Главная Экономика Книги Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

9.3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА

На розробку й реалізацію як зовнішньоторговельної, так і зовнішньоекономічної політики істотно впливає структурно-інвестиційна політика держави. Вона стимулює розвиток пріоритетних галузей економіки та виробництва, які можуть стати основою міжнародної спеціалізації країни і визначити її місце в міжнародному поділі праці й світовому господарстві. Активно підвищити експортний потенціал України та здійснити його диференціацію неможливо без поліпшення інвестиційного клімату і залучення іноземних інвестицій у відповідні галузі економіки.

З 1992 р. в економіку України надійшло 3,2 млрд дол. прямих іноземних інвестицій (ПІІ), тобто 65 дол. на душу населення (рис. 9.1).

До 1998 р. обсяги іноземних інвестицій мали тенденцію до зростання. Після економічної кризи 1998 р., яка призвела до погіршення макроекономічних показників і негативно позначилася на стані економіки України в 1999 р., частина іноземних інвесторів втратила довіру до України, а тому обсяги іноземних інвестицій почали суттєво зменшуватися.

У 1999 р. чистий приріст ПІІ становив лише 437,2 млн дол., що майже вдвічі (на 41,5 %) менше, ніж у 1998 р. (табл. 9.8).

Обсяги інвестування в оновлення основного капіталу до 1997 р. постійно зменшувалися і в 1997 р. становили одну п'яту рівня 1990 р. У 1998-1999 рр. динаміка інвестицій дещо поліпшилась (табл. 9.9).

Таблиця 9.8

Чистий приріст ПІТ в економіку України і темпи зростання

Таблиця 9.9

Обсяг інвестицій в основний капітал (у порівнянних цінах)

* Розраховано за даними НБУ (Бюл. НБУ. — 1999. — № 12).

Прямі іноземні інвестиції в Україну надходять із 106 країн світу. Найбільші за обсягом інвестиції (понад 60 %) в економіку України за період з 1995 по 2000 р. вклали сім країн світу (табл. 9.10).

Найбільші обсяги ПІІ отримують харчова промисловість України, внутрішня торгівля, машинобудування і металообробка, найменші — хімічна, нафтохімічна промисловість і будівництво (табл. 9.11).

З 1998 р. іноземні інвестиції залучались в основному у формі грошових внесків. У 1994 р. вони становили 21,2 % обсягу залученого

Таблиця 9.10

Географічна структура ГШ в економіку України

Таблиця 9.11

Галузева структура ПІІ в економіку України

капіталу, у 1999 р. — підвищились до 45,7 %. Інвестиції у формі рухомого та нерухомого майна скоротились з 69,3 % загального обсягу у 1994 р. до 28,8 % у 1999 р. Збільшились обсяги внесків у формі цінних паперів і досягли 112,7 млн дол. (14,9 % обсягу залученого капіталу) у 1999 р. проти 1,9 млн дол. (0,2 %) у 1998 р.

Кількість підприємств з іноземними інвестиціями збільшилась з 2123 у 1994 р. до 7362 у 1999 р. Розподіл ПІІ за формами власності наведений на рис. 9.2.

Обсяги ПІІ в економіку України незначні й недостатні порівняно з масштабами виробництва України, наявністю природних ресурсів, місткістю ринку, кваліфікацією робочої сили.

Інвестиційний клімат в Україні загалом малосприятливий для іноземних інвесторів.

У 1999 р. річний рівень інфляції досяг 19,2 %; річна процентна ставка по кредитах за 1998 р. становила 54,4 %, за 1999 р. — 53,4 %. Норма прибутку на вкладений капітал у будівництво заводу в Україні становила 21 % зі строком окупності 11 років, а в Західній Європі — 38,6 % зі строком окупності 6 років. Обсяг державного зовнішнього боргу України на кінець 1999 р. досяг 12,4 млрд дол. Така ситуація не створює для України переваг у конкуретній боротьбі з країнами Східної Європи та СНД за інвестиції розвинених країн.

Для іноземних інвесторів в економіці України приваблюють такі аспекти: відносно багатий природний потенціал, велика місткість внутрішнього ринку, наявність кваліфікованої й порівняно дешевої робочої сили, вигідність транзитного положення країни. Однак набагато більше факторів, що відлякують іноземних власників капіталу: • недосконалість і нестабільність законодавства, недостатність регламентації процедури банкрутства, незахищеність інтересів іноземного інвестора, адміністративна неврегульованість;

• політична нестабільність у країні, протиборства законодавчої та виконавчої гілок влади;

• невизначеність пріоритетів ринкової трансформації, неперед-бачуваність розвитку ситуації у країні;

• нерозвиненість банківської системи;

• повільність процесів приватизації;

• великий ризик втрати прибутку і власне інвестицій;

• нерозвиненість виробничої і соціальної інфраструктури, що створює проблему територіальної оптимізації ПІІ, зосереджуючи їх переважно у великих містах і промислових центрах;

• недосконалість страхової системи України;

• низький рівень життя основної маси населення;

• проблеми соціально-психологічного характеру, безвідповідальність партнерів та ін.

Існує кілька поглядів щодо визначення пріоритетних напрямків іноземного інвестування. За оцінками І. Бланка, найбільшу інвестиційну привабливість у довготривалій перспективі матимуть такі галузі промисловості:

• будівництво;

• кольорова та чорна металургія, виробництво натуральної шкіри, парфюмерно-косметична, спиртова (пріоритетні);

• нафтодобувна, газова, машинобудівна, цементна (достатньо інвестиційно привабливі);

• хімічна, нафтохімічна, виробництво збірного залізобетону, плодово-овочева, масло-сирова (середня інвестиційна привабливість);

• вугільна промисловість, торф'яна, електроенергетика, виробництво цукру (низька інвестиційна привабливість).

Галузеві пріоритети Державної програми заохочення іноземних інвестицій (1994 р.) такі:

• агропромисловий комплекс і виробництва, що його забезпечують;

• комплекс виробництв товарів народного вжитку і сфера послуг;

• паливно-енергетичні, металургійні, хімічні, нафтохімічні та деревообробні виробництва.

Згідно із Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2000-2004 роки планується досягти максимально сприятливого інвестиційного середовища в Україні шляхом:

• реалізації цілісної системи заходів, спрямованих на посилення дієздатності держави, поглиблення адміністративної реформи;

• усунення деформацій попереднього періоду у сфері економічних відносин і утвердження ефективної критичної маси ринкових перетворень;

• поглиблення макроекономічної стабілізації та інфляційної безпеки;

• уникнення подальшого нарощування державного боргу та зменшення його навантаження на видатки Державного бюджету;

• здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності;

• запровадження механізмів стимулювання внутрішнього ринку, інвестиційного процесу, активної регіональної політики.

Незважаючи на гостру потребу України в капіталах ПІІ з України (зарубіжні) на 1 січня 2000 р. становили 98,3 млн дол. (рис. 9.3).

Прямі іноземні інвестиції були вкладені у 121 підприємство. У країни СНД та Балтії було вкладено 18,8 млн дол. (19,2 %), в інші країни світу — 79,5 млн дол. (80,8 %). Галузева структура українських інвестицій така: транспорт — 64,8 млн дол. (65,9 %); машинобудування і металообробка — 7,5 млн дол. (7,6 %); охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення — 4,1 млн дол. (4,2 %); деревообробна і целюлозно-паперова промисловість — 3,7 млн дол. (3,8 %); хімічна промисловість — 3,4 млн дол. (3,4 %).

Найбільшими обсяги інвестицій були із Севастополя (46,1 млн дол.), Одеської області (21,5 млн дол.) і Києва (7,6 млн дол.).

Нині економіка України перебуває в такому стані, що вивезення великих обсягів капіталів за кордон вкрай небажане. Для відновлення виробництва потрібні величезні капіталовкладення; за окремими оцінками, українська економіка потребує кілька десятків мільярдів доларів щорічних інвестицій. Тому нова ЗЕП України має стимулювати залучення іноземних інвестицій і передбачати доцільне інвестування українських капіталів за кордон. Це сприятиме фінансуванню зовнішньоекономічної діяльності України і зміцнюватиме її експортний потенціал.

Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності України є створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Верховною Радою України розроблено Програму створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон на 1999-2001 роки. Мета цієї програми — визначити державну стратегію щодо створення ВЕЗ, узгоджену з програмами соціально-економічного розвитку і структурної перебудови економіки України. До 2010 р. планується ухвалити Закон України про розвиток прикордонних областей, розробити державну програму створення ВЕЗ. До основних передумов створення ВЕЗ в Україні належать:

• сприятливе транспортно-географічне положення;

• наявність природних і трудових ресурсів;

• вигідне геополітичне положення;

• близькість до державних кордонів.

В Україні ВЕЗ можуть бути створені на прикордонних територіях, зокрема до Росії, Молдови, Румунії, у курортних містах Криму, на узбережжі Чорного та Азовського морів.

Вигідність створення ВЕЗ полягає у тому, що ці зони мають спеціальний податковий режим, можуть використовувати інфраструк-турну базу суміжної держави, залучати іноземні та вітчизняні інвестиції, розв'язувати проблеми повернення вивезених за кордон капіталів, підвищувати рівень життя населення цих зон, внутрішній ринок насичується товарами широкого вжитку, створюється ефективна система зайнятості робочої сили тощо.

Мета створення ВЕЗ в Україні полягає в такому:

• стимулюванні структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій;

• активізації спільної підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг;

• створенні сучасної ринкової інфраструктури, поліпшенні використання природних і трудових ресурсів;

• прискоренні соціально-економічного розвитку окремих регіонів і України загалом;

• активізації науково-технічного обміну, залученні та впровадженні нових технологій, запозиченні досвіду ринкових методів господарювання.

У 1998-1999 рр. на території України було створено кілька вільних економічних зон: "Азов", "Донецьк", "Курортополіс", "Труска-вець", "Славутич", "Яворів". Президент України підписав указ про створення ВЕЗ "Закарпаття", "Інтерпорт Ковель", "Миколаїв", "Порт Крим", "порто-франко".

Контрольні питання

1. Необхідність розробки нової зовнішньоекономічної політики України.

2. Геополітичні орієнтири України. їх переваги та недоліки.

3. Характеристика сучасного стану зовнішньої торгівлі України.

4. Завдяки чому має формуватися експортний потенціал України?

5. Завдання нової зовнішньоекономічної політики України щодо геополітичної структури її зовнішньої торгівлі.

6. Перспективні напрямки інвестиційної політики України.