special

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Шаманізм

Шаманізм являє собою певний синтез анімістичних уявлень та магічних практик. Термін походить від евенкійського слова «шаман», або «саман», одне зі значень якого — знахар.

Центральне місце в шаманізмі посідає фігура шамана, який здійснює посередництво між людьми та духами. Шаманові допомагають духи-помічники, які називаються його «силою», або «військом» (вони можуть набувати вигляду тварин, птахів, риб). У шаманістичній міфології всесвіт розділений на три світи, кожен з них, у свою чергу, також поділяється на так звані яруси. Уявлення про зв’язок світів та ярусів між собою втілюється в образі відомого практично в усіх міфологічних системах світового дерева.

Люди живуть у середньому світі, верхній світ населений добрими духами (часто на чолі з верховним божеством), нижній світ — шкідливими та злими силами, а також душами померлих.

Найважливішими функціями шаманів уважаються: випрошування в духів мисливської удачі, припинення негоди, вигнання злих духів, наділення життєдайною силою амулетів, проводи душ небіжчиків до країни померлих, клопотання про народження дітей, ворожіння, однак найпоширеніша їх функція — це цілительство.

Обряд спілкування шамана з духами називається камланням. Шаман під час камлання здійснює подорож до світу духів, де за допомогою свого війська бореться з духами хвороб, повертає душі померлих у світ людей, здобуває душі немовлят, які мають народитися, протидіє магії інших шаманів, дізнається в духів про майбутнє. Деякі сучасні шамани Півночі стверджують, що можуть повернути душу на землю навіть через шість днів після смерті, щоправда, це залежить не тільки від здібностей шамана, а також від досягнення домовленості з духами.

Серед давніх обрядів важливе місце посідають ініціації (посвячення). Вони супроводжують людину протягом дитинства та юності, знаменуючи її переходи до інших вікових та соціальних категорій. До певної міри в сучасному світі цим ритуалам аналогічні хрещення, видача атестата, присвоєння нового звання та ін. Шаманська ініціація осмислювалася в міфологічних образах відвідання так званого дерева (або гнізда) померлих предків і отримання від них таємних знань та навичок або як шлюб з духом, який стає потім головним помічником шамана.

Інтерпретації діяльності шаманів присвячено багато літератури. Висловлюються різні думки. У розділі «Структурної антропології» «Чаклун та його магія» К. Леві-Строс пише, що сила впливу деяких магічних обрядів не викликає сумніву. Але, вочевидь, умовою результативності магії є віра в неї, причому в трьох її видах — самого чаклуна, віри хворого, якого чаклун лікує (або жертви, що він її переслідує), у могутність чаклуна та довіри соціуму, яка створює своєрідне гравітаційне поле магії, без якого чаклунство неможливе.

Деякі дослідники вважають інститут шаманства побудованим на авторитеті «мана» та навіюванні, а отже, на обмані. Цілком зрозуміло, що шахрайство досить поширене в тих сферах давніх і сучасних суспільств, які дають певні пільги вузькому колу втаємничених, але чи можна на підставі цього робити висновок відносно шаманізму як інституту? Доведення загального шахрайства шаманів поставив собі за мету один з реальних персонажів, описуваних К. Леві-Стросом. Квесалід, бажаючи викрити шаманів-шахраїв, навчається в них професійним трюкам і стає відомим шаманом, хоча й знає, що його дії лише обман. Він успішно витримує змагання з шаманами іншого племені. Після довгої практики в роботі, яку Квесалід спочатку ненавидить, у його свідомості, особливо щодо цілительства, відбуваються зміни. Він бачить дійсні зцілення, у тому числі і під впливом його «трюків», спостерігає різні способи цілительства, і його ставлення до цієї діяльності ускладнюється і стає менш заперечливим. Квесалід починає…шукати справжнього шамана [13, с. 154—158].

Зустрічається інтерпретація діяльності шамана як наслідків психічних відхилень, тим більше що існує спеціальний термін «шаманська хвороба», яким позначається стан людини, що проходить підготовку до посвячення у «вибрані». Але є серйозні аргументи проти такої точки зору. Ф. Резерфорд наполягає на тому, що ритуал, підтримуваний шаманом, цілісний і структурований, він є стрижнем внутрішньо логічного і доцільного життя первісної спільноти, що виключає, на його думку, можливість для неврівноваженої людини адекватно керувати такою діяльністю, хоча поодинокі випадки хворобливості, безумовно, можуть бути.

Існують також містичні концепції щодо розуміння властивостей та діяльності шаманів. І в наш час учені-психологи досліджують трансові та інші так звані змінені стани свідомості і порівнюють їх з наведеними в етнографічній літературі мандрівками шаманів та описаними ними картинами світу.

Але невирішеність цієї та інших проблем витлумачення шаманізму не відміняє історичної ролі цього інституту, яку він відігравав протягом тисячолітньої історії. У первісному та ранньому традиційному суспільствах шаман відповідає за збереження пам’яті племені, тобто міфології та епосу, він же — головний митець: музикант та художник, він же — і лікар, і науковець — перш за все, метеоролог та астроном і, безумовно, жрець культу та психотерапевт.

В умовах сьогодення в певних регіонах шаманізм не зник, а співіснує з релігійною свідомістю пізніших релігій, відстоює право на існування у взаєминах з наукою, ідеологією, іноді набуваючи нових, незвичних рис. Наприклад, під час виборчої кампанії 2000 р. в Приморському краї Росії місцеві газети закликали шаманів камлати за діючого губернатора — Наздратенка.

Значення шаманізму для становлення культу різних релігій — незаперечне. Елементи шаманістичних уявлень простежуються практично в усіх класичних міфологічних системах: наприклад, міф про Орфея, який намагався врятувати з царства тіней Еврідіку, міф про отримання рун скандинавським богом Одіном та ін.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';