Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Модерн про основний сенс та призначення мистецтва

Модерн розглядає художню творчість як особливу психотехніку, за допомогою якої художник прагне подолати наслідки омертвіння культури, замикаючись у межах своєї професії. Головний сенс художньої діяльності модерн убачає не в зміні навколишнього світу в ім’я суспільного ідеалу, а в зміні способу зображення цього світу чи способу його «бачення» («нова оптика» братів Гонкур). «У недалекому майбутньому добре написана морквина здійснить революцію» — виголошував художник Клод у романі Е. Золя «Творчість». Так розпочинається серія формальних експериментів, за допомогою яких художник намагається підпорядкувати своїй волі потік «потворної» сучасності. Там, де це стає неможливим, примирення мистецтва з життям досягається запереченням усіх ознак реального буття, аж до заперечення образотворчості взагалі (абстрактне мистецтво), заперечення самої функції мистецтва як дзеркала світу (поп-арт, міні-арт, боді-арт тощо). Звідси дві риси будь-якого модерну: гіпертрофія суб’єктивної волі художника в боротьбі проти ворожої йому реальності та падіння ідеальних меж суб’єктивності під тиском позбавленого сенсу розвитку подій. Єдиний носій прекрасного для модерну — це мистецтво, де й створюється (а не відображається) істинна краса.

У живописі та скульптурі модерну, нерозривно пов’язаних із символізмом, є прагнення створити самостійну художню систему. Важливим імпульсом у цьому була діяльність так званої понтавенської школи на чолі з П. Гогеном. Картини та панно модерн розглядає як елементи інтер’єру, його просторової та емоційної організації. Тому декоративність стала однією з ознак живопису модерну. Характерним для живопису модерну стало парадоксальне поєднання декоративної умовності, орнаментових фонів та виліплених зі скульптурною чіткістю фігур першого плану.

Виразність живопису досягалася за рахунок поєднання різнобарвних площин, тонкої нюансової монохромії. Поетика символізму зумовила інтерес до символіки лінії та кольору, прихильність до певних сюжетів та тем: війни, смерті, кохання. До мотивів імпульсивного прояву пристрасті: трепет, гра, поцілунки, обійми. Усю цю гаму тем та сюжетів увібрала творчість М. Врубеля, Б. Кустодієва, В. Боршова-Мусатова.

Динаміка та рухомість форми й силуету притаманні скульптурі модерну (німець Г. Обріст, бельгієць Т. Мінне), творам декоративно-прикладного мистецтва, які уподібнювалися феноменам природи (кераміка та залізні вироби А. Гауді, металеві огорожі метро Е. Гімара, скляні вироби Галле, прикраси Лаліка у Франції). Схильність до конструктивізму, чистоти ліній, лаконізму форм відображена в меблях Ч. Р. Макінтоша, Й. Х. Кофмана, І. Фоміна.

У театральному модерні спостерігається тяжіння до лінії, візерунка, візуалізації музики, перетворення гри акторів на фантасмагоричну симфонію ліній та кольорів (В. Мейєрхольд).

Виникнення модерну сприяло становленню кінематографа як виду мистецтва, розкривши таємниці світлопису, створивши кінокадр. Модерним за суттю був дореволюційний кінематограф російського режисера Є. Бауера.