНК

Закінчення табл. 1

Умови розвитку і фактори ефективності мікроінтеграції в системі взаємовідносин ТНК розглядаються в теорії інтернаціоналізації. Концепція інтернаціоналізації, запропонована і популяризована П. Баклі і М. Кесоном, а потім значно доповнена А. Ругманом, в цілому відбиває підходи, покладені в основу горизонтальної та вертикальної інтеграцій.

Транснаціональний етап інтернаціоналізації фірм вдало продемонстрував X. Перлмутер за допомогою відомої моделі ЕRPG (табл. 2).

Таблиця 2

ОСОБЛИВОСТІ ЕТАПІВ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ФІРМИ

При етноцентричній орієнтації (Е) фірми її зарубіжні операції розглядаються як такі, що підпорядковані її діяльності на внутрішньому ринку. Поліцентрична орієнтація (Р) — це врахування особливостей бізнесового середовища різних країн. Регіоцентризму (R) притаманне зосередження на регіональній організації повноважень і комунікаційних потоків. Геоцентризм або глобалізм (G) — це співробітництво між штаб-квартирою і філіями для розроблення стандартів і процедур, які б відповідали і загальним, і локальним завданням фірми.

У середині 1980-х років спочатку у декількох найбільш активних ТНК, а потім і у ширшого їх кола сформувались глобальні стратегії, коли одночасно враховуються такі правила поведінки на міжнародних ринках: мати загальносвітове бачення ринків і конкуренції; добре знати своїх конкурентів в олігополістичній ринковій структурі; контролювати свої операції якщо не у загальносвітовому масштабі, то принаймні в тріаді «США—ЄС—Японія»; оперувати у високотехнологічних промислових галузях; координувати свою діяльність за допомогою гнучких виробництв та інформаційних технологій; інтегрувати свої заводи і спеціалізовані філії в єдину міжнародну мережу управління; інтегруватися з іншими ТНК тощо.

Стратегічною відповіддю ТНК на зміни в середовищі бізнесу 1990-х років з метою захистити і посилити свої конкурентні позиції стають злиття та поглинання (табл. 3).

Таблиця 3

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ ЗЛИТТЯ ТА ПОГЛИНАННЯ КОМПАНІЙ, млрд доларів США

Злиття та поглинання дозволяють ТНК отримати стратегічні активи інших фірм; монополізувати ринки; досягти ефектів синергізму; збільшити розміри ТНК; диверсифікувати ризики; використати нові фінансові можливості; реалізувати особисті інтереси вищого менеджменту тощо.

На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об’єднань країн із тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму, дослідженого у фундаментальних працях зарубіжних і вітчизняних економістів. Як теоретично обґрунтовані та практично апробовані розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. Найпоказовішим історичним прикладом такої форми інтеграції є Преференційна система Британського Співтовариства (1932 р.), що об’єднувала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі «США—Канада» (1988 р.). Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз являє собою угоду двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), в Європейському Союзі (з 1968 р.).

У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні тепер для Європейського Союзу.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадії практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського Союзу. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність у становленні та розвитку форм міжнародної регіональної економічної інтеграції.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та темпи міжнародної економічної інтеграції щільно взаємопов’язані (рис. 2).

Для створення економічного інтеграційного угруповання двох або кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсних та технологічних потенціалів; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв’язків країн і т. ін. Важливе значення мають також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами:

Рис. 2. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції

• «знизу—догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв’язки активно підтримуються на державному рівні і водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед між США та Канадою;
• «згори — донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції. Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори та асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, такий шлях характерний для сьогодення країн Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського Союзу. Це саме можна сказати про Мексику щодо формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю.

Зауважимо, що для становлення та розвитку конкретних форм міжнародної регіональної економічної інтеграції характерним є взаємозв’язок вищеозначених шляхів.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції досягається за рахунок таких факторів:

• усунення дискримінації та бар’єрів між країнами — учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів і послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва;
• стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;
• динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва;
• забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний та політичний союзи) характерні

• синхронізація процесів відтворення;
• створення господарського комплексу з тісними взаємозв’язками національних економік з пріоритетом власного розподілу праці;
• особливі механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи;
• узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та групами країн.

У цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найраціональніше використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики шляхом об’єктивно зумовленого зниження цін на основні товари й послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дієві механізми й інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі:

• націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження;
• політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат під час реалізації функцій регулювання на наднаціональному рівні; суперечності розширення складу інтеграційних угруповань і т. ін.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

• динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об’єктивних факторів, так і «ланцюговою» реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань;
• нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;
• розвиток, поряд з інтеграційними, дезінтеграційних процесів, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Останні можуть мати не лише локальний (провінція Квебек у Канаді; Шотландія, Уельс, Північна Ірландія у Великобританії; Корсика у Франції; Каталонія та Країна Басків в Іспанії), а й глобальний (розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії, Ради економічної взаємодопомоги) характер. У системі взаємовідносин «національна економіка — економічний регіоналізм» важливе, по-перше, подальше поглиблене дослідження питань втрати країнами — учасницями інтеграційних угруповань частини суверенітету, доцільності й ефективності наднаціонального регулювання економічних процесів, а по-друге, — розуміння того, що дезінтеграція формує передумови розвитку інтеграції на нових кількісних і якісних засадах. Іноді виникають умови для повної, часткової чи розширеної реінтеграції, яка є на сьогодні практично не дослідженою в економічній науці, хоча має неабияке практичне значення. У разі повної реінтеграції йдеться про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання в попередньому складі на тих самих, що були до інтеграції, політико-економічних засадах. Часткова реінтеграція спостерігається, коли об’єднуються окремі учасники інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах. Розширена реінтеграція характеризується включенням у відновлювані інтеграційні об’єднання нових учасників на тих чи інших засадах. Зрозуміло, що проблематика реінтеграції особливо актуалізується стосовно формування і розвитку взаємовідносин пострадянських та постсоціалістичних країн. Сучасна інтеграційна практика дає приклади майже кожного з видів реінтеграції (СНД, Балтійський союз, ЦЄЗВТ, ОЧЕС, ГУУАМ тощо).

Ключовими в сучасних дослідженнях міжнародної економічної інтеграції стають, таким чином, взаємовідносини трьох детермінант: «національна економіка» — «транснаціоналізація» — «регіоналізація». Зазначимо, що дослідження проблеми «транснаціоналізація — національна економіка» є традиційними для сучасної економічної науки. Зокрема, це стосується впливу ТНК на економіку країни базування і приймаючих країн, регулювання діяльності ТНК на національному і міжнародному рівнях. У контексті нашого дослідження важливо зауважити, що економічна влада держави над підприємствами зазнає послаблень, коли такі економічні суб’єкти, як ТНК, здобувають справжню незалежність від своїх урядів. Проблеми «національна економіка — регіональна інтеграція» також розглядаються практично в усіх дослідженнях міжнародного економічного розвитку. Найважливішим тут є питання втрати країнами — учасницями інтеграційних угруповань частини економічного суверенітету, доцільності й ефективності наднаціонального регулювання економічних процесів.

Водночас практично нерозробленими є питання взаємодії «транснаціоналізація — регіональна інтеграція». Такі дослідження започатковано (на рівні обґрунтованих теоретичних моделей) північноамериканськими вченими у період створення зони вільної торгівлі «США—Канада» і НАФТА.

З огляду на сутність інтеграційного процесу й особливості його розвитку в сучасних умовах можна, з одного боку, якісно охарактеризувати стадії (етапи) інтернаціоналізації, а з іншого — визначити її кінцевий результат (рис. 3).

На стадії початкової інтернаціоналізації національні економіки взаємодіють на основі розвитку традиційних форм міжнародних економічних відносин: міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу та робочої сили. Ці форми реалізуються відносно автономними національними господарськими суб’єктами. Регулювання МЕВ відбувається переважно на національному рівні, хоча певну роль (насамперед, координуючу) відіграють і міжнародні організації. Проблеми, що постають в економічних взаємовідносинах країн, вирішуються через систему неінституціоналізованих багатосторонніх угод. Рівень початкової інтернаціоналізації визначається

• ступенем залучення національної економіки до системи міжнародних економічних відносин (якісний бік);
• питомою вагою і значущістю міжнародної складової у формуванні результатів економічної діяльності (кількісний бік).

Наприклад, у міжнародних економічних відносинах одних країн переважає торгівля товарами. Вони перебувають практично поза міжнародними потоками капіталу і через слабкість своєї національної грошової одиниці не включені до системи валютних відносин. Кількісним показником інтернаціоналізації для них є експортна (імпортна) квота. Інші країни одночасно з торгівлею провадять активну міжнародну інвестиційну діяльність і об’єктивно включаються в міжнародні валютно-фінансові відносини. Для таких країн кількісні показники інтернаціоналізації розраховуються як відношення експорту (імпорту) товарів, послуг, капіталу, надходжень від експорту робочої сили, доходів від валютних операцій до тих чи інших макроекономічних показників. Як масштабна експортно-імпортна, так особливо і міжнародна інвестиційна діяльність формують об’єктивні передумови транснаціоналізації. Необхідним стає також розвиток нових форм і методів міждержавного співробітництва.

В умовах, коли динамічно розвиваються процеси транснаціоналізації (на основі мікроінтеграції) і створюються торговельні інтеграційні угруповання (зони преференційної та вільної торгівлі, митні союзи), національні економіки вступають у стадію локальної інтернаціоналізації. Відповідно доповнюються і кількісні показники рівня інтернаціоналізації (кількість ТНК, масштаби і результати їх зарубіжної діяльності; ефективність участі у торговельних блоках тощо).

У стадії системної інтернаціоналізації перебувають країни, для яких характерні: а) превалююча роль ТНК у міжнародній економічній діяльності; б) взаємодія у межах зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний союз). Для таких країн кількісні параметри інтернаціоналізації відображають не стільки вплив транснаціоналізації та регіональної інтеграції на стан і умови розвитку національних економік, скільки місце системно взаємопов’язаних економік у світогосподарській системі.

Зрозуміло, що окремі національні економіки перебувають на різних стадіях інтернаціоналізації. Більше того, тріада світової економіки протягом останніх трьох десятиліть включала як окремі, початково інтернаціоналізовані, так і локально, а потім системно інтернаціоналізовані національні економіки.

Зауважимо, що не лише потенційна економічна міць США та Японії, а й домінування транснаціоналізації в періоди їх зовнішньоекономічної експансії поставили ці країни в «тріаду» сучасної світогосподарської системи. За сукупністю об’єктивних і суб’єктивних причин західноєвропейські країни на певному етапі свого розвитку зуміли поєднати можливості транснаціоналізації і регіональної інтеграції. Тепер ЄС — єдиний приклад системно інтегрованих національних економік.

Об’єктивно зумовлена логіка сучасного економічного розвитку динамізує як процеси транснаціоналізації, так і процеси регіональної економічної інтеграції. Показово, що США перейшли, а Японія переходить до стадії локальної інтеграції.

Розвиток форм регіональної інтеграції (зона вільної торгівлі —> —> митний союз —> спільний ринок —> економічний союз) в умовах переважно глобальної орієнтації ТНК формує основу для переходу інтернаціоналізації до «полісистемної» стадії. Тріада світової економіки, у структурі якої перебувають країни з різним рівнем інтернаціоналізації, трансформується у тріаду системно взаємопов’язаних національних економік (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка інтернаціоналізацій формування континентальних інтеграційних об’єднань

Значення тріади в умовах розвитку полісистемної інтернаціоналізації виявляється не лише в тому, що вона концентрує найбільші за масштабами потоки товарів та капіталів, створює безпрецедентне за розмірами й адекватне сучасним тенденціям міжнародного поділу праці поле діяльності ТНК, а й у впливі тріади на всі інші національні економіки. Характерно, що цей вплив спричинює, з одного боку, включення національних економік у внутрішні ринки ТНК тріади, а з іншого — втягує їх у процеси системної інтеграції. Отже, і на стадії глобальної інтернаціоналізації домінуючими залишаються взаємовідносини «національна економіка — транснаціоналізація — регіональна інтеграція».

В умовах полісистемної інтернаціоналізації переважаючими стають виробництво і розподіл однорідних за типом та якістю товарів і послуг у світовому масштабі, поширюється стандартизація і глобальна раціоналізація виробничо-технічних і маркетингових операцій. Зміцнюють свій вплив транснаціональні корпорації, які за стратегічною орієнтацією і масштабами діяльності переростають у глобальні. Важливо усвідомлювати, що провідні та успішні національні економіки є глибоко транснаціоналізованими. Це і США, Японія, провідні західноєвропейські країни з могутніми та чисельними ТНК, і, наприклад, Південна Корея з конгломератом всього шести ТНК, на яких тримається її внутрішня економіка і міжнародна конкурентоспроможність. Це, до речі, в близькій перспективі і Росія, де капітал пережив період надконцентрації, а 3 із 75 холдинг-компаній вже ввійшли за оцінками Fortune до 500 провідних корпорацій світу.

Водночас у межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань формуються економічні зв’язки з пріоритетом наднаціональних інтересів, що сприяє вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків. Зазначимо, що, з одного боку, регіоналізм, посилюючи ринкову уніфікацію розвитку національних економік країн — учасниць інтеграційних угруповань, прискорює процес глобалізації. Особливо це виявляється в умовах, коли регіональна економічна інтеграція набуває рис континентальної. З іншого боку, регіональні інтереси можуть відволікати країни від діяльності за багатосторонніми зобов’язаннями, що виходять за межі інтеграційних угруповань, а «закритий» регіоналізм породжує протекціонізм щодо третіх країн (груп країн). Формуються умови для розвитку конкуренції між окремими регіонами і континентами.

Логічним результатом розвитку інтернаціоналізації стане глобальна (світова) економічна інтеграція. Щоб визначити це поняття, вже замало навіть глибоких сучасних теоретичних уявлень щодо політичних, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних передумов такої інтеграції, конче потрібно осмислити багатющу природничу й філософську стадщину минулого, особливо вчення про ноосферу В. Вернадського.

На зламі тисячоліть відчутно проявляється тенденція до переходу економічної інтеграції на міжконтинентальний рівень, що якісно видозмінює тріаду світового господарства в напрямку глобалізації. Поки що на гіпотетичному рівні можна стверджувати про десинхронізований у часі, але суттєвий вплив на цей процес ключових ретроспективних тенденцій взаємопов’язаної транснаціоналізації та регіональної інтеграції. Зокрема, можна прогнозувати «згортання» транснаціоналізації та регіональної інтеграції стосовно кількості ТНК і нових міждержавних торгово-економічних блоків. Одночасно слід очікувати нових хвиль створення стратегічних альянсів та злиття корпорацій (на мікрорівні) і поглинання континентальними інтеграційними угрупованнями чисельних регіональних та субрегіональних (на макрорівні).

Література

1. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Л. Лук’яненко та ін. — К.: КНЕУ, 2001.

2. Долгов С. И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? — М.: ОАО «Изд-во «Экономика», 1998.

3. Мельник В. Глобалізація та діяльність транснаціональних корпорацій: критичний погляд // Моніторинг інвестиційної діяльності в України. 1999. № 2.

4. Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. — К.: Україна, 1997.

5. WORLD INVESTMENT REPORT 2000: Cross-border and Acquisitions and Development, (Overview) / UNCTAD, New York and Geneva. — 2000.