special

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Драматургія і театр ХІХ ст.

В українській драматургії ХІХ ст. одним з перших заявив про себе І. П. Котляревський, його п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» були поставлені ним у 1819 р. в Полтавському театрі. В українську драматургічну класику ввійшли «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка. Серед українських акторів цього періоду виділяються Михайло Щепкін (1788—1863) та Карпо Солоник (1811—1851), Іван Дрейсіг (1791—1888).

Перу М. Л. Кропивницького (1840—1910) належить понад 40 п’єс. Це, зокрема, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «По ревізії», «Пошились в дурні» та ін. Діяльність його театральної трупи — це віхи в розвитку українського театру і культури. Історичні твори і драматургія М. П. Старицького (1840—1904), його численні обробки — унікальне явище в історії української художньої культури. Найвідоміші його соціально-побутові драми «Не судилось», «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці», історична драма «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Остання ніч». Його творчість — утілення любові до України, до її народу, його історії.

Український театр важко уявити без драм і комедій І. К. Карпенка-Карого (Тобілевича) — (1845—1907). Відомі також драми І. С. Нечуя-Левицького, Б. Д. Грінченка, П. Мирного.

Усі ці видатні драматурги, театральні діячі, письменники творили в умовах жорстких заборон Емського указу 1876 р. та заборони діяльності українських театральних труп 1883 р.

1882 р. була створена перша українська професійна трупа, у якій розквітла творчість М. Заньковецької, П. Саксаганського і багатьох інших акторів і театральних діячів. Вона започаткувала поширення нового типу театру.

Українська культура ХІХ ст. стала фундаментом, класикою, на яку спираються у своєму становленні наступні покоління.

У цей час відбувається пошук нових форм і змісту, нових напрямів і видів мистецтва, які відображали б складність культуротворчих процесів в умовах соціального і національного пригнічення.

Водночас це була епоха творення національної самосвідомості і національної культури.

Література

  • Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. — К.: Наук. думка, 1996.
  • Грушевський М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1990.
  • Ефименко А. Я. История украинского народа. — К., 1990.
  • Затонський Д. Художній орієнтир ХХ століття. — К., 1988.
  • Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. — К., 1993.
  • Історія Русів. — К., 1991.
  • Історія світової та української культури: Підручник / За ред. В. Греченка, І. Чорного. — К.: Літера, 2000.
  • Історія української культури. — К., 1990.
  • Історія української літератури: У 8 т. — К., 1954.
  • Історія українського мистецтва: У 6 т. — К., 1968.
  • Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. — К., 1999.
  • Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ—ХХ століть. — К., 1993.
  • Костомаров В. І. Книга буття українського народу (Закон Божий). — К., 1991.
  • Крип’якевич І. П. Історія України. — Л., 1990.
  • Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини. — К., 1988.
  • Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К., 1997.
  • Потебня А. Смысл и язык. — К., 1993.
  • Програмовані засади братства «тарасівців» // Сучасність. — 1983. — Т. 1.
  • Рябінін-Скляревський О. Київська громада 1870-х років // Україна. — 1927. — № 1.
  • Тархан-Береза З. Шевченко-художник. — К., 1985.
  • Українська культура. Лекції / За ред. Д. Антоновича. — К., 1993.
  • Українська культура: Навч. посібник / За ред. С. О. Черепанової. — Л.: Світ, 1994.
  • Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ За ред. М. Заковича. — К.: Знання, 2000.
  • Франко І. Україна irredenta // Життє і слово. — 1895. — Т. IV.


 

Created/Updated: 25.05.2018

';