Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

1.9. ОСНОВНІ ТИПИ САМОВИЗНАЧЕННЯ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

У сучасному світі самовизначення філософії, тобто розуміння нею свого предмета, завдань і сутності, таке ж багатоманітне, як і в історії філософії. Можна виділити сьогодні три основних підходи до трактування сутності філософії.

Перший підхід, який зберігає своє значення і нині, можна назвати доктринальним. Згідно з цим підходом, філософія є певною доктриною, тобто системою закінчених, встановлених істин, відкритих тем, вивчення яких обумовлено силою «мислячого розуму». Завдання його послідовників - використати цю доктрину для аналізу сучасних процесів. Доктринальний підхід репрезентовано сьогодні або ортодоксальним марксизмом, або неотомізмом, який донедавна вважався офіційною філософією католицької церкви. Автор цієї доктрини, видатний мислитель середньовіччя Тома Аквінський, сформулював відмінність між теологією і філософією. Вони вивчають одні й ті ж предмети - людину, світ, Бога. Але розум - основа філософії - йде від пізнання наслідків до першопричини, а одкровення - основа теології - від пізнання першопричини до наслідків. Тому саме істини Одкровення виступають в ролі критерію істинності суджень, здобутих розумом. Віра орієнтує розум, теологія орієнтує філософію, без елімінації (виключення) останньої.

Інструментальний підхід до визначення сутності філософії репрезентовано в інтелектуальній культурі XX ст. логічним позитивізмом, прагматизмом,

«Спільний погляд формує спільну мову. Ось чому правдоподібно вважати, що завдяки дослідженню найзагальніших аспектів мови ми дослід жуватимемо найзагальніші аспекти дійсності. Лишається сказати, як саме ці аспекти може бути встановлено й описано».

Д. Девідсон

аналітичною філософією. Сутність цієї позиції визначив А. Вітгенштейт «Філософія - це не доктрина, а діяльність» - діяльність щодо прояснення мови, і передусім щодо прояснення мови науки. Мета цієї діяльності - вилучити з мови науки всі беззмістовні висловлювання, тобто такі, які не може бути зведено до «протокольних речень», котрі фіксують «атомарні факти», що сприймаються чуттєво, або до тавтологій. Наприклад, судження «Матеріальний добробут є благо» при всій правильності граматичної форми його побудови є беззмістовним висловлюванням, істинність або хибність якого не може бути встановлена. Воно містить у собі прихований імператив - «прагни до матеріального добробуту» - і повинно бути переформульовано для того, щоб мати смисл. Так, ми можемо оцінити істинність судження: «Більшість людей вважає, що матеріальний добробут є благо». Багато філософських висловлювань, вважають логічні позитивісти, містили в собі приховані імперативи і, таким чином, не мали відношення до наукового пізнання.

Сучасний американський філософ Р. Рорті, спираючись на традиції аналітичної філософії, проводить відмінність між систематичною і наставницькою філософіями. Перший тип філософії прагне до пізнання істини і знайдення правильного словника для репрезентації сутності світу, універсального для всього людства. Філософами-систематиками він вважає Платона, Арістотеля, Р. Декарта, І. Канта, Г. Регеля та багатьох інших представників класичної філософії. Філософи-наставники, навпаки, вважають, що любов до мудрості зовсім не означає любові до аргументації, а наука - лише один з багатьох словників з тієї нескінченності словників, у яких може бути описано світ. Сутність наставницької філософії полягає в тому, щоб підтримувати розмову, а не в тому, щоб шукати об'єктивну істину. Цей погляд на філософію виходить із уявлень про людину як суб'єкта, здатного генерувати все нові й нові описи світу. Роль наставницької філософії полягає у запереченні хибної думки, згідно з якою людина змішує себе з поняттям того, що вона знає про себе. До філософів-наставників належать Ф. Ніцше, С. К'єркегор, К. Маркс, 3. Фрейд, пізній А. Вітгенштейн, М. Гайдеггер, Г. Гадамер.

«Філософія містить претензію: здобути сенс життя поза всіма цілями у світі - надати сенс, котрий охоплює ці цілі; здійснити цей сенс у теперішньому - служити завдяки теперішньому майбутньому - ніколи не зводити людину до засобу».

К. Ясперс

Третій підхід до визначення сутності філософії - це її екзистенціальне самовизначення. Філософія розглядається як «трагічне прояснення смислу людського існування» (М. Бердяєв), як спосіб дійсного існування, котрий виявляє цінність і сенс життя. Цей підхід репрезентовано персоналізмом, філософією життя, екзистенціалізмом.

В екзистенціалізмі К. Ясперса філософствування є комунікація між абсолютно вільними і рівними індивідами. Мета філософствування - стати справжньою людиною завдяки розумінню буття. На відміну від науки, у філософії питання про буття ставиться не залежно від філософа, а так, як воно переживається людиною як філософом. Філософствування, згідно з М. Гайдеггером, є таким запитуванням, котре ставить під сумнів того, хто запитує. Представники цього підходу вважають, що філософія значно ближча до мистецтва, ніж до науки. Проте мистецтво осягає втілене ціле, а філософія - екзистенцію або цілісність, яка постійно змінюється.

ВИСНОВКИ

Філософія - це світ понять та ідей, проблем, питань, сумнівів, вірувань. Вона є концептуальним вираженням світоглядних проблем. Як методологія пізнання і соціальної дії, філософія окреслює магістральні шляхи розвитку суспільства, визначає основні тенденції духовно-практичного осягнення світу. Вона постійно актуалізує докорінні проблеми людини і буття шляхом утвердження високих загальнолюдських цінностей. Філософія шукає відповіді на смисложиттєві проблеми людського буття. Озброюючи людину поглядами «вищого порядку», філософія допомагає зрозуміти сутність світу і суспільства, в якому вона живе. Філософія є адекватною дійсності свідомістю свого часу, і тому людина, перш ніж діяти, повинна цією свідомістю озброїтись.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• У чому полягає особливість філософського знання?

• Чому визначати філософію складніше, ніж будь-який інший вид духовної діяльності?

• Розкрийте сутність філософії як історичної форми світогляду стосовно міфології і релігії.

• Як співвідносяться філософія і наука?

• У чому полягає призначення філософії і як воно розглядалося у процесі її розвитку?

• Визначте структуру та основні функції філософії.

• Яке місце посідає філософія в культурі?

• У чому полягає роль філософії в індивідуальному розвитку людини?

• Які основні типи історичного світогляду існують та в чому їх специфіка?

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

Що, на вашу думку, може становити предмет філософії?

• Наука про добро і зло, яка тільки одна і становить предмет філософії (Сенека).

• Філософія є пізнання, що досягається завдяки правильному міркуванню (Т. Гоббс).

• Філософія - сучасна їй епоха, осягнута в мисленні (Г. В. Ф. Гегель).

• По суті, вся філософія є лише людський розум у туманних висловлюваннях (Й. В. Гете).

• Філософія легко торжествує над стражданнями минулими і майбутніми, але справжні страждання торжествують над нею (Ф. Ларошфуко).

• Предмет філософії - це знання про сутність суттєвого, «суттєве знання» (М. Гайдеггер).

• Головне питання філософії - це питання про те, чи варто людині жити (А. Камю).

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Аббаньяно Н. Мудрость философии. - СПб., 1998.

2. Бичко І. В. Людиновимірність предмета філософії: Філософія. -К., 2001. - Розд. І.

3. Вундт В. Введение в философию - М., 1995.

4. Гильденбранд Д. Что такое философия? - СПб., 1999.

5. Аелез Ж. Что такое философия? - СПб., 1998.

6. Крымский С. Б. Философия как путь человечности и надежды. - К, 2000.

7. Аосев А. Ф. Дерзание духа. - М., 1998.

8. Лопатин Л. Аксиомы философии. - М., 1996.

9. Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию? - М., 1990.

10. Хофмайстер X. Что значит мыслить философски. - СПб., 2000.