Главная Экономика Книги Міжнародна торгівля - Дахно І.І.

Міжнародна торгівля - Дахно І.І.

4.2.10. Угода про текстиль і одяг

Угода про текстиль і одяг має на меті поширення режиму ГАТТ на сферу, в якій раніше широко застосовувалися двосторонні та багатосторонні обмеження. За станом на 1 січня 1995 р. існувало дев'ять десятків угод між країнами-експортерами і країнами-імпор-терами у межах так званої багатотканинної домовленості (Multi-Fibre Arrangement - MFA). Наприкінці 1994 р. MFA було скасовано. На той час її учасниками були 39 держав, серед них - 8 держав-імпор-терів і 31 держава-експортер. Цією угодою заохочувалось укладення двосторонніх угод щодо обмеження експорту текстилю і одягу. За станом на кінець 1994 р. також існувало три десятки угод і односторонніх заходів поза рамками MFA.

Угодою про текстиль і одяг встановлено, що до 1 січня 2005 р. обмеження на імпорт текстилю мають бути пофазово скасовані. У виняткових випадках у майбутньому застосування обмежень можливе лише на підставі Угоди про охоронні заходи. У такому разі обмеження мають поширюватися на всі джерела імпорту, а не на окремі країни, що мало місце при застосуванні механізму MFA.

В Угоді про текстиль і одяг виокремлено чотири фази поширення правил ГАТТ на текстиль і одяг.

Протягом зазначеного 10-річного періоду могли застосовуватися перехідні охоронні заходи щодо товарів, не охоплених ГАТТ, якщо обсяги імпорту завдавали серйозної шкоди національній промисловості та між імпортом і матеріальною шкодою існував причинно-наслідковий зв'язок.

Такі обмеження могли накладатися лише після проведення консультацій і досягнення угоди з країнами-експортерами про обсяги імпорту. У разі відсутності такої угоди застосування обмежень можливе на основі рішення Органу з моніторингу текстилю (Textiles Monitoring Body - TMB). Для країн-імпортерів рішення ТМВ обов'язкові.

4.2.11. Угода про сільське господарство

Угода про сільське господарство містить програму поступових реформ міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією і стосується прикордонних заходів з контролю над імпортом і субсидування сільськогосподарського виробництва.

Зазначеною угодою скасовуються нетарифні заходи (кількісні обмеження, дискримінаційне ліцензування і змінні мита). Нетарифні обмеження зараховані до так званих тарифних еквівалентів, останні додані до фіксованих тарифів. Це призвело до того, що розвинені країни світу підвищили тарифи на продукцію сільського господарства помірного поясу, до якої раніше застосовувалися нетарифні обмеження. У майбутньому заборонено підвищувати тарифи.

Зобов'язання з тарифікації кількісних обмежень не застосовується до обмежень, використовуваних країнами, що розвиваються, у разі їх негативних платіжних балансів. Країни, що розвиваються, також узяли на себе зобов'язання не підвищувати тарифи на сільськогосподарську продукцію. Економічно розвинені країни та країни перехідної економіки зобов'язалися впродовж 6 років знизити тарифи на 37 %, а країни, що розвиваються, - на 24 % протягом 10 років. При цьому тарифи на конкретний товар мають знизитися щонайменше на 15 % у групі розвинених країн і на 10 % - у групі країн, що розвиваються.

Економічно розвинені країни скасували всі тарифні і нетарифні обмеження щодо імпорту тропічних продуктів. Країни, що розвиваються, також знизили тарифи на ці продукти. Рівень тарифів на сільськогосподарську продукцію помірного поясу становить 60-100 %, в окремих випадках він досягнув 300-350 %.

В угоді вперше сформульовано правила субсидування сільськогосподарського виробництва. Такі правила відрізняються від правил субсидування промислового виробництва, оскільки у сфері сільського господарства відсутні заборонені субсидії (субсидії "червоного світла"), а використовуються дозволені субсидії - "жовтогарячого світла" і "зеленого світла".

Субсидіями "зеленого світла" вважаються такі, що не призводять до перекручення торгівлі або до цінової підтримки виробників. Субсидії "жовтогарячого світла" спрямовуються на підтримку національного виробника. Було розраховано рівень такої підтримки і передбачено його зниження економічно розвиненими країнами на 20 % упродовж 6 років, а країнами, що розвиваються, - на 131/3 % упродовж 10 років.

За певних умов не враховуються і прямі виплати виробникам у рамках програм обмеження виробництва. Якщо субсидії на конкретний продукт не перевищують 5 %, то вони не враховуються, також не враховуються і непродуктові внутрішні субсидії такого самого обсягу. Зазначене стосується економічно розвинених країн. Для країн, що розвиваються, "знехтуваний" рівень становить 10 %.

Угодою встановлено вартість і обсяг субсидованого експорту сільськогосподарських продуктів. Економічно розвинені країни зобов'язувалися впродовж 6 років знизити свої експортні субсидії на 36 %, імпортні - на 21 %. Ці самі показники для країн, що розвиваються, становили відповідно 24 та 14 % протягом 10 років. Згідно з угодою, якщо певний продукт не мав експортних субсидій, то такі субсидії не повинні надаватися йому у майбутньому.