Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

І-Л

І

• ІДЕАЛ (франц. ideal, грец. idea - першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу.

• ІДЕАЛІЗМ (грец. idea - вигляд, першообраз) - протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним.

• ІДЕОЛОГІЯ (від грец idea і ...логія) - система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, що виражають інтереси певних класів або соціальних груп.

• ІДЕЯ (грец idea - вигляд, образ, начало) - форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

• ІЛЮЗІЯ (лат. illusio - обман, помилка): 1) викривлене, хибне сприймання дійсності; 2) необґрунтована надія, нездійсненна мрія. Джерелом соціальних ілюзій є відсутність наукового розуміння суспільства та його законів, а також ущербність людського буття і свідомості.

• ІМАНЕНТНИЙ (від лат. - властивий, притаманний чомусь) - внутрішньо притаманне, на противагу трансцендентному - зовнішньому; випливає з природи самого явища.

• ІМПЕРАТИВ (лат. - владний, наказовий) - вимога, наказ, закон. У І. Канта - загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі).

• ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. - невизначений, необмежений) - філософське вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними.

• ІНДИВІДУАЛІЗМ (від лат. - неподільне) - риса світогляду і принцип поведінки людини, коли інтереси окремого індивіда абсолютизуються, протиставляються колективові та суспільству.

• ІНДУКЦІЯ (лат. - наведення) - спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

• ІНСТИНКТ (лат. - спонука, потяг) - багатоступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому.

• ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (лат. - знаряддя) -філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що постійно змінюється; різновид прагматизму.

• ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (лат. intelligibilis - пізнаваний, мислимий) - той, що осягається тільки розумом, мисленням.

• ІНТЕНЦІЯ (лат. о — прагнення, намір) - термін схоластичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет.

• ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ (лат. inter - між і суб'єкт) - у деяких сучасних філософських напрямах (феноменологія, неопозитивізм) термін для позначення феноменів, загальнозначущих для багатьох суб'єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості суб'єктів, а не об'єктів.

• ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ - термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як засіб визначення світо-і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву постмодерністської чуттєвості.

• ІНТУЇТИВІЗМ - напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

• ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor - уважно дивлюсь) -спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення.

• ІПОСТАСЬ (грец. hypostasis — ущільнення, основа, сутність) -термін античної філософії, вперше вжитий у значенні одиничного реального буття. У патристиці «іпостась» розуміється в значенні «індивідуальна субстанція», «перша сутність». У ХІХ-ХХ ст. спостерігається тенденція до витлумачення І. як певного особистого і загальнолюдського начала з метою вийти за межі «атомарної» концепції індивіда до поняття особистості як свободи по відношенню до природи.

• ІРОНІЯ (грец - удаване незнання, прихований глум) -естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловленому чи вираженому. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів.

• ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) - у гносеології принцип філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

•ІСНУВАННЯ - 1) синонім буття; 2) буття, в якому виявляється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму.

•ІСТИНА - адекватне відтворення в пізнанні об'єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного відношення, при якому пізнаваний образ суб'єкта виступає як правильне відображення дійсного стану об'єкта.

• ІСТОРИЗМ - принцип наукового пізнання, згідно з яким процеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному історичному розвитку, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх існування.

К

• КААОКАГАТІЯ (грец. прекрасне і хороший) - поняття античної естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внутрішнього, краси і добра як умову досконалості людини.

• КАНОН (грец. - правило, норма) - у мистецтві -сукупність твердо встановлених норм, правил і принципів художньої творчості. Каноном називають також твори, які є нормативним зразком.

• КАРМА (санскрит - дія, обов'язок, діяльність) - у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон покарання» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступних перевтіленнях.

• КАРТЕЗІАНСТВО - вчення французького філософа, математика Р. Декарта (латинізоване ім'я Cartesius - Картезій, звідси і назва).

• КАТАРСИС (грец. - очищення) - термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позначення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій філософії катарсис тлумачили як очищення душі від пристрастей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впливом мистецтва.

• КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ (лат. - наказовий) - термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою поведінку відповідно до законів. Умовою категоричного імперативу є свобода волі.

• КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria — ствердження; основна й загальна ознака) - універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

• КЛЕРИКАЛІЗМ (лат. - церковний) - політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви і духівництва в державі та в житті суспільства.

• КОМУНІКАЦІЯ (лат. від соттипісо - раджуся, спілкуюся) - спілкування, зв'язок.

• КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (лат. - угода, договір) -філософська концепція, за якою наукові теорії і поняття є не відображенням об'єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між вченими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення».

• КОНТЕКСТ (лат. - сплетіння, зв'язок) - форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекс-тових смислових відношень, що утворюються в процесі духовної та практичної діяльності людини.

• КОНФОРМІЗМ (лат. - подібний, відповідний) -пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил співжиття.

• КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) - напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійсності.

• КРЕАТИВНИИ (лат. creatio - створення) - творчий, здібний до творчості.

• КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio - створення) - ідеалістичний напрям у біології, який стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння.

• КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) - мірило достовірності людських знань, їх відповідності об'єктивній дійсності.

• КУЛЬТ (лат. cultus - вшанування, поклоніння) - сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії.

Л

• ЛОГІКА (грец. logike - наука про умовивід) - наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини у процесі міркування і пізнання.

• ЛОГОС (грец. logos - поняття, думка, розум) - термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Л., неадекватний словам.

• ЛОГОЦЕНТРИЗМ - поняття Ж. Дерріди, яке означає західну інтелектуальну традицію, котра прагне у всьому знайти порядок і смисл, відшукати першопричину або просто нав'язати смисл і впорядкованість усьому, на що спрямовується думка людини.