Главная Культурология Культурологія - Гриценко Т.Б.

Культурологія - Гриценко Т.Б.

6.3. Італійське Відродження

6.3.1 Періодизація італійського Відродження

Періоди історії італійської культури прийнято позначати назвами століть:

1) дученто (ХІІІ ст.) - Протовідродження (Проторенесанс);

2) треченто (XIV ст.) - продовження Проторенесансу;

3) кватроченто (XV ст.) - Раннє Відродження (Ранній Ренесанс);

4) чінквеченто (XVI ст.) - Високе Відродження (Високий Ренесанс).

Хронологічні рамки століття не зовсім збігаються з певними періодами культурного розвитку. Так, проторенесанс датується кінцем ХІІІ ст., Ранній Ренесанс закінчується в 90-х рр. XV ст., а Високий Ренесанс вичерпує себе вже у 30-і рр. XVI ст. Він триває до кінця XVI ст. лише у Венеції - саме до цього періоду найчастіше застосовують термін «пізній Ренесанс».

Кінець ХІІІ ст., дученто - прелюдія Відродження, доба звільнення селян від кріпосної залежності, послаблення могутності феодалів, поява антифеодальних програм і конституцій на зразок «Встановлення справедливості» у Флоренції. Це епоха Данте і Джотто. Громадяни виступили тоді єдиним фронтом проти дворянства, в якого були відібрані політичні права. Проторенесанс був початком ренесансної культури Італії. Він ще тісно пов’язаний із середньовіччям, з романськими, готичними та візантійськими традиціями*30.

*30: {Детальніше див: Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – Вып. 1: От древнейших времен по XVI век. Очерк. - М.: Искусство, 1987. – С. 224.}

Раннє Відродження, XIV ст., треченто - це доба пополанської демократії, республіканських міст-держав. У цей період з’являються перші мануфактури*31. Це століття великого поета Франческо Петрарки, для якого найважливішим була «реальна, земна, внутрішньо вільна людина»*32. У цю добу звичайна людина - купець, прядильник - стає героєм новел Джованні Боккаччо і Франко Саккеті - нової життєстверджувальної літератури.

*31: {Рутенбург В.И. Возрождение и религия // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред. В.И.Рутенбурга. - М.: Наука, 1978. – С. 16.}

*32: {Хлодовский Р.И. Франческо Петрарка. – М.: Наука, 1974. - С. 144.}

Кватроченто, XV ст. – це час розквіту образотворчого мистецтва Відродження. У політичній еволюції Італії з кінця XIV ст. починається новий період: придушення народних повстань, встановлення олігархії, і нарешті, встановлення тиранії. У період кватроченто ідеал народності поступається загальнолюдському ідеалові «всебічно й гармонійно розвиненої особистості».

Останній період Відродження (XVІ ст.), чінквеченто - це доба небаченого розквіту мистецтва й філософії, доба Леонардо да Вінчі й Нікколо Макьявеллі.

У літературі й образотворчому мистецтві виникає новий стиль – маньєризм. Індивідуалізм витісняється суб’єктивізмом, ідеалізація людини – спіритуалізацією або підкресленим інтересом до окремої, характерної риси; свобода волі придушується, а розум витісняється почуттями, навіть інстинктом, як останнім притулком «природної» свободи. Поетові й художникові-маньєристу все у світі починає здаватися ненадійним, плинним, у тому числі й він сам.

Однак маньєристи деякі від середньовічного аскетизму. Права, завойовані гуманізмом Відродження для плоті, не заперечуються*33.

*33: {Аникст А.А. Ренессанс, маньеризм и барокко в литературе и театре Западной Европы // Проблема стилей в западноевропейском искусстве XV–XVIII веков. Ренессанс. Барокко. Классицизм. / Под. ред. Б.Р.Виппера, Т.Н.Иванова. – М.: Наука, 1966. – С. 223.}

Зміна стилю ренесансу на стиль маньєризм відбувалася в Італії у межах мистецтва й літератури доби Відродження. Учені стверджують, що 30-і рр. XVI ст. в Італії впала естетична система національного класичного стилю, а не культура Відродження. Гуманізм був надто могутнім явищем, щоб згаснути в один момент, без напруженої, героїчної боротьби за власні ідеали*34.

*34: {Хлодовский Р.И. О ренессансе, маньєризме и конце эпохи Возрождения в литературах Западной Европы // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред. В.И. Рутенбурга. - М.: Наука, 1974. – С. 125.}

Зокрема, у літературі Італії другої третини XVI ст. ідейна боротьба не згасає, а навпаки, загострюється. Маньєризм як стиль не тільки вторинний і перехідний, а ідейно полівалентний. Він дисгармонійний і принципово еклектичний. Ця риса вказує на програмний зв’язок маньєризму з Відродженням. Маньєризм утворюється з уламків ренесансу, що поєднуються дивним чином. Він намагається продовжувати й вдосконалювати «велику манеру» Рафаеля й Мікеланджело, Петрарки й Боккаччо у таку добу, коли ідеологічні основи класичного стилю виявляються в Італії неприйнятними ні для противників, ні для прихильників класичного гуманізму доби Відродження.