Главная Финансовое право Книги Фінансове право - Віхров О.П.

Фінансове право - Віхров О.П.

Особливості фінансування агропромислового комплексу та охорони природи

Агропромисловий комплекс є найважливішою складовою частиною господарського механізму України. Умови створення та функціонування формувань агропромислового комплексу, їх права та обов’язки встановлюються законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14 лютого 1992 року, “Про селянське (фермерське) господарство” в редакції закону від 22 червня 1993 року, “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10 липня 1996 року, а також Постановами Кабінету Міністрів України “Про розвиток селянських (фермерських) господарств” від 20 липня 1991 року, “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації колективного сільськогосподарського підприємства” та іншими нормативними актами. Після прийняття Указів Президенту “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 року та “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям” від 8 серпня 1995 року в Україні в процесі паювання земель створюються нові форми сільськогосподарських підприємств. Ці підприємства створюються та функціонують на основі законів України “Про підприємства в Україні” та “Про підприємництво”. Згідно з цими законами, вони є юридичними особами з недержавною формою власності, які наділені правами самостійно одержувати, розподіляти та витрачати доходи від своєї діяльності та з інших джерел на організацію сільськогосподарського виробництва, переробку сільськогосподарської продукції, здійснення інвестицій, формування фондів економічного стимулювання тощо.

За умов формування вільного ринку продукції сільського господарства для сталого функціонування економіки України здійснюється бюджетне фінансування.

Одним з видів фінансування витрат агропромислового сектору є державні контракти та державне замовлення на поставку сільськогосподарської продукції, необхідної для задоволення потреб України відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку, що їх визначає Верховна Рада України. Державне замовлення забезпечується коштами державного бюджету України і доводиться підприємствам, організаціям усіх форм власності. Відносини сторін у процесі поставок продукції сільського господарства за державними замовленнями регулюються державним договором (контрактом). Відносини колективних сільськогосподарських підприємств, організацій та інших формувань усіх форм власності з державою регулюються за допомогою бюджетного фінансування, кредитування, пільгового оподаткування, страхування тощо.

За рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів здійснюється будівництво у сільській місцевості об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури, фізичного виховання, спорудження водопроводів, каналізаційних систем і споруд, ліній електропередач та газопроводів, будівництво доріг та благоустрій територій, будівництво об’єктів побуту, а в районах з браком трудових ресурсів спорудження житла.

Державне інвестування розвитку соціальної сфери села покладене на органи державної виконавчої влади на місцях, які зобов’язані в суворо цільовому порядку ефективно використовувати державні централізовані капіталовкладення.

Повністю за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів утримуються станції по боротьбі з шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин (карантинні служби, станції для боротьби з ерозією грунтів).

Порядок фінансування ветеринарної медицини регулюється Законом України від 25 червня 1992 р. “Про ветеринарну медицину”, що визначає загальні, правові, організаційні та фінансові основи.

Під ветеринарною медициною слід розуміти комплекс заходів для профілактики захворювання тварин, їх лікування, скорочення втрат від хвороб, яловості та падежу, підвищення якості сировини та продуктів тваринного походження, запобігання та боротьби з хворобами, спільними для тварин і людей, одержання екологічно чистих продуктів харчування.

У Розділі VII згаданого Закону встановлюється, що фінансування та матеріальнотехнічне забезпечення органів і установ державної ветеринарної медицини здійснюється за рахунок коштів Державного і місцевих бюджетів, а також за рахунок позабюджетних коштів. Позабюджетні кошти установ державної ветеринарної медицини формуються за рахунок: надходжень за господарськими договорами від підприємств, установ, організацій та громадян за надання послуг і виконання робіт; частини коштів від сплати адміністративних штрафів; добровільних внесків підприємств, установ, громадських організацій і громадян та інших джерел, не заборонених державою.

Фінансування протиепізоотичних заходів провадиться за рахунок бюджетних коштів та відрахувань від страхових платежів. До протиепізоотичних заходів належать попередження та ліквідація інфекційних захворювань тварин, лабораторнодіагностичні та радіологічні дослідження харчових продуктів і сировини, інші ветеринарносанітарні, протиепізоотичні заходи, а також невідкладна лікарська допомога, якщо виникне загроза життю тварини.

Інші види робіт з ветеринарної медицини лікування хворих тварин (інфекційного характеру), лабораторні дослідження, ветеринарносанітарна експертиза продуктів тваринництва й сировини усіх видів продукції здійснюються за плату, що її вносять власники тварин або продукції.

Велике значення в економіці та соціальному розвитку України має раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та охорона навколишнього середовища.

Прийнятий Верховною Радою СРСР 25 червня 1991 р. Закон “Про охорону навколишнього середовища” регулює відносини в галузі охорони, використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання та ліквідації негативного впливу виробничої, господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій і природних об’єктів, пов’язаних з історикокультурною спадщиною.

Широкий спектр різноманітних напрямів, включених до Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” зумовлює різноманітні джерела формування коштів на утримання, використання, відтворення та цільове їх використання. Розмаїтість виконуваних функцій та забезпечення їх грошовими коштами зумовило необхідність конкретної правової регламентації. Так, розвиваючи ст. 61 Закону “Про охорону навколишнього середовища”, 16 червня 1992 р. прийнято Закон України “Про природнозаповідний фонд України”; відповідно ст. 5 вказаного Закону прийнято 16 жовтня 1992 р. Закон України “Про охорону атмосферного повітря”.

Фінансування заходів для охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, що створюються у складі позабюджетного фонду стабілізації економіки України, позабюджетних фондів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, за рахунок коштів підприємств, установ і організацій, а також добровільних внесків та інших коштів.

В основі управління науково-технічною та господарською діяльністю підприємств, установ та організацій для охорони навколишнього природного середовища лежить раціональне використання природних ресурсів та ефективність вживаних заходів з допомогою важелів та нормативів.

Встановлення лімітів на використання природних ресурсів, викиди та скидання забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище дає змогу підвищувати відповідальність посадових осіб через систему матеріальних санкцій.

Платежі за використання природних ресурсів місцевого значення надходять до місцевих бюджетів та бюджет Автономної Республіки Крим. За використання природних ресурсів державного значення платежі в розмірі 50% надходять до Державного бюджету України та 50% до місцевих бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим. Платежі за забруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих (районних) 70%, обласних та Автономної Республіки Крим 20% та до республіканського України 10% фондів охорони навколишнього природного середовища.

Одержані платежі в бюджети різних ланок та в позабюджетні фонди спрямовуються на виконання робіт для відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані. Розподілом коштів займаються Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування за поданням органів Міністерства охорони навколишнього середовища України.

Внесені підприємствами, установами та громадянами платежі за викиди та скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище в межах встановлених лімітів зараховуються на собівартість вироблюваної продукції, а в разі перевищення лімітів на прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств.

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються республіканський та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються в межах єдиного фонду відповідної місцевої ради за рахунок:

платежів, що надходять від підприємств, установ, організацій та громадян за забруднення навколишнього природного середовища;

адміністративні штрафи за порушення норм і правил охорони навколишнього середовища, а також сум, що надійшли в рахунок відшкодування збитку, що його завдано природному середовищу в результаті господарської чи іншої діяльності;

добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян на певні цілі або без вказівки на цільове призначення;

надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до чинного законодавства майна, що було предметом екологічного правопорушення.

Формування Державного фонду охорони навколишнього природного середовища відбувається за рахунок відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, згідно нормативів, що їх визначає Верховна Рада України, а також з добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Правові основи організації діяльності, охорони, ефективного використання природнозаповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об’єктів закріплені Законом України від 16 червня 1992 р. “Про природнозаповідний фонд України”. Визнаючи склад, призначення природнозаповідного фонду, Закон закріплює його як національне надбання, стосовно якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

До складу природнозаповідного фонду України входять природні території та об’єкти і штучно створені об’єкти. Групу природних територій і об’єктів становлять: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища. До штучно створених об’єктів належать: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та паркипам’ятки садовопаркового мистецтва.

Визначаючи статус заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парківпам’яток садовопаркового мистецтва, Закон закріплює, що залежно від їхньої екологічної та наукової цінності вони можуть бути загальнодержавні і місцевого значення.

Спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади в галузі організації, охорони та використання природнозаповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Зміст, організація наукової та господарської діяльності природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодержавного значення здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Водночас на їх фінансування можуть залучатися кошти з місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, позабюджетних і благодійних фондів, а також кошти підприємств, установ і організацій та громадян.

Регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки місцевого значення утримуються за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, залучення коштів позабюджетних і благодійних фондів, коштів підприємств, установ, організацій та громадян.

Організація охорони заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парківпам’яток садовопаркового мистецтва покладена на підприємства, установи й організації землевласники і землекористувачі, на території яких вони розташовані. В особливих випадках, коли проводяться заходи, спрямовані на запобігання знищення або пошкодження природних комплексів, кошти можуть бути виділені з державного бюджету України для об’єктів загальнодержавного значення; з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів для об’єктів природнозаповідного фонду місцевого значення.

16 жовтня 1992 р. прийнято Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, що визначає правові й організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони і використання атмосферного повітря, а також Постанову Верховної Ради України “Про введення в дію Закону України “Про охорону атмосферного повітря”. Закон регулює відносини в галузі зберігання, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, запобігання та зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнення законності й правопорядку в цій сфері. Відповідно до лімітів викидів речовин в атмосферне повітря та інших шкідливих впливів на нього, встановлюється платня з підприємств, установ і організацій, розміри якої визначаються урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими органами виконавчої влади.

Платню за використання атмосферного повітря як сировину основного виробничого призначення з 1 січня 1995 р. встановлює Кабінет Міністрів України. Всі платежі за використання природних ресурсів спрямовуються на виконання робіт щодо відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані.