Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

11.7. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ БУТТЯ ЛЮДИНИ В ПЕРСОНАЛІЗМІ

Специфічний філософський напрям, цілим рядом відношень споріднений з екзистенціалізмом, - персоналізм (від лат. persona - особистість) сформувався наприкінці XIX ст. в Росії та США, але найбільш яскравого вияву набув у 30-х роках XX ст. у Франції. В ньому особистість визнається первинною творчою реальністю та найвищою духовною цінністю, а весь світ — виявом творчої активності вищої особистості.

Принципові монізму та панлогізму персоналізм протиставляє плюралізм - багатомірність існувань, свідомостей, воль, особистостей. При цьому дотримується принципу теїзму. Персоналісти висувають на перший план не істину суб'єкта класичної філософії, який пізнає людську особистість у повноті її конкретних проявів. Особистість у персоналізмі перетворюється на фундаментальну онтологічну категорію, основний вияв буття, в якому вольова активність, діяльність збігається з неперервністю існування. Але джерела особистості укорінено не в ній самій, а в нескінченному єдиному началі, яким є Бог. Завдання орієнтації людини у світі персоналізм покладає на релігійну філософію, яка повинна знайти сенс існуючого з точки зору волевиявлення людини в співвідношенні з найвищим началом.

Розповсюдження персоналізму пов'язано з кризою позитивізму і посиленням тенденції ірраціонального світогляду. Представники російського персоналізму М. Бердяєв і А. Шестов вважали, що всі вчення про людину, які розглядають її у співвідношенні з природою або суспільством, а не саму по собі, недостатні. Адже існування індивіда, «вплетене» у складну систему суспільних відносин, підлегле соціальним змінам, виключає для нього можливість утвердити своє неповторне «Я».

Людина як частина роду і суспільства є індивід; про неї (біологічний або соціальний атом) нічого невідомо, вона лише елементарна частина, яка визначається співвідношенням з цілим.

Людина як особистість може ствердити себе тільки шляхом вільного волевиявлення, через волю, що переборює і кінечність життя, і соціальні перепони немовби зсередини (з душі) людини, тобто в основі вчення персоналізму про особистість лежить теза про свободу волі. З позицій персоналізму питання про закономірності соціального розвитку вирішується не раціональним шляхом, а завжди виходить з особистості, передбачає спрямування волі, вибір, моральну оцінку.

Головний представник французького персоналізму Е. Муньє (1905-1950 рр.) оголошує християнське вчення про особистість основою релігійного перевороту в житті суспільства, що дає змогу створити певне «суспільство особистостей», подібно до християнської общини. Оскільки особистість перебуває у ворожих відношеннях з дійсністю, життя особистості починається з того, що вона ламає контакт із середовищем: вона повинна увійти в себе, «зосередитись». Внутрішні властивості особистості - «покликання», «інтимність» - повинні, згідно з Муньє, зберегти особистість і суспільство як від тоталітаризму, так і від індивідуалізму, поєднати особистості між собою. Головний спосіб самоствердження особистості - внутрішнє самовдосконалення.

У соціальних поглядах Муньє закликає до суспільного оновлення, до «персоналістської та общинної революції», яку він відрізняє від соціалістичної революції, що веде до колективізму. Ця революція повинна бути водночас і духовною, і економічною, вона має створити умови для «розквіту» особистості та відсутності конфліктів у суспільстві. Вона мислиться як результат поширення персоналістського вчення серед людей.

ВИСНОВКИ

Вчення екзистенціалізму звертається до тих сторін людського буття, які ніколи не передаються мовою науки. В екзистенціалізмі по-новому і досить продуктивно поставлено та вирішено проблему свободи людини, вибору життєвих шляхів. Екзистенціалізм репрезентує іншу, відмінну від раціоналістичної, лінію гуманістичного філософствування, що обумовлюється відродженням інтересу до людини. В екзистенціалізмі (як і в персоналізмі) центр філософського умогляду зміщується від об'єктивного світу на суб'єкт, який відрікається від нього в ім'я необмеженого самовираження. Досліджуються різноманітні суб'єктивні прояви людського «Я». Екзистенціалізм здійснює спробу дати аналіз внутрішньої організації дій суб'єкта, розглядаючи логіку свідомості, за допомогою якої індивід щось здійснює. Мова йде про свідомість індивіда, ідеї якого формуються в безпосередньому життєвому досвіді, що торкається таких сфер буття людини, як релігія, культура, етика, споживання, політика. Екзистенціалізм весь цей досвід індивіда художньо та літературно оформлює у вигляді понять буденної свідомості. Для персоналізму особистість - єдина реальність, втілення свободи,

«Строго кажучи, не існує ніякої іншої філософії, крім екзистенціалістської. Наука систематизує явища. Промисловість займається корисними речами. Чим же повинна займатися філософія, як не вивченням існування існуючих?»

Е. Муньє

благородних поривів, ініціативи. Водночас вона - «непроникливе буття», досяжне для пізнання тільки Богу.

Після Другої світової війни під впливом екзистенціалізму та персоналізму перебували різні ліворадикальні рухи. Останнім часом вплив екзистенціалізму суттєво послабшав, але його основні ідеї, засвоєні іншими напрямами сучасної філософії, досі справляють вплив на людей через філософію, літературу та мистецтво.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Які основні положення екзистенціального розуміння людини, запропоновані С. К'єркегором і Ф. М. Достоєвським?

• У чому полягає сутність «недійсного» та «дійсного» буття у філософії М. Гайдеггера?

• Що таке «екзистенціальна комунікація» К. Ясперса і як з її допомогою формується «філософська віра»?

• У чому, на думку Ж.-П. Сартра, виявляється свобода людини та її вибору?

• Охарактеризуйте сутність «бунту» проти «абсурду» у філософії А. Камю.

• Визначте основні риси християнського екзистенціалізму М. Бердяєва.

• Розкрийте сутність персоналістської концепції особистості. У чому полягає її відмінність від екзистенціалізму?

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«Метою завжди залишається здобути незалежність одиничної людини. Вона здобуває її через відношення до дійсного буття. Вона здобуває незалежність від усього, що відбувається в світі, через глибини його зв'язку з трансценденцією. Що Лао-цзи осягав у дао, Сократ у божественному повелінні та знанні, Ієремія в Ягве, який виявляв йому свою волю, що відали Боецій, Бруно, Спіноза, — і було тим, що робило їх незалежними. Цю філософську незалежність не варто змішувати ні з лібералізмом суверенного свавілля, ні з життєвою силою, яка протистоїть смерті.

Завдання полягає у прагненні: здобути незалежність у відстороненні від світу, у відмові від нього і в самотності - або в самому світі, через світ, діючи в ньому, не підкоряючись йому. Тоді про філософа, який приймає свободу лише разом зі свободою інших, своє життя — лише в комунікації з іншими, можна сказати те, що дурень прокричав навздогін Конфуцію: «Ось людина, яка знає, що їй нічого не вдається, і все-таки продовжує діяти»; це істина кінечного знання, що залишає більш глибоку істину філософської віри недоторканною.

Філософія звертається до окремої людини. В кожну епоху, в кожному становищі у філософствуванні відбувається повернення людини до самої себе, адже тільки той, хто є він сам, здатний ствердити це в самотності — може істинно вступити в комунікацію...

Безмежна готовність до комунікації - не наслідок знання, а рішення стати на шлях людського буття. Ідея комунікації - не утопія, а віра. Для кожного виникає питання: чи прагне він до неї і чи вірить у неї, вірить не як у щось потойбічне, а як у повністю наявне: у можливість для нас, людей, дійсно жити одне з одним, говорити одне з одним, знайти завдяки цій сутності істину і тільки на цьому шляху дійсно стати самим собою?»

(Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М., 1994. - С. 501, 507).

Визначте, наскільки правильним є міркування К. Ясперса щодо свободи людини в комунікації.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Аббаньяно Н. Введение в экзистенциализм. - СПб., 1998.

2. Бердяєв Н. Философия свободы // Бердяєв Н. Судьба России. - М.; X., 1998. - С. 29-242.

3. Гайденко П. П. Прорыв к трансцендентному. - М., 1997.

4. Гуссерль Э. Картезианские размышления. - СПб., 1998.

5. Камю А. Миф о Сизифе // Камю А Изнанка и лицо. - М.; X, 1998. - С. 107-214.

6. Кьеркегор С. Страх и трепет. - М., 1993.

7. Мунье Э. Манифест персонализма. - М., 1999.

8. Сартр Ж. П. Экзистенциализм - это гуманизм // Сумерки богоа - М., 1989. -С. 319-344.

9. Сиоран Э. Искушение существованием. - М., 2003.

10. Ясперс К. Смысл и назначения истории. - М., 1994.