Главная Экономика Книги Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Розділ 10. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

10.1. РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Створення міжнародних валютно-фінансових організацій зумовлюється потребою в регулюванні, стабілізації та забезпеченні цілісності міжнародної фінансової системи. Передумови їх виникнення такі:

• створення ТНК і ТНБ;

• розвиток міждержавного регулювання світових господарських зв'язків;

• необхідність спільного розв'язання глобальних проблем подолання криз у світовій валютній і фінансовій системі.

Одним з найяскравіших представників міжнародних валютно-фінансових організацій є Світовий банк (СБ). Це багатостороння кредитна установа, що складається з п'яти взаємопов'язаних організацій, спільна мета яких полягає в наданні фінансової технічної допомоги країнам, що розвиваються. Світовий банк є найбільшою у світі спеціалізованою інвестиційною установою в системі ООН, яка позичає кошти в розвинених країн і надає їх платоспроможним урядам найбідніших країн світу за встановленою відсотковою ставкою. Ядро Світового банку становлять Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР). До нього входять також Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку було засновано у 1945 р., коли 28 країн світу підписали Статут Угоди про Міжнародний банк реконструкції та розвитку, розроблений на конференції ООН у 1944 р. у Бреттон-Вудсі. У перші роки своєї діяльності МБРР надавав позики країнам Західної Європи для відновлення зруйнованих війною економік, а згодом перевів увагу на найбідніші країни світу. Основне завдання МБРР — надання кредитів і позик платоспроможним урядам країн, що розвиваються, під проекти і програми сприяння економічному та соціальному прогресу. Окрім фінансової допомоги МБРР надає консультативну й технічну допомогу, а останнім часом приділяє увагу країнам з перехідною економікою. Основні цілі МБРР:

• сприяти реконструкції та розвиткові країн-членів через стимулювання капіталовкладень виробничого призначення;

• стимулювати приватні іноземні капіталовкладення, надавати позики для виробничих цілей;

• сприяти довгостроковому збалансованому розвитку й підтримці рівноваги платіжних балансів шляхом залучення міжнародних інвестицій для розвитку виробничих ресурсів держав — членів Банку.

До організаційної структури МБРР входять: Рада керівників;

Рада директорів-виконавців (Виконавча рада), комітети; Комітет з розвитку; Президент Банку.

Рада керівників є вищим органом МБРР. До неї входить один представник з кожної країни-члена (на рівні міністра), що обирається на п'ять років.

Виконавча рада налічує 24 виконавчих директори, п'ять з яких призначаються країнами, що мають найбільші пакети акцій МБРР (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія). Решту країн об'єднано у 19 груп, кожна з яких має виконавчого директора. Виконавчій раді допомагають у роботі відповідні комітети: Спільний аудиторський комітет, Комітет з питань ефективності витрат і бюджетної політики, Комітет з питань кадрової політики та ін.

Президента МБРР обирають на п'ять років виконавчі директори. Він відповідає за управління поточною діяльністю Банку, керує штатом оперативних службовців. За давньою традицією кандидатуру Президента МБРР пропонує виконавчий директор, який представляє інтереси США.

Членами МБРР можуть бути лише члени МВФ. їхню діяльність координує Комітет з розвитку, який складається з 24 членів — міністрів фінансів або посадових осіб одного рівня. Комітет розглядає питання впливу політики промислово розвинених країн на політику країн, що розвиваються, скорочення заборгованості країн, що розвиваються, і передання ресурсів, розвитку приватного сектора, боротьби з бідністю.

Власниками МБРР є 181 країна-член, кожна з яких має право голосу. Переважну більшість ресурсів Банк залучає через продаж облігацій на світовому фінансовому ринку. Ці облігації мають високий рейтинг, оскільки їх сплата гарантується урядами країн-членів. Статутний капітал МБРР створюється також за рахунок підписки країн-членів на його акції, платежів на погашення раніше наданих позик, нерозподіленого прибутку.

Банк надає середньо- і довгострокові позики урядам країн-членів або приватним організаціям під державні гарантії і контролює їх використання. Кредити надаються на строк 12-20 років, пільговий період — 3-5 років, середня ставка — 5,3 % за станом на 15 січня 1999 р., що змінюється кожні шість місяців. При кредитуванні МБРР надає пріоритет розвитку приватного сектора економіки і залученню іноземного капіталу у країни, що розвиваються. Банк кредитує конкретні об'єкти зі сфер енергетики, транспорту, зв'язку. З 80-х років особливу увагу МБРР приділяє охороні здоров'я, освіті, розвитку сільського господарства, плануванню сім'ї. Банк надає також кредити на структурну адаптацію економіки при переході на ринкову систему господарювання. Програми МБРР охоплюють боротьбу з бідністю, економічне управління, фінансовий і приватний сектори, соціальний розвиток і розвиток людського потенціалу, екологію та інфраструктуру.

Кредити МБРР покривають лише 30 % загальної вартості об'єктів, що кредитуються. З огляду не це Банк практикує спільне фінансування. Учасниками спільного фінансування можуть бути приватні та офіційні установи. Банк забезпечує експертизу проекту.

Протягом останніх десяти років найбільший обсяг кредитів МБРР спрямовував у країни Східно-Азіатського і Тихоокеанського регіонів, Латинської Америки і басейн Карибського моря, найменші — у країни Африки і Близького Сходу. За галузевим складом найбільші обсяги фінансування надходили протягом 1989-1994 рр. у сільське господарство, у 1995 р. — у мультисектор, у 1996 р. — в енергетику, у 1997 р. — у транспорт, у 1998 р. — у фінансовий сектор. Традиційними сферами невеликого за обсягом кредитування є телекомунікації, промисловість, газонафтодобувна галузь, водоос-нащення і санітарія, охорона навколишнього середовища, розвиток міст.

У 1999 фінансовому році обов'язки щодо кредитування досягли рекордного рівня — 29 млн дол. Структурне кредитування, включаючи інституційне будівництво, поліпшення управління, кредитування різних секторів і забезпечення соціального захисту, становило 15,3 млрд дол., що вперше перевищило інвестиційне кредитування. Більше половини позик на здійснення структурної перебудови було зорієнтовано на подолання бідності (надання вагомої соціальної підтримки). Це дало змогу зберегти соціальні витрати на базові послуги, посилити соціальний захист і розпочати реформи з метою пожвавлення економіки й створення робочих місць. Інвестиційне кредитування спрямовувалося на освіту, боротьбу із захворюваннями, розв'язанням проблеми перенаселеності міст, комп'ютерної проблеми 2000 р. Одночасно зі збільшенням обсягів кредитування у 1999 фінансовому році підвищилась його якість. Упродовж року поліпшились майже всі показники якості реалізації проектів. Значно скоротилася частка проектів, щодо яких існував ризик недосягнення поставлених цілей економічного розвитку.

У 1999 фінансовому році МБРР розробив пілотний проект Концепції всебічного розвитку (КВР). Ця концепція базується на принципах змін, гнучкості та співробітництва і передбачає комплексний підхід до процесу розвитку, при якому визначаються основні макро-економічні показники і приділяється однакова увага інституційним, структурним і соціальним засадам міцної ринкової економіки.

Міжнародну асоціацію розвитку було створено в 1960 р. Вона є філією МБРР, однак формально вважається незалежною від нього, оскільки має самостійний статут і фінансову базу. Ця асоціація — спеціалізована установа ООН. Президент МБРР водночас є президентом МАР.

Міжнародна асоціація розвитку покликана допомагати на пільгових умовах найбіднішим країнам, що розвиваються, однак не має змоги отримувати позику від МБРР. Мета МАР полягає в такому:

• сприянні економічному розвитку відсталих країн;

• наданні довгострокових кредитів бідним країнам, що розвиваються;

• сприянні підвищенню продуктивності праці і життєвого рівня у країнах з найнижчими річними доходами на душу населення.

Організаційна структура МАР складається з Ради керівників, Виконавчого директорату та Президента.

Співробітники МАР поділені на чотири сектори: операційний, політичний, фінансування, планування і дослідження.

Членами МАР є 160 країн, що поділяються на дві категорії:

I — 26 економічно більш розвинених країн;

II — 133 менш розвинені країни.

Щоб стати членом МАР, потрібно бути членом МБРР.

Відмінність між МАР і МБРР полягає в джерелах фінансування та умовах кредитування. Ресурси МАР складаються з внесків, що надходять від урядів країн-членів, прибутків МБРР і виплат за раніше отриманими кредитами МАР. Кредити МАР є безпроцентними, однак їх надання вимагає невеликої плати за обслуговування (0,5 %). Строк виплати за кредитами — 35 -40 років; пільговий термін — 10 років. Пільгові кредити можуть отримати лише країни, які за класифікацією Світового банку належать до держав з низьким рівнем доходу на душу населення. За структурою кредити МАР мають соціальну спрямованість: охорона здоров'я, освіта, сільське господарство і розвиток сільських регіонів. Кожний проект, який складає МАР, підлягає політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання.

У 1999 фінансовому році МАР надала 6,812 млрд дол. країнам, де ВНП на душу населення в 1998 р. не перевищував 761 дол.; 60 % загального кредитування припало на країни Африки і Східної Азії. У Східній Азії право на кредитування МАР внаслідок падіння ВНП і погіршення перспектив розвитку отримала Індонезія. Надзвичайна підтримка була надана країнам Східної Європи і Середньої Азії, що постраждали від криз у Росії і Косово. У 1999 р. розпочалася програма надзвичайної підтримки Гондураса і Нікарагуа, яка завершилась в 2002 фінансовому році. Асоціація надала також гранти в межах ініціативи з врегулювання надмірної заборгованості бідних країн (ХІПК) у розмірі 150 млн дол., у розмірі 30 млн дол. у вигляді часткової гарантії покриття ризику за електроенергетичним проектом у Кот д'Івуарі й на підтримку проекту економічного управління в Мозамбіку.

Міжнародна фінансова корпорація була створена в 1956 р. як філія МБРР шляхом ратифікації Статуту МФК. Ця корпорація є самостійною юридичною особою і входить в ООН як спеціалізована установа.

Корпорація призначена для стимулювання приватних інвестицій в економіку країн, що розвиваються.

Міжнародна фінансова корпорація має на меті:

• сприяти фінансуванню приватного підприємництва у країнах, що розвиваються;

• стимулювати надходження приватного капіталу;

• реалізувати принцип рентабельності при співробітництві з приватним сектором.

До організаційної структури МФК входять:

Ради керівників;

Директорат;

Президент, виконавчий віце-президент; Банківська консультативна комісія; Діловий консультативний комітет.

До складу Ради керівників МФК входять ті самі особи, що й до складу Ради керівників МБРР. Президентом МФК є президент МБРР. Виконавчі директори працюють одночасно в МФК і МБРР.

Регіональні й галузеві завдання МФК визначаються такими принципами:

• каталізатора — залучення до проекту приватних інвесторів, причому МФК фінансує щонайбільше 25 % загальної вартості проекту;

• рентабельності для обгрунтування співробітництва з приватним сектором;

• участі МФК як заходу, що доповнює природний ринковий процес.

На відміну від інших установ СБ, МФК не потребує гарантій урядів під свої кредити. Вона сама є гарантом своїх інвестицій і поділяє зі своїми партнерами ризик при здійсненні проектів.

Корпорація надає кредити на строк 7-15 років. Крім того, вона інвестує кошти в акціонерний капітал, проте є пасивним інвестором, оскільки купує до 35 % акцій компанії і не бере участі в управлінні.

Фінансові ресурси МФК формуються з внесків держав-членів, відрахувань від прибутків МФК, що надходять за рахунок процентів з наданих позик, фінансових зборів, доходів від продажу акцій, плати за послуги, депозитів і операцій з цінними паперами, коштів, залучених у вигляді займів, дотацій і кредитів МБРР.

Останніми роками особливу увагу МФК приділяє наданню технічної допомоги приватним фірмам з Фонду технічної допомоги.

Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій було засноване в 1988 р. як філія СБ. Щодо фінансів воно є незалежним, входить у систему ООН як спеціалізована установа.

Мета БАГІ полягає у такому:

• сприяти інвестуванню виробничих потреб у країнах-членах, що розвиваються;

• надавати гарантії щодо інвестицій, які спрямовуються на виробничі потреби;

• страхувати і перестраховувати від некомерційних ризиків;

• здійснювати інформаційну діяльність. До організаційної структури БАГІ входять: Рада керівників;

Директорат, голова Директорату; Виконавчий віце-президент.

Директорат відповідає за загальну оперативну діяльність БАГІ. Головою Директорату є президент МБРР. Співробітники МБРР працюють у БАГІ за сумісництвом. Звичайно БАГІ надає гарантії на 15 років, але можливі гарантії й на 20 років. Гарантії БАГІ поділяються на чотири типи:

• неконвертованість валюти — захист від втрат, пов'язаних з конвертацією місцевої валюти в іноземну для переведення за кордон;

• експропріація — захист від втрат, спричинених діями уряду країн перебування щодо обмеження або ліквідації права власності й контролю над нею і права на застраховані інвестиції;

• війна і громадські хвилювання — захист від збитків, спричинених військовими діями або громадськими хвилюваннями, що завдають шкоди матеріальним активам підприємства і заважають його діяльності;

• порушення контракту — захист від збитків, пов'язаних з тим, що інвестор не може отримати рішення суду чи арбітражу або домогтися виконання того чи іншого рішення.

Джерелами фінансування БАГІ є капітал: основний і резервний. Промислово розвинені країни мають вносити в БАГІ 10%-ві частки в конвертованій валюті; крім того, 10 % кожна країна вносить у вигляді безвідсоткових боргових зобов'язань, що не обертаються на відкритому ринку.

Поряд з групою установ СБ важливе місце на міжнародній фінансовій арені посідають ЄБРР та МВФ.

Європейський банк реконструкції та розвитку був створений на підставі Угоди від 29 травня 1990 р. Засновниками ЄБРР стали 40 країн — усі європейські країни (крім Албанії), США, Канада, Мексика, Єгипет, Марокко, Ізраїль, Нова Зеландія, Японія, Австралія, Південна Корея, а також ЄС і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ).

Основне завдання ЄБРР полягає у сприянні переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої, зорієнтованої на ринок економіки і розвиток приватної та підприємницької ініціативи.

Цей банк виконує такі функції:

• стимулювання розвитку, створення й розширення конкурентоспроможного приватного сектора, насамперед малого і середнього підприємництва;

• інвестування капіталу у виробничу сферу, фінансовий сектор і сферу послуг, необхідні для підтримки приватної ініціативи;

• стимулювання розвитку національних ринків капіталів;

• реалізація й підтримка великих економічно обгрунтованих проектів;

• виконання операцій у сфері екології та ін. Членами ЄБРР можуть бути: європейські країни;

неєвропейські країни — члени МВФ; ЄС; ЄІБ.

До організаційної структури ЄБРР входять:

• Рада керівників;

• Директорат, комітети;

• Президент, віце-президент;

• Консультативна рада з питань навколишнього середовища. Європейський банк надає позики на комерційних засадах на умовах ринкових процентних ставок, що враховують ризики.

Банк надає також кредити на розвиток виробництва підприємств приватного і державного секторів, що переходять на ринкові методи господарювання, інвестує в їх капітал, гарантує розміщення цінних паперів, здійснює пряме фінансування проектів розвитку приватного сектора, структурні реформи та приватизацію, розвиває інфраструктуру.

Пріоритетними напрямками діяльності ЄБРР є фінансова система, енергетика, телекомунікації, транспорт, екологічна інфраструктура, сільське господарство, природні ресурси і туризм.

До капітальних ресурсів ЄБРР входять засновницький капітал, одержані за виплату кредитів або гарантій ЄБРР позикові кошти, доходи від інвестицій ЄБРР і будь-які інші фінансові кошти, а також доходи, що не є частиною ресурсів спеціальних фондів Банку. Країни — члени ЄС і ЄІБ мають у засновницькому капіталі ЄБРР квоту в розмірі 51 %, країни Центральної та Східної Європи — 13, інші європейські країни — 11, неєвропейські — 24 %. Найбільші частки в капіталі ЄБРР мають США (10 %), Італія, Німеччина, Франція, Великобританія і Японія (по 8,5 %).

У межах ЄБРР створено низку фондів: Балтійський спеціальний фонд технічного сприяння; Спеціальний фонд технічного співробітництва для дрібних підприємств Росії;

Спеціальний фонд технічного співробітництва ЄБРР; Фонди інвестиційного співробітництва та ін.

Як зазначалося, МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. У 1945 р. набула чинності Угода про МВФ, а свою діяльність Фонд розпочав у травні 1946 р. Фонд є спеціалізованою установою ООН та інститу-ціональною основою світової валютної системи.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютно-кредитних відносин держав-членів і подання їм фінансової допомоги у вигляді коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Мета МВФ полягає в такому:

• сприяти міжнародному валютному співробітництву;

• створити сприятливі умови для розширення і збалансованого розширення міжнародної торгівлі;

• узгоджувати та координувати валютну політику, підтримувати валютні курси і конвертованість валют країн-членів, сприяти упорядкуванню валютних відносин країн-членів;

• надавати у тимчасове користування фінансові кошти країнам-членам для коригування їх платіжних балансів;

• надавати країнам-членам консультативну допомогу з фінансових і валютних питань;

• здійснювати контроль за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

У січні 1999 р. кількість країн — членів МВФ становила 182. Для кожної з них встановлюється квота в СДР, що дорівнює її внеску в капітал. Квота визначає кількість голосів держави в МВФ і максимальний розмір допомоги, яку держава за звичайних умов може отримати від МВФ на врегулювання платіжного балансу. Крім того, квота визначає частку держави-члена в розподілі СДР.

До організаційної структури МВФ входять:

Рада керівників;

Тимчасовий комітет;

Комітет з розвитку;

Рада, виконавчі директори (Виконавча рада); Комітет МВФ із статистики платіжних балансів; Директор-розпорядник.

Фонд забезпечує фінансову підтримку державам-членам, використовуючи такі стратегії й механізми. Звичайні механізми:

• політика траншів — надання кредитів у вигляді траншів або часток, що становлять 25 % квоти країни-члена;

• розширене фінансування — подання допомоги країнам — членам МВФ у реалізації макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Надається переважно на 3 роки.

Спеціальні механізми:

• Фонд компенсаційного фінансування і фінансування — у разі непередбачених обставин надає кошти державам-членам для компенсації нестачі надходжень від експорту, збитків внаслідок стихійних лих, непередбаченого падіння світових цін, уведення протекціоністських обмежень у країнах-імпортерах, промислового спаду;

• механізм фінансування буферних запасів — подання допомоги країнам-членам у фінансуванні поповнення запасів;

• механізм фінансування системних (структурних) перетворень — тимчасовий спеціальний механізм для підтримки країн, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних економічних реформ (запроваджений у 1993 р.);

• додатковий резервний механізм — надання коштів державам-членам, у яких виникають виняткові проблеми з платіжним балансом і які гостро потребують коштів;

• надзвичайні кредитні лінії — надання коштів у вигляді закупівель товарів для того, щоб допомогти країнам-членам розв'язати проблеми платіжного балансу, спричинені стихійними лихами.

Механізми допомоги країнам з низьким рівнем доходів:

• довірчий (трастовий) фонд — допомагає найменш розвиненим країнам;

• механізм фінансування структурної перебудови — надання ресурсів на пільгових умовах країнам з низьким рівнем доходу, що мають тривалі проблеми з платіжним балансом, з метою здійснення макроекономічних і структурних реформ;

• механізм розширеного фінансування структурної перебудови — надання коштів на пільгових умовах найменш розвиненим країнам, підтримка реалізації комплексних і радикальних стабілізаційних програм.

Джерелами фінансування МВФ окрім квот держав-членів є позики МВФ в урядів держав-членів для здійснення конкретних програм його членів.

Міжнародними валютно-фінансовими організаціями є також Банк міжнародних розрахунків, Ісламський банк розвитку, регіональні банки, Європейський інвестиційний банк, Азіатський банк розвитку, Арабо-Африканський міжнародний банк, Арабський банк економічного розвитку Африки, Африканський банк розвитку, Банк розвитку держав Центральної Африки, Західноафриканський банк розвитку, Карибський банк розвитку, Латиноамериканський експортний банк, Міжамериканський банк розвитку, Центральноамериканський банк економічної інтеграції, Арабо-латиноамерикансь-кий банк.

До найвідоміших у світі належать такі регіональні фонди та фінансові організації: Карибський інвестиційний фонд, Андський резервний фонд, Арабський валютний фонд, Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку, Спеціальний фонд ОПЕК, Африканський центр валютних досліджень, Валютний союз Центральної Африки, Європейська валютна система, Західноафриканський валютний союз, Західноафриканська клірингова палата, Зона французького франка, Карибська інвестиційна корпорація, Андська корпорація розвитку, Північний інвестиційний банк, Міжамериканська інвестиційна корпорація.