Главная Прочие дисциплины Естетика - Левчук Л. Т.

Естетика - Левчук Л. Т.

§ 4. ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І МИСТЕЦТВО

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво: професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, шо обумовили появу мистецтва та його розвиток. Які ж вони? В найзагальніших рисах їх можна сформулювати таким чином.

По-перше, мистецтво виникло на основі розвинутих в межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності і потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їхньою допомогою суспільних зв'язків та суспільних уявлень. При цьому зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю, оскільки протиставлення користі і незаінтересо-ваного задоволення, що дається естетичними об'єктами, було предметом дискусії протягом усієї історії мистецтва.

По-друге, в історії поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою справжнього поділу праці на фізичну і розумову. Усі попередні історичні форми поділу праці — це, власне, поділ у сфері матеріального виробництва. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його від прямої залежності та злитості з практикою, дало йому змогу розвиватися більш інтенсивно і усвідомлено, формувало професійну діяльність у сфері мистецтва, науки, філософії.

Поділ праці на фізичну і духовну значною мірою обумовлювався появою нової соціально-економічної ситуації: виникли приватна власність і пов'язане з нею відчуження праці, експлуатація людини людиною, класова диференціація суспільства.
По-третє, історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають пануючими ідеями і потребами. Проте така закономірність ніскільки не принижує культурної і естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожен клас при всій своїй класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Разом з тим такий підхід до історії мистецтва надає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення і розвитку історичних форм мистецтва з точки зору як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.

По-четверте, мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку з соціально-економічним та духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є прямою залежністю одного від другого, а складним діалектичним взаємозв'язком, що вимагає щоразу конкретно-історичного аналізу. Історія мистецтва дає нам приклади як прямої, так і зворотної залежності його від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї надбудови в соціальному розвитку.

По-п'яте, функції мистецтва в залежності від його конкретно-історичної форми здатні змінюватися; важливість мистецтва оцінюється в кожну епоху по-різному: головною вважається то виховна, то гедоністична, то дидактична або інша функції.

Разом з тим сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоч світ мистецтва, його види і жанри, стилі і художні школи, його взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва полягає в творчості. Саме вона, творчість, визначає і процес творення мистецтва, і процес його сприйняття.

Весь час ми вели мову про естетичну діяльність, що існує в контексті суспільної практики, наголошували на її творчому характері. Але ж естетична діяльність значно збагачується, коли відділяється від практичної й існує самостійно, сприяючи розвиткові творчих здібностей людини. Звичайно, мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. Проте ці потреби нерідко не можуть реалізуватися через соціально-економічну обмеженість умов життя конкретно-історичного суспільства. Саме тоді за допомогою мистецтва (воно стає переважно духовною формою діяльності) людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації багатих потенційних можливостей життя кожного індивіда.

Межі і перешкоди, що ставляться природою, а ще більше — існуючими непередбаченими обставинами, тяжіють над людьми. Мистецтво ж створює передумови і закладає параметри вдосконалення людини і суспільства в цілому. Але ж відштовхується воно від життя, від тих конкретно-історичних умов, за яких відбувається художня діяльність суспільства. Предметом художнього переосмислення, творчої переробки є, за висловом М. Чернишев-ського, «все, що є цікавого для людини в житті», тобто реальна дійсність, в якій проходить людське життя.

В цьому значенні мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості. Проте зовнішні обставини не мають абсолютної влади над внутрішнім світом людини, тобто духовне відображення дійсності не є її копією, а є самостійним твором людського духу.

Мистецтво, підходячи до дійсності з позицій вищих потреб розвитку людини, створює ідеал, тобто ідеальний образ, ідеальну модель, які є ні чим іншим, як загальною суспільною потребою. Естетичний ідеал, що є змістом мистецтва, відображає сутнісні риси, закономірності і вимоги реального життя, тобто так звану можливу реальність. Ось чому мистецтво, маючи змогу цілісно відтворювати життя, поєднуючи у творах відображення дійсності, ідеалу, потреб суспільства, стає основою духовної культури, його колективною пам'яттю. За допомогою мистецтва здійснюється не тільки зв'язок людини з людиною, а й зв'язок поколінь, різних народів і різних культур.

Увесь потенціал мистецтва може бути залучений до формування і розвитку людської особистості. Але для цього суспільство мусить бути зацікавленим саме у такому його використанні, а не тільки для розваг або маніпулювання суспільною свідомістю. Адже справжній масштаб величі мистецтва розкривається тільки тоді, коли воно стає силою реальною. А такою силою воно є лише в діяльності особи, суспільства, що створюють гармонію світу і людини, природи і культури.