Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

1.6. ПРИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФІЇ

На думку німецького мислителя М. Гайдеггера, філософія є відповіддю на поклик Буття. Як найвище розумове зусилля, вона є «інтелектуальним героїзмом», який заперечує вузькоутилітарний підхід щодо оцінки її корисності, необхідність якої відносна й існує лише стосовно до мети. «Істинною ж необхідністю для кожного є завдання бути собою, -вважав X. Ортега-і-Гасет, - для птаха - літати, для риби - плавати,

для розуму - філософствувати ». Останнє - один з найсуттєвіших аспектів людського існування. Арістотель говорив: «Усі науки необхідніші за філософію, проте кращої за неї, більш необхідної для людини, не існує». Платон у період найвищого розквіту своєї творчості визначає філософію як «науку людей вільних».

Філософствування означає пошук цілісної картини світу, перетворення його на Універсум, надання йому завершеності і створення з частини цілого. Філософія навчає мислити і пізнавати навколишній світ і себе самого, уміння дивлячись - бачити. У відомій притчі про відкриття закону земного тяжіння І. Ньютоном розповідається, що його думку спонукало яблуко, яке впало з сусідської яблуні. Завдяки відкриттю закону вче-ний створює епохальну наукову картину

світу, до нього приходить слава і шана. Але сусід дуже образився: яблуня і яблуко - його, а почесті - Ньютону. Він зрубав гілки, що звисали в сад ученого, а сам годинами сидів під деревом, чекаючи відкриття свого закону. Імені сусіда в історії не залишилося.

Як форма певного відношення до дійсності філософія допомагає долати духовну порожнечу, стає важливим фактором об'єднання людства зі світом природи.

«Аюдина народжується двічі: уперше - фізично, удруге - духовно, в процесі філософствування».

Г. Ге гель

Становлення філософського знання - це завжди внутрішній духовний акт, який опосередковує інші дії, внаслідок чого з'являється нова реальність. Творення - завжди відточена «інтелектуальна мужність».

Важливе значення має практично діяльна функція філософії, яка забезпечує їй активно-перетворювальну роль, наприклад, у постановці та визначенні цілей життєдіяльності. Змінити світ, вважає Рассел,  

«Який є світ в його найзагальніших рисах — питання, яким жодна наука, крім філософії, не займалася, не займається і не займатиметься ».

Б. Рассел

можна краще і правильніше за все шляхом духовно-морального удосконалення і самовдосконалення. Наука не займається питаннями добра або зла, вона не може пояснити цілей, яких ми прагнемо, або виправдати етичні принципи, яких дотримуємося. Тільки філософія може, повинна і здатна це зробити. Цінність принципів відносна, вона залежить від світогляду людини. У суспільстві відчуження людина часто не знає достеменно, чого вона хоче, але вірить, що знає, що таке добро і зло, істина і хибна думка. Тому для особистості краще за все діяти спираючись на свою думку і волю, які формує філософія. Умова тут одна для всіх: не зазіхай на свободу інших Отже, свобода думки - найвеличніше досягнення «історичних справ філософії».

Роль філософії М. Бердяєв визначав як прагнення не тільки пізнати світ, але й змінити його, удосконалити. «Інакше й бути не може, якщо філософія є насамперед вченням про сенс людського існування, про людську долю. Філософія завжди претендувала бути не тільки любов'ю до мудрості, але й мудрістю. І відмова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її наукою. Філософом є насамперед той, хто пізнає, але його пізнання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя», - писав мислитель.

«Філософія не є наукою, не є навіть наукою про сутність, а є творчим усвідомленням, духом сенсу людського існування».

М. Бердяев

Як світоглядне знання філософія починається там, де закінчується наука, і навпаки -філософія, яка стала наукою, перестає бути філософією. У цьому, здавалося б парадоксальному, афоризмі криється глибокий зміст, який розкриває специфіку філософії. Безсумнівною є необхідність філософського знання для самоствердження людини, реалізації її духовно-інтелектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об'єктивної дійсності, так і власного «Я».

Призначення філософії обумовлюється її змістом. Вона служить:

Осягненню  істини.   Філософська  істина   «притягує»   до себе, бо, як вважав Арістотель, містить щось природне і прекрасне, зачіпає природу речей, природу духу, самої людини, Бога.

Звільненню людини від невігластва. Щодо цього філософія є ідеалом для людини і держави. «Тільки вона, - писав Декарт, - відрізняє нас від дикунів і варварів, і кожний народ тим більше громадянський і освічений, чим краще в ньому філософствують, а тому для держави немає більшого блага, ніж мати істинних філософів».

Подоланню утилітарного підходу до життя. Філософія необхідна для істинно людського життя, в якому є місце для роботи духу та думки. «Філософія, - вважає французький мислитель Ж. Марітен, - змушує згадати про вищу користь тих речей, які стосуються не засобів, а мети. Адже люди живуть не лише хлібом, вітамінами і технічними відкриттями. Вони живуть цінностями і реаліями, які підносять над часом і заслуговують на визнання самі собою».

Філософія служить засобом виховання духовності, мислення. «Справжнє призначення філософії, - говорив Сократ, - будити у людей духовні інтереси, допомагати їхнім духовним шуканням і духовному піднесенню». З цим пов'язується весь історичний розвиток філософії, під

«Справжній філософ за покликанням прагне не тільки пізнання світу, але і його зміни, покращення... Інакше й бути не може, якщо філософія є насамперед вченням про сенс людського існування, про людську долю. Філософія завжди претендувала бути не тільки любов'ю до мудрості, але й мудрістю. І відмова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її наукою. Філософом є насамперед той, хто пізнає, але його пізнання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя».

М. Бердяєв

час якого втілювалася ідея: велич людини полягає в мисленні.

Філософія вчить розуміти сутність буття, в результаті чого людина отримує радість від життя. Г. Сковорода писав: «Філософія, чи любомудрість, скеровує все коло діл своїх на той кінець, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові усього». У цьому мета будь-якої діяльності і, врешті-решт, філософії. Вона робить людину Людиною.

Як світоглядне знання філософія починається там, де закінчується наука, і навпаки - філософія, яка стала наукою, перестає бути філософією. В цьому, здавалося б парадоксальному, афоризмі криється глибокий зміст, який розкриває специфіку філософії. Безсумнівною є необхідність філософського знання для самоствердження людини, реалізації її духовно-інтелектуальних сил у пізнанні та перетворенні як об'єктивної дійсності, так і власного «Я».