Главная Финансовое право Книги Фінансове право - Віхров О.П.

Фінансове право - Віхров О.П.

4. Правові засади безготівкового грошового обігу

В Україні за роки незалежності створена національна платіжна система, з червня 1993 року функціонують Центральна розрахункова палата, Центр міждержавних розрахунків, Національна платіжна рада, а з січня 1994 року працює Система електронних платежів (СЕП). Введення СЕП дозволило досягти світового рівня обробки інформації в сфері міжнародних розрахунків, підвищити надійність, обмежити ризик обігу фальшивих грошей і за лічені години проводити розрахунки і між окремими банками, і в народному господарстві.

Скорочення терміну проходження платежів зменшує необхідність обігу готівки, ефективніше використовувати свої кошти клієнтам, а Національному банку глибше контролювати і регулювати грошовий обіг.

В сучасних умовах можна розрізнити три різновиди (форми) безготівкових розрахунків. Перша, що має назву класичної, полягає в тому, що платникпокупець або одержувач послуги доручає установі банку, де відкрито його розрахунковий рахунок, перевести кошти на рахунок одержувача коштів продавця, надавача послуги тощо.

Розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності, а також з населенням здійснюються на основі чинного законодавства та Інструкції Національного банку України “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” від 29.03.2001 року, якими встановлюються порядок проведення безготівкових розрахунків. Цими правилами, обов’язковими для всієї клієнтури комерційних банків, точно встановлені форми безготівкового обігу, види і зміст розрахункових документів, порядок їх виписки, строк подання в кредитну установу, яка обслуговує клієнта і другу сторону розрахункових правовідносин, оплати і переказу коштів з одного рахунку на другий, повноваження обох сторін цих відносин та їх відповідальність за порушення банківських приписів. Кожна форма безготівкового розрахунку встановлюється комплексом правових норм, які регулюють порядок платежів за товар, послуги, неторгові операції між клієнтами банків, за допомогою правил і прийомів документообігу, тобто порядок розрахунків це правова форма їх проведення.

Правила Національного банку України передбачають можливість для господарюючих суб’єктів проводити розрахунки у таких правових формах: платіжними дорученнями; платіжними вимогамидорученнями; чеками; акредитивами, векселями, розрахунковими чеками, меморіальними ордерами.

Згідно з Законом “Про банки і банківську діяльність” банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Національним банком України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці.

Суб’єкти розрахункових правовідносин в основному самі визначають правову форму розрахунків при укладенні цивільноправового договору. Практика виробила принципи безготівкових розрахунків, які в певній мірі відображаються і в банківських правилах: розрахунки здійснюються, як правило, за згодою платника (акцептом), розрахунки можуть здійснюватись тільки після поставки (продажу) продукції або надання послуги; незалежно від правової форми платежів вони можуть здійснюватись тільки як прямо впроваджена воля платника здійснити платіж – погодження провести платіж (акцепт) або розпорядження його провести (виставлення акредитиву, виписка чеку). Ці принципи діють, але в практиці все частіше зустрічаються випадки попередньої оплати.

Згідно з листом Національного банку України від 5 грудня 1994 року попередня оплата рекомендується як найбільш доцільна і надійна, але є випадки, коли попередня оплата обов’язкова. На кожний з таких випадків є рішення Уряду. Наприклад, платежі за хлібопродукти, воду, електро та теплоенергію, за користування телефоном, поштовотелеграфні послуги, а також платежі за перевезення товарів для розрахунків із залізницями, пароплавствами, автотранспортними підприємствами здійснюються через попередню оплату (за рішенням Кабінету Міністрів України та Національного банку); за природний газ (постанова Кабінету Міністрів та НБУ від 23 лютого 1993 р.); за нафтопродукти (лист Кабінету Міністрів та Мінекономіки від 21 січня 1993 р.). У Росію продукція відвантажується після одержання платежу і його гарантії.

Згідно з положенням про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сутність цієї форми зводиться до того, що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами Національного банку, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Протягом десяти днів з дати заповнення платіжного доручення банки приймають його до виконання.

Банки зобов’язують приймати доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру та до державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання доріг, не зважаючи на те, чи є кошти на рахунку платника. У разі відсутності коштів платіжне доручення враховують на окремому позабалансовому рахунку. За іншими платежами платіжні доручення приймаються банком до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту.

За допомогою платіжного доручення, акцептованого банком, без обмеження сум, можна переказувати кошти через підприємства зв’язку:

на ім’я окремих громадян, пенсії, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар;

підприємствами на виплату заробітної плати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків;

для зарахування на рахунок у банках виторгу, податків.

Платіжними дорученнями, акцептованими банками, можна здійснювати розрахунки між філіями одного банку або між різними комерційними банками при встановленні кореспондентських відносин, якщо ця форма передбачена між ними. Платіжні доручення застосовують при планових платежах.

Вже давно існує така правова форма безготівкових розрахунків як платіжна вимогадоручення. Вимогадоручення виписується на бланку банку, який складається з двох частин:

верхня вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) оплатити вартість поставленої йому за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг;

нижня доручення платника своєму банкові про перерахування з його рахунку суми, поставленої у графі “сума до оплати” цифрами чи прописом.

На нашу думку, саме ця правова форма розрахунків надійніша для підприємницьких структур і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком, складається з двох частин, а в тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платникупокупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимогдоручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Постачальник має право укласти договір з банком на надання йому послуг, і тоді банк передає покупцеві вимогидоручення сам.

Одержавши платіжну вимогу, платник, у випадках згоди сплатити суму, виставлену постачальником, заповнює нижню частину документадоручення і здає документ в обслуговуючий його банк.

Банк платника приймає до оплати доручення клієнта, якщо на його рахунку є кошти або за рахунок наданого йому кредиту.

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банку, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

У разі відмови від оплати платник свою незгоду про оплату повідомляє безпосередньо постачальнику у порядку і строки, передбачені в їх договорі.

Договором може бути передбачена і відповідальність платника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне подання платіжних документів у банк.

Правилами Національного банку дозволено застосовувати вимогидоручення для здійснення попередньої оплати.

Розрахунки чеками передбачаються Правилами Національного банку і мають широке розповсюдження як у нашій, так і у світовій практиці.

Чек це письмове розпорядження власника рахунку чекодавця банкові, який веде його рахунок, оплатити чекодержателю зазначену у чеку суму коштів.

У тексті чека повинні бути:

а) число, місяць і рік видачі;

б) місце видачі;

в) найменування платника;

г) вказівка на рахунок, з якого провадиться оплата;

д) назва документа, який подається, написана тією ж мовою, що і весь документ.

Чекодавець у світовій практиці має назву трасанти, банк, що сплачує гроші, трасата. Видача чека має назву трасування.

Є прийняті світовою практикою правила щодо заповнення тексту чека. Так, місяць видачі і сума чека повинні позначатися прописом, сума чека написана рукою. Жодна поправка в чеках не допускається. Чек не визнається платіжним документом, якщо не відповідає хоча б одній з перерахованих вимог.

Чек є платіжним документом, а розрахунки за допомогою чеків мають чекову правову форму, яка відрізняється від усіх інших форм безготівкових розрахунків. Чек використовують юридичні та фізичні особи. Але банківські правила забороняють розрахунки чеками фізичних осіб між собою. Платником суми, вказаної в чеці, є тільки кредитна установа. Не може бути платником сам чекодавець. Висловлена в чеці пропозиція виплатити вказану в ньому суму може бути скасована тільки самим чекодавцем до оплати суми банком.

Банківські правила вимагають виписувати чеки на спеціальних бланках. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на Банкнотній фабриці НБУ. Самостійно виготовляти чекові книжки комерційні банки можуть тільки з дозволу НБУ. Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Вони обліковуються окремо від чекових книжок. Банк без видачі чекової книжки може видати на ім’я чекодавця фізичної особи один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою. Розрахунковий чек, виданий для разового розрахунку фізичній особі, діє три місяці. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може бути виписаний на ім’я іншої особи, яка стає власником чека. Не можна видавати розрахунковий чек на пред’явника. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше 20% від суми чека. Якщо сума здачі більше 20%, чекодавець має звернутися до установи банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Строк дії чекової книжки один рік. Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт та наданих послуг.

Забороняється передавання чекової книжки (розрахункового чека) її власником будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і проставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

Банк може відмовити в прийомі чека й не несе відповідальності за цю відмову, якщо у нього виникає сумнів щодо самого документу або надписів, що містяться в ньому.

Воля чекодавця є односторонньою, але вона породжує виникнення правовідносин між трьома суб’єктами: між чекодателем і чекодержателем (кредитором або особою, що представляє його інтереси), а також між чекодателем і банком, що його обслуговує, але безпосередніх відносин між банком і чекодержателем не виникає.

Претензії за несплату чека до банку може пред’являти тільки чекодатель, а не чекодержатель. Банк несе відповідальність за несплату або неналежну оплату чека перед чекодателем, якщо це вийшло з вини банку.

Здатністю видавати чеки володіють усі особи, які наділені цивільною правоздатністю, тобто юридичні і фізичні особи володіють активною чековою правоздатністю. Пасивна чекова правоздатність обмежена, бо платником за чеком може бути тільки банк, де відкритий рахунок чекодателя.

Чекова форма розрахунків є бажаною, оскільки оплата за чеками гарантована.

Гарантована оплата чека забезпечується:

шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку у банку чекодавця;

наявність коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище суми, гарантованої банком за погодженням з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Банк може надати кредит для оплати чека, оформлюючи це кредитним розпорядженням під наявні зобов’язання чекодавця.

Чек має бути пред’явлений чекодержателем в установу банку протягом 10 днів з моменту його заповнення, не враховуючи дня його виписки. Якщо після закінчення строку день пред’явлення чека в банк припадає на неробочий день, останнім строком вважається наступний робочий день. Після закінчення цього строку банк не приймає чек для оплати.

Банківські правила містять обов’язкові реквізити, які повинен мати кожен чек. На обкладинці чекової книжки банк проставляє граничну суму і засвідчує її підписом та печаткою банку.

Крім загальної суми на кожному чеку банк повноважений поставити суму, на яку чек може бути виписаний. Вона визначається згідно з заявленою сумою та розміром депонованої або гарантованої суми.

Правила Національного банку України передбачають, що при видачі чеків банк вписує у кожен чек реквізити:

а) назву і номер МФО банкуемітента;

б) назву чекодавця та номер його рахунку, з якого здійснюється оплата чека.

При отриманні фізичною особою розрахункового чека в нього вписуються певні реквізити, що визначені НБУ.

Крім загальної суми банк може проставити на кожному чеку граничну суму, на яку він може бути виписаний. Ця сума може бути визначена згідно з заявленою сумою та розміром депонованої або гарантованої суми. Розмір ліміту за одним чеком банк завіряє печаткою та підписом уповноваженої особи на звороті чека. Чек завіряється підписом чекодавця або його представника в момент здійснення оплати (вручення чека одержувачу).

Правила забороняють підписувати чек до здійснення платежу. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків, незалежно від місця функціонування, комерційні банки повинні укладати між собою кореспондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов’язання щодо оплати чеків, а також відповідальність сторін за порушення правил розрахунків, якщо угоди немає, банки все одно повинні приймати від клієнтів чеки і інкасувати їх там, де обслуговують чекодавця. У таких випадках кошти на рахунок пред’явника чека можна зарахувати лише за умови отримання їх з банкуемітента чека, тобто після пересилки банкові платника.

Правила безготівкових розрахунків, які діють в Україні, крім лімітованих чекових книжок та розрахункових чеків фізичних осіб, порядку їх заповнення, нічого не містять щодо чеків. А інші держави чековій формі розрахунків приділяють багато уваги. Так, в Російській Федерації згідно з Положенням про чеки, затвердженим постановою Президії Верховної Ради Російської Федерації від 13 січня 1992 р. “Про введення в господарський обіг чеків нового зразка” розрізняють чеки, перш за все, з точки зору засобу легітимації:

1. Чек на пред’явника. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в лицеву сторону своє прізвище, повинен розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів.

2. Ордерний чек, переказ якого можливий лише шляхом індосаменту (надпис на зворотному боці чека). Ордерний чек видається на ім’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний надпис може бути іменним, коли надпис містить найменування особи, якій чек передано, і “бланковий”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чека визнається будь-яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника.

Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю перепоручителя, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу препоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чеки повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються.

3. Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не наказу”. Іменні чеки передаються іншим особам тільки шляхом укладення угоди про уступку права вимоги (цесії). Це цивільноправові угоди. Кошти видаються тільки за вимогою особи, яка вказана в чеку.

З точки зору інкасації (отримання коштів) чеки підрозділяються на:

1. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику рахунку, або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки для перерахування” або “розрахунковий”, може бути перероблений у розрахунковий чек.

2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено переклеслення (кросування) або зроблені спеціальні надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого надпису не береться до уваги.

3. В багатьох країнах застосовуються види розрахункових чеків, які мають назву кросовані чеки. Кросування робиться двома паралельними лініями на лицьовому боці чека. Допустиме тільки одне кросування. Кросування може бути загальним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є позначка “банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування платника.

За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту.

Держатель чека, що має спеціальне кросування, може пред’явити його тільки банку, який вказаний між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від іншого банку.

Відносно юридичної природи чека існують кілька теорій, висунутих вченими різних країн: англійські вчені вважають чек різновидом переказного векселя; французькі вважають, що видача чека і подальша його перадача являє собою передання права на його покриття, яке знаходиться у платника; за німецькою теорією чек надає, поперше, повноваження платника провести платіж чекодержателю за рахунок чекодавця, подруге, уповноваження чекодавцем чекодержателя одержати платіж за рахунок чекодавця, тобто чек містить у собі подвійні повноваження банку сплатити, чекодержателю одержати.

Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.

Акредитив форма розрахунків, при якій банкемітент (де відкрито рахунок клієнта) за дорученням свого клієнта (платника) зобов’язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, надані послуги, тобто переказати кошти виконуючому банку (банкубенефіціара). Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Відносини між банкомемітентом і платником заявником акредитива дещо нагадують цивільноправовий договір комісії. Але цивільноправові норми не регулюють всіх відносин, що виникають у клієнтів з банками з приводу розрахункових рахунків. Банк добровільно погоджується відкривати рахунок господарюючому суб’єкту, стягуючи за це плату, але цією згодою він на себе бере обов’язок проводити безготівкові розрахунки. Тому заява власника рахунку на акредитив являє собою акт розпорядження ним коштами, що йому належать.

Положення про безготівкові розрахунки в України передбачають відкриття покритих і непокритих акредитивів.

Положення про безготівкові розрахунки, затверджене Правлінням Національного банку України, передбачає забезпеченість оплати за акредитивами. Ця забезпеченість відбувається або за рахунок власних коштів платника або за рахунок коштів, позичених у банка. Кошти для оплати депонуються на особливому рахунку.

Покритим (депонованим у банку постачальника або в банку платника) вважається акредитив, при відкритті якого банкемітент перераховує кошти платника або надану йому позичку в розпорядження виконуючого банка на окремий балансовий рахунок “Акредитиви” на весь строк дії зобов’язання банкуемітента. Покриті акредитиви застосовуються у випадках, коли між банкомемітентом і виконуючим банком немає кореспондентських відносин.

Покритим, депонованим у банку платника, є акредитив, який враховується в банку платника на окремому балансовому рахунку “Акредитив”, а прийнятий для виконання акредитив в банку постачальника враховується на позабалансовому рахунку “Акредитиви до оплати”.

При встановленні між банками кореспондентських відносин непокритий акредитив може відкриватися у виконуючому банку шляхом надання йому права списувати суму акредитива з рахунку банкуемітента.

Відкриття банкомемітентом непокритих, гарантованих позичками акредитивів у банку постачальника, здійснюється за домовленістю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Використання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у встановленому порядку.

Заява клієнта про виставлення непокритого акредитива записується на приход банкомемітентом на окремий забалансовий рахунок “Гарантії, поручительства, видані банком”. Ніякого договору гарантії, як це прийнято в цивільноправових відносинах, не укладається.

Акредитиви ще поділяються на відзивні і безвідзивні, про що чітко вказується на кожному акредитиві. Якщо вказівки немає, акредитив є відзивним. Цей поділ залежить від того, чи зможе банкемітент до закінчення строку акредитиву змінити його умови і відкликати акредитив, чи не зможе.

Відзивний акредитив це такий акредитив, який може бути змінений або анульований банкомемітентом без попереднього погодження з постачальником.

Усі розпорядження про змінення умов відзивного акредитиву заявник може надати бенефіціару тільки через банкемітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитиву.

Виконуючий банк зобов’язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитиву, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлення про змінення або анулювання акредитиву.

Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без згоди постачальника (одержувача коштів) на користь якого його відкрито. Постачальник має право достроково відмовитися від використання акредитиву, якщо це передбачено умовами акредитиву.

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним постачальником. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивами установлюється у договорі між постачальником і платником.

Для відкриття акредитиву платник подає обслуговуючому банкуемітенту заяву, де повинен вказати:

номер договору, за яким відкривається акредитив;

строк дії акредитиву (число і місяць закриття акредитиву);

найменування постачальника;

вид акредитиву;

умови реалізації акредитиву (документи, види товарів тощо);

суму акредитиву.

Умови акредитиву повинні бути викладені так, щоб, з одного боку, давали можливість банкам без ускладнень їх проконтролювати, а з другого, забезпечити інтереси клієнтів, які використовують акредитивну форму розрахунків.

При передбаченні у договорі сторін акредитивної форми розрахунків, вони узгоджують ще такі умови:

найменування банкуемітента;

вид акредитиву і спосіб його виконання;

спосіб повідомлення одержувача коштів про відкриття акредитиву;

повний перелік і детальну характеристику документів, що подаються одержувачем коштів у банк для списання коштів з акредитиву;

строки подання документів після відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, вимоги до їх оформлення.

Якщо умовами акредитиву передбачено акцепт уповноваженого покупця, банком перевіряється наявність акцептного надпису і відповідність його поданому зразку.

На банки покладено контроль дотримання умов акредитиву. Готівка з акредитиву не видається. Акредитив закривається:

а) після закінчення обумовленого строку акредитива. Про закриття акредитиву банкемітент повідомляє виконуючий банк;

б) за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитиву до закінчення його строку. Банкуемітентові надсилається повідомлення виконуючим банком. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонувалися кошти;

в) за заявою покупця за відзивним акредитивом про відмову акредитиву повністю або частково акредитив закривається або зменшується у день одержання повідомлення від банкуемітента. Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банковіемітенту.

Всі претензії до постачальника, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

Одним з основних принципів списання коштів з рахунку власника є його згода. Але згода потрібна тоді, коли є угода між власником рахунку і обслуговуючим банком про те, що власник рахунку дає доручення про списання коштів, тобто, коли розрахунок є заключним етапом договірних відносин між двома господарюючими суб’єктами.

Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням “Про переказний і простий вексель”, прийнятим відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.92 р. № 528. Комерційні банки при здійсненні операцій з векселями керуються “Порядком проведення банками операцій з векселями”, затвердженим Правлінням Національного банку України від 25.02.93 р.

Пластикові картки. Згідно з Положенням НБУ “Про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем” у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки, затвердженим постановою Правління НБУ від 24.02.1994 р., банківська платіжна картка (БПК) пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу БПК надається змога здійснювати операції оплати за товари, послуги та отримувати готівку. Ідентифікування отримувача БПК має забезпечуватись нанесенням на БПК номера, терміну дії, прізвища, ім’я і зразка підпису держателя БПК.

БПК бувають таких видів:

власна, яка надає змогу фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком;

корпоративна, яка надає змогу фізичній особі розпоряджатися картрахунком юридичної особи;

дебетна БПК, яка надає змогу розпоряджатися картрахунком у межах залишку коштів на ньому;

кредитна БПК, яка дає змогу здійснювати операції за дебетом контррахунку в межах установленого банкомемітентом ліміту кредиту.

Учасником платіжної системи може стати юридична або фізична особа, яка має договірноправові відносини з членами Платіжної системи, тобто з юридичними особами, які одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування (еквайринг) і відповідно до законодавства України має право здійснювати на території України зазначені операції.

Пластикові картки запроваджені в практику безготівкових розрахунків з метою скорочення готівкового обігу Національної валюти України з урахуванням міжнародного досвіду.

Платіжна система це сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційнотехнічних засобів та рішень учасників (банків, установ, компаній), які регламентують свої взаємовідносини щодо порядку використання БПК.