Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

5.4. РЕНЕСАНСНИЙ СКЕПТИЦИЗМ

Головним представником французького Відродження є Мітель Монтень (1533-1592 рр.), який увійшов в історію філософії як прибічник скептицизму. Його відому працю «Досліди» написано в новому жанрі - філософському есе. Поставивши девіз: «А що я знаю?», Монтень, критикуючи схоластику, вважає, що «початком філософії є здивування, її розвитком є дослідження, її кінцем є незнання. Люди ні в що не вірять так твердо, як у те, про що вони найменше знають».

Скептицизм М. Монтеня - це критицизм щодо схоластичних, догматичних знань своєї епохи, щодо проявів обмеженості буденної, масової свідомості, щодо безпідставної віри в авторитети. Необхідна особиста переконаність, яка є наслідком індивідуального досвіду і власного розуму. Знання виникає з почуттів, а вже потім починається діяльність розуму. Правда, є межі компетенції розуму, але в реальній пізнавальній діяльності людська допитливість є запорукою успіху знання, завдяки якому людина досягає мистецтва «жити вміючи». Головне для людини - «жити вміючи», бо «життя саме по собі — не добро і не зло: воно вмістилище і добра, і зла, залежно від того, на що його перетворили». Тому завжди слід керуватися здобутими знаннями, які дають розуміння того, що щастя і задоволення як основні рушії людських вчинків неможливі без страждань, і у всьому потрібна віротерпимість, лояльність, доброзичливість.

Монтень — критик антропоцентризму як теологічного, так і гуманістичного. Але філософ не принижує гідності людини: він видобуває людину із надприродної системи цінностей і повертає в природну систему цінностей, в якій людина займає своє місце як частина природи. Відмовляючись розглядати світ з точки зору людини - вершини світоутворення, Монтень тим самим зближує людину з тваринами, яких християнський антропоцентризм відокремив від неї нездоланною стіною. В християнському світогляді тварин позбавлено права на гуманне до себе ставлення. Якщо Піфагор пожалів цуценя, яке хтось бив, почувши голос свого померлого друга, то Августин тварин не жалів Монтень же підкреслює, що, зрозумівши свій зв'язок зі всім живим, людина повинна визнати цей порядок і підкоритися йому, бо у світі природи немає ніяких справжніх та суттєвих переваг або прерогатив.

«Вся мудрість і всі міркування в нашому світі зводяться врешті-решт до того, щоб навчити нас не боятися смерті»:

М. Монтень

Велику увагу в своїй праці Монтень приділяє питанням моральності, відзначаючи, що філософія - це вчення про розумне, доброчинне життя. Моральність будується на природній основі Він заперечує аскетизм і безсмертя душі. Земне життя - це наше буття, і тому неприпустимо ставитися до нього з презирством Головне в етиці Монтеня — це визнання того, що мета людського життя не поза ним, а в ньому самому.

• Погляди Монтеня мали великий вплив на подальший розвиток європейської філософії: на емпіризм Бекона, епікуреїзм Гассенді, раціоналізм Декарта, на етику французьких просвітителів «Досліди» Монтеня були улюбленою книгою багатьох видатних письменників.

«Людина може бути лише тим, хто вона є; вона здатна вигадувати лише в міру досвіду; які б намагання вона не розпочинала, їй буде відома лише власна думка».

М. Монтень

ВИСНОВКИ

Етап філософії Ренесансу займає помітне місце в історії філософської думки. Це період, в якому внаслідок соціальних і економічних змін, пов'язаних з розкладом феодального ладу в Європі та виникненням нових, історично прогресивних форм виробництва й суспільних відносин, народжується новий світогляд, основними рисами якого є гуманізм, натуралізм, індивідуалізм і раціоналізм. Поновлений інтерес до античності, який супроводжує народження культури і світогляду епохи Відродження, диктується потребами віри у власні сили, у можливість створення вільного життя для індивіда. Джерелом і опорою для цього могла стати не середньовічна духовна традиція, а культура і філософія античності.

У системному плані філософські концепції епохи Відродження поступаються античній і середньовічній філософії. Мислителів цікавить не стільки впорядкованість філософських побудов, скільки людина: її природа, самостійність, творчість, краса тощо. Разом з тим від античного неоплатонізму переймається естетична увага до всього природного, тілесного, а від середньовічного успадковується розуміння людини як одухотвореної особистості, що оберігає від вульгарного матеріалізму. Так відбувається становлення антропоцентризму, який реалізується у сукупності антропоцентричних неоплатонічних побудов.

Філософія Ренесансу характеризується боротьбою нових ідей і програм зі схоластичними концепціями. Одним з важливих і суттєвих завдань філософії є очищення давньої античної філософії від схоластичних деформацій задля доступності її дійсного змісту, а також майбутній розвиток відповідно до вимог нового рівня суспільного та наукового прогресу. Особливістю філософії стає посилення зв'язку з наукою.

Основною ознакою філософії Ренесансу є її світська, земна спрямованість. Якщо предметом середньовічної філософії був Бог, то тепер на першому місці - природа. Співіснування та взаємовплив експериментальної науки, яка перебувала ще на початковій стадії розвитку, і філософії були для Ренесансу дуже важливими і в перспективі давали основу для подальшого розвитку філософії. Цей період був закономірним переходом від середньовічних філософських традицій до філософії Нового часу.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• Дайте загальну характеристику духовного життя Європи епохи Відродження.

• Окресліть провідні ідеї ренесансного гуманізму.

• Чим пантеїстичні погляди Миколи Кузанського відрізняються від уявлень про Бога, поширених в античній і середньовічній філософії?

• Проти яких усталених уявлень спрямовує свої філософські погляди Дж. Бруно?

• У чому полягає сутність гуманістичного відкриття людини Н. Макіавеллі?

• Розкрийте основні особливості гуманістичної критики Е. Роттердамським сучасної йому духовної ситуації часу.

• Чим відрізняється скептицизм М. Монтеня від скептицизму його античних попередників?

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«...Мудрий правитель не може і не повинен залишатися вірним своїм обіцянкам, якщо це не завдає шкоди його інтересам і якщо зник привід, який спонукав його дати обіцянку. Ця порада була б хибною, якби люди чесно виконували обіцянки, але люди, будучи поганими, обіцяного не виконують, через що й тобі потрібно поводитися з ними так само. А достатній привід порушити обіцяне завжди можна відшукати. Цьому існує багато прикладів: скільки угод про мир, скільки договорів не набрало чинності або зникло даремно внаслідок того, що правителі порушували свої обіцянки, і завжди вигравав той, хто мав природу лисиці. Однак цю природу потрібно ще вміти замаскувати, потрібно бути великим брехуном і лицеміром; а люди настільки довірливі та настільки зайняті своїми буденними потребами, що той, хто обманює, завжди відшукає того, хто дозволить себе обманути...

...Правителю не обов'язково мати всі достоїнства, але необхідно удавати, що вони є. Мати ці достоїнства і обов'язково їх дотримуватися шкідливо; тоді як удавати, що вони є, - корисно. Іншими словами, перед людьми потрібно виглядати милосердним, вірним обіцянкам, милостивим, не лицемірним, благочестивим - і бути таким насправді, але в той же час зберігати внутрішню готовність виявити і протилежні якості, якщо це буде потрібно».

(Макиавелли Н. Государь. - М., 1999. - С. 82-83).

Прочитавши текст, визначте, наскільки пропозиції Н. Макіавеллі відповідають вашим уявленням про керівника, правителя, державну особу.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Горфункель А. X. Джордано Бруно. - М., 1973.

2. Горфункель А. X. Философия эпохи Возрождения. - М., 1980.

3. Гутенберг В. Н. Титаны Возрождения. - М., 1991.

4. Кузнецов Б. Г. Идеи и образы Возрождения. - М., 1979.

5. Кузанский Н. Об ученом незнании // Соч.: В 2 т. - Т. 1. - М., 1979.

6. Лосев А. Д. Эстетика Возрождения. - М., 1976.

7. Макиавелли Н. Государь. - М., 1999.

8. Монтень М. Опыты. В 3 кн. - М., 1981.

9. Роттердамський Еразм. Похвала Глупоті. - 1С, 1993.

10. Таранов П. С. Золотая философия. - М., 1999.