Главная Финансовое право Книги Фінансове право - Віхров О.П.

Фінансове право - Віхров О.П.

3. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості. Суб’єкти фінансового права і фінансових правовідносин

У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту національною доходу країни та утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов’язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави. Фінансово-правові відносини є юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.

У фінансових правовідносинах виявляються суб’єктивні права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції:

1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми;

2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використанні фондів коштів, якої вони повинні додержуватися;

3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав і правових обов’язків учасників фінансових правовідносин.

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нормативному акті про податок на добавлену вартість, реалізуються в конкретних правовідносинах, що виникають між фінансових органом і підприємством будь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на добавлену вартість. Модель поведінки учасників цих правовідносин (правова норма) сформульована компетентним органом, який ствердив нормативний акт про податок на добавлену вартість. В цьому акті встановлені права і обов’язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на добавлену вартість, який є одним з важливіших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці приписи у фінансових правовідносинах, що виникають між фінансовим органом і платником, що вносить податок у бюджет. У випадках невнесення платежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповідний період у дію приводяться юридичні засоби забезпечення прав податкових адміністрацій, що представляють інтереси держави в цілому і обов’язків конкретного платника. Одночасно із забезпеченням юридичних прав податкових адміністрацій у правовідносинах забезпечується право другого учасника платника податку на добавлену вартість.

В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться у фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів), цим і досягається мета фінансово-правового регулювання. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Зрозуміло, що фактичні (матеріальні) відносини в галузі фінансів можуть відхилятися від приписів держави (наприклад, приховування доходу від податку), але це вже правопорушення, а не фінансові відносини поза правовідносинами.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним суб’єктивні юридичні права і обов’язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб’єктивні права це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками другої сторони відносин наприклад, платником податку. Саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Обов’язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби), або, навпаки, виконання обов’язку (внесення платежу).

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах це приписана зобов’язаному суб’єкту (платнику податків, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб’єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встановленими щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на добавлену вартість передається в бюджети областей. Фінансові органи мусять виконати приписи Верховної Ради передати в нижчестоящі бюджети визначену частину податку.

Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об’єкт фінансових правовідносин це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов’язків другої сторони фінансових правовідносин.

Об’єкт фінансових правовідносин пов’язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений орган.

Як бачимо, фінансові правовідносини мають ті ж характерні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості.

Специфічні особливості фінансово-правових відносин полягають:

по-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер;

по-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому;

по-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов’язані з фінансово-правовим актом, як кажуть юристи, "ех 1еgе" (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону). Наприклад, податкова адміністрація, а вірніше інспектор цієї адміністрації не може за своїм розсудом не стягнути пеню з підприємства, яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом строк податок. Однак через непостачу сировини це підприємство не виробило продукцію і через це не змогло її реалізувати, що й призвело до порушення строку внеску обов’язкового платежу. Платник буде оскаржувати дії фінансового органу, поведінку постачальника сировини, але до прийняття компетентними органами рішення по цій скарзі нарахування пені і стягнення її після реалізації продукції не припиняється.

Для виникнення фінансових право відношення видання закону або підзаконного акту недостатньо, оскільки в них установлюють лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб’єкту наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, був суб’єктом податкових правовідносин, необхідний певний юридичний факт, а саме індивідуальний фінансовий акт декларація про доходи, які одержав цей громадянин.

Юридичний факт це життєві обставини, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події.

Дії у фінансових правовідносинах можуть поділятися на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

1) індивідуальні акти;

2) юридичні вчинки;

3) правомірні дії, які скеровані на підтримку фінансових інтересів держави.

Індивідуальний акт це правомірна дія суб’єкта фінансових правовідносин, з якою зв’язані юридичні наслідки. Наприклад, подання в податкову адміністрацію індивідуального акту податкової декларації про доходи, що підлягають оподаткуванню.

Юридичний вчинок це правомірна дія, з якою фінансово-правова норма пов’язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.

Правомірні дії скеровані на підтримку фінансових інтересів держави можуть бути виражені, наприклад, у спонсорських внесках на фінансування якихось необхідних для держави або органів місцевого самоврядування потреб.

До активних дій як юридичних фактів у фінансовому праві належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам фінансово-правових норм. Наприклад, нецільове використання бюджетних коштів це неправомірні дії, що призводять до правопорушень і викликають захист державою своїх фінансових інтересів.

І нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу на один неоподатковуваний мінімум.

Зміна фінансових правовідносин, як бачимо, здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов’язку, вихід на пенсію і т.п.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати кошти, які є частиною внутрішнього валового продукту і національного доходу країни. В зв’язку з цим у фінансових правовідносинах держава виступає як владний суб’єкт, який за допомогою законодавства розпоряджається майном (у даному випадку це майно кошти), а відносини, що виникають при цьому, мають владномайновий (грошовий) характер. Держава, здійснюючи через систему своїх органів господарськоорганізаторську функцію, забезпечує можливість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності.

Фінансові відносини можуть носити і переважно організаційний характер, наприклад, складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають майнові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і порядок внесення обов’язкових платежів, нормує видатки тощо. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за матеріальним змістом класифікуються на:

бюджетні виникають з приводу обов’язкових сплат підприємств і організацій в бюджет;

додаткові виникають з приводу державного майнового і особистого страхування;

державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і валютних операцій;видатків державного бюджету.

Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової бази держави, впливає на рентабельність роботи підприємств і організацій, проведенню соціальних заходів.

Отже, фінансові правовідносини це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов’язків, які реалізують приписи цих норм по формуванню, розподілу і використанню державних фондів коштів.