special

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

15.3. ТЕОЦЕНТРИЗМ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ Г. МАРСЕЛЯ

• Яскраво виражений релігійний характер має філософія християнського екзистенціалізму Габрієля Марселя (1889-1973 рр.). Він відомий не тільки як філософ, але і як драматург; своє вчення називав «неосократизмом» або «християнським сократизмом». Воно продовжувало лінію модернізму, тобто зміцнення католицької релігійності нетрадиційними засобами.

Для Марселя, як і для неотомістів, філософія повинна бути підпорядкованою теології, але засоби її використання мають бути іншими. Завдання, яке ставить перед собою Марсель, — створити філософське вчення, яке відкидає методи та висновки об'єктивного наукового пізнання. Тільки така філософія, вважає він, може володіти цінностями. Неповагу до об'єктивного пізнання Марсель поширює не тільки на матеріальний, але й на духовний світ. Він заперечує також ідеалізм, оскільки духовне начало, доступне для логічного аналізу та раціонального пізнання, неприйнятне для нього. Вісь його філософії зміщується з пізнавальних взаємовідносин суб'єкта з об'єктом на емоційні: «співчуття», «співучасть». Тобто головними є взаємовідносини не об'єкта з суб'єктом, а тих, хто переживає і за кого переживають, при цьому вони є нероздільними.

Визначальну роль у ході роздумів займає протиставлення «проблеми» і «таїнства». Перше поняття знаходиться у сфері логічного, а друге - переборює об'єктивний, логічний підхід, знаменує перехід у сферу метапроблематичного. Наша рефлексія повинна бути націлена на таїнство, на буття як фундаментальне таїнство, осягнення якого вимагає залучення особистості і є недосяжним доти, поки ми залишаємося на теоретичному рівні проблематичного, логічного, раціонального, об'єктивного наукового пізнання.

Г. Марсель розкриває зв'язок істинного, достовірного з доведеним, обгрунтованим. «Співучасть» приводить до надраціональної єдності суб'єкта і об'єкта, яка не виражається в образах сприйняття, поняттях, ідеях. Вважається, що те, що є для суб'єкта істинним, не потребує перевірки: перед нами «безпосереднє, яке не опосередковується». Марсель вводить поняття емоційної інтуїції, яка означає особливу чуттєву, а не пізнавальну спрямованість. «Моє мислення, — говорить Марсель, — бере свій початок насамперед з почуття».

Важливе місце в світогляді Марселя займає поняття «інтер-суб'єктивності», яке означає, що «об'єктивна реальність» поступається місцем «другій реальності», або, іншими словами, замість відношення об'єкта та суб'єкта з'являється відношення «Я» і «Ти». Одна з основних його категорій - «присутність», в якій об'єктивні взаємозалежності втрачають своє онтологічне значення, замість них приходять віра, любов, вірність, відповідальність, повага, слухняність, доступність, прихильність. «Бути — це те, коли тебе люблять» -така формула цієї онтології. Інтерсуб'єктивність виключає об'єктивність з розуміння відношень, зв'язків, залежностей. Філософія Г. Марселя не антропоцентрична, а теоцентрична. Любов до людей тримається на любові до Бога і ставленні до інших, як до «дітей божих»; «братство» людей — це братство в Христі. Відношення людини до Бога має той же інтерсуб'єктивний, емоційний, інтимний характер, воно базується на вірі, надії, поклонінні, не потребуючи логічних аргументів і раціонального обґрунтування.

Поряд з об'єктивністю Г. Марсель розглядає узагальнення й абстрагування як величезне філософське зло, пропонуючи замість них повернутися до конкретного, одиничного, індивідуального; тобто від «істотного», «суттєвого» — до окремих істот у всій їхній своєрідності, з усіма їхніми відмінними особливостями. Оскільки мова йде про людей, то це означає заперечення поняття «людини взагалі», повернення від «Я взагалі» - «фікцій, надуманих раціоналізмом», до «Я», конкретних особистостей в їхній неповторності. Суб'єктивність, таким чином, розуміється як протилежність об'єктивності, а також доповнюється суб'єктивністю, яка розглядається разом з тим як протилежність безособовості.

«Міркування про святість має величезне філософське значення; я готовий сказати, гцо воно є дійсним вступом до онтології».

Г. Марсель

«Розвиток релігійної свідомості, як і філософської рефлексії, орієнтовано на духовне ствердження, згідно з яким кожний з нас повинен дізнатися або знайти себе у всіх інших, нічого не втрачаючи при цьому з того, що складає її внутрішню самобутність».

Г. Марсель

У зв'язку з цим Г. Марсель вважає, що «дух абстракції» набуває найбільш загрозливого характеру в комунізмі або фашизмі, підміняючи людську істоту відірваною від дійсності ідеєю, і тому позбавляє любові до кожної даної людини «як до людської істоти», розглядаючи особистість у контексті суспільства лише як «виробничу одиницю». В цьому відношенні «Капітал» К. Маркса нічим не відрізняється від «Майн Кампф» Гітлера. Таким чином, в емоційній палітрі Марселя домінують релігійні тони, адже його екзистенціалізм завершується закликом до надії на благодать Божу, терпіння, покірність долі.

ВИСНОВКИ

Вагоме місце релігійної філософії в XX ст. обумовлюється суперечністю історичних процесів століття, тривалим та напруженим протистоянням двох соціальних систем - капіталістичної та соціалістичної, при якому остання поширювала та пропагувала атеїстичний світогляд. На тлі успіхів науки, техніки, зростання та поширення інформаційних систем і технологій не можна було не замислитись як над можливостями людського розуму, що виявився не тільки конструктивним, але й деструктивним, так і над засадами людської долі. Останнє стало найбільш вагомим аргументом у переконанні, що наука - могутня, проте не всемогутня сила, оскільки є багато такого у ставленні людини до себе і до світу, чого ніколи не зможе прояснити ніякий науковий прогрес. Враховуючи ці тенденції, сучасні релігійні течії в умовах прискорення соціальної динаміки головну роль зосереджують на проблемі окремої людської індивідуальності в суспільному бутті. З огляду на це релігійно-філософські течії сучасності наповнюються гуманістичним змістом, орієнтуються на екзистенціальне розуміння сутності людського існування. Таке поєднання дає можливість сучасним релігійним мислителям з їх трансценденталізмом створити своєрідне бачення дійсності, що виводить людину за межі простого перехрещення природно-космічного процесу, дає змогу залучити її до особливих, вихідних засад буття, по-своєму відкрити світ духовного буття, наголошуючи на унікальності та неповторності особистості в єдності з усім людством.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Чим пояснюється активізація духовної діяльності та сучасних релігійно-філософських доктрин?

• Розкрийте основні особливості та постулати неотомізму.

• Які основні характерні риси теорії пізнання неотомізму та місце в ній людини?

• У чому полягає сутність неотомістської концепції суспільного розвитку?

• Чим відрізняється наукова феноменологія її. Тейяра де Шардена від феноменології Е. Гуссерля?

• Окресліть основні положення еволюціонізму Тейяра де Шардена. Що таке «пункт Омега»?

• Наскільки християнський екзистенціалізм Г. Марселя відповідає запитам сучасного гуманізму?

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«І все-таки життя надприродне повинно мати якусь владу над природним життям, проникати в якісь його пори - що, однак, ніяк не означає, що воно є вищим проявом життя природного: зовсім навпаки. Мені здається, що, у міру заглиблення основоположного для християнства поняття утвореної природи, ми визнаємо в підґрунті природи й узгодженого з нею розуму певний принцип радикальної нетотожності собі, - немовби тривожне передбачення іншого порядку.

Підсумовуючи свою позицію з цього особливо важливого та важкого питання, скажу, що визнання онтологічного таїнства, - визнання, яке я розглядаю як зосередженість, як головну схованку метафізики, - насправді можливе лише завдяки свого роду живильному випромінюванню самого одкровення, яке чудесним чином може здійснюватися в душах, вільних від будь-якої позитивної релігії взагалі; що, з іншого боку, це визнання, яке має місце завдяки деяким вищим формам людського досвіду, жодним чином не веде за собою прилучення до конкретної релігії, але що воно в той же час дає змогу тому, хто піднявся до нього, бачити можливість Одкровення зовсім інакше, ніж це міг би зробити той, хто, не подолавши «проблематичного», залишається по цей бік горизонту, з якого може бути видне і стверджуване таїнство буття. Подібна філософія прямує, таким чином, у нестримному пориві назустріч світлу, яке вона передчуває, сокровенний струм його і немовби попереджувальне полум'я вона вже відчуває в своїй глибині ».

(Марсель Г. Трагическая мудрость философии. - М., 1995. - С. 105-106).

Чи згодні ви з твердженням Г. Марселя про існування онтологічного таїнства як живильного джерела для душі людини?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Бердяев Н. Новое религиозное сознание и общественность. - М., 1994.

2. Бубер М. Проблема человека. - К., 1998.

3. Булгаков С. Два града. Исследования о природе общественных идеалов. СПб., 1997.

4. Жильсон Э. Томизм. - Избранное. - Т. 1. - СПб., 1999.

5. Маритен Р. Философ в мире. - М., 1994.

6. Марсель Г. Трагическая мудрость философии. - М., 1995.

7. Нибур Р. Христос и культура. - М., 1996.

8. Сведенборг Э. Мудрость ангельская о Божественной любви. - 1С, 1997.

9. Унамуно М. О трагическом чувстве жизни.  - М., 1996.

10. Чичерин Б. Наука и религия. - М., 1999.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';