Главная Культурология Культурологія - Гриценко Т.Б.

Культурологія - Гриценко Т.Б.

Лицарська культура

Починаючи з ХІ ст., символом зрілого Середньовіччя стає замок. Він уявлявся довершеним світом, за стінами якого феодал здійснював як духовну, так і мирську владу. Замки виникали для війни й оборони, були міцними самостійними господарчими центрами. Разом з тим, вони дали життя оригінальній придворній культурі – лицарській, що стала яскравою сторінкою культурного розвитку у період Середньовіччя . Її творцем і носієм було лицарство, до якого входили представники військово-аристократичного стану, що зародився у ранньому Середньовіччі і досяг розквіту в ХІ – ХІV ст.

Основу лицарського епосу складала відданість васала сеньйору. Лицар постійно прагнув слави і намагався бути першим у лицарських заповідях – бути хорошим воїном, вірно служити сюзерену, боротися з «невірними», захищати слабких та скривджених. З часом цей кодекс доповнився куртуазністю (фр. Courtois – люб’язний, ввічливий) – середньовічною манерою кохання, коли стосунки між Дамою серця та Лицарем відзначалися ввічливістю, люб’язністю та врівноваженістю. Важливим елементом лицарського ідеалу вважалася розкіш, що була символом влади і викликала поклоніння і повагу*16.

*16: { Руа Ж.Ж. История рыцарства. – М.: Алетейа, 2001. – С. 7. }

Лицарська поезія проповідувала обожнення земного через кохання. У середині ХІІ ст. особливим явищем світської культури став лицарський роман, що прийшов на зміну героїчному епосу. Головним образом роману був герой-лицар з його подвигами в ім’я власної слави, любові та морально-релігійної досконалості. Зразком такої творчості є роман «Тристан та Ізольда».

Джерелом західноєвропейського лицарського (куртуазного) роману був кельтський епос про короля Артура та лицарів Круглого столу. Герої лицарських романів втілювали вищі людські цінності земного буття. Це особливо яскраво виявилося у новому розумінні любові, що була в центрі уваги будь-якого лицарського роману. У лицарській культурі виникає культ дами, яка була необхідним елементом куртуазності.

Оригінальним явищем лицарської культури стала музично- поетична творчість трубадурів, труверів, мінезингерів*17. Так називалися благородні лицарі, сеньйори Провансу, півночі Франції, Німеччини, що писали пісні та вірші. Центрами їх творчості були замки.

*17: {Іванов К.А. Трубадуры, труверы и минезингеры. – С. 11.}

У ліриці трубадурів домінувала тема кохання. «Висока» любов протиставлялась «безглуздій» любові – долі «дурних багачів», старих і скупих. Вишукана лірика трубадурів оспівувала лицарську куртуазну любов і радощі життя. У ХІІ ст. із Провансу поезія лицарів-трубадурів поширюється в інші країни. Так, на півночі Франції з’явилися поети-співаки, що називалися труверами. Вони були творцями віршованих куртуазних романів і драм, ліричних віршів. Головними пісенними жанрами труверів були пастурелі, сирвенти, шансон.

Наприкінці ХІІ – ХІІІ ст. у Німеччині набуває популярності творчість мінезингерів – лицарських поетів-співців величного кохання під супровід музичних інструментів. Вони оспівували любов до Дами, служіння Богу та сюзерену, хрестові походи, лицарські звичаї,тощо.

Лицарство стало феноменом середньовічного західного світу. Воно створило особливу світську культуру, пройняту нормами особливої моралі, культуру, що вступила у боротьбу з духовно- релігійним началом і перемогла у цій боротьбі.