Главная Экономика Книги Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Розділ 9.НОВА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Здобуття Україною державної незалежності, потреба в її геоеко-номічному самовизначенні у світовому економічному просторі й інтеграція як самостійного суб'єкта зовнішньої та зовнішньоекономічної діяльності в системі міжнародних відносин зумовили необхідність створення й реалізації в державі нової ЗЕП. Посилення глобалізаційних процесів у світі підвищує значення розвитку зовнішньоекономічних відносин України, її участі в міжнародному поділі праці, фінансах, науково-технічному співробітництві. Водночас ЗЕП є засобом подолання кризових явищ в економіці України, відкриваючи доступ вітчизняній продукції на світові ринки й забезпечуючи надходження відповідних товарів і послуг до економіки України з інших країн світу.

9.1. ВИТОКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ ЗЕП УКРАЇНИ

Розробка нової ЗЕП України потребує визначення цілей і пріоритетів національного розвитку з урахуванням особливостей трансформаційного етапу вітчизняної економіки та наслідків глибокої соціально-економічної кризи. Зовнішньоекономічна політика України має бути комплексною, органічно пов'язувати всі види зовнішньоекономічної діяльності — зовнішню торгівлю, валютну та інвестиційну політику, науково-технічні зв'язки тощо. Це завдання ускладнюється через відсутність в Україні досвіду здійснення самостійної ЗЕП, оскільки в цій сфері вона почала самостійно діяти лише нещодавно.

Увійшовши в 1922 р. до складу СРСР, Україна делегувала свої зовнішньополітичні права союзному урядові. У 1944 р. їй разом з іншими союзними республіками СРСР було частково повернуто право на самостійні зовнішні відносини, а в 1945 р. вона стала одним з членів — засновників ООН. Доти, поки Україна перебувала у складі СРСР, на її території діяла планова адміністративна система, й усі зовнішньоекономічні операції здійснювалися союзними органами. Однак незважаючи на повну залежність від структур СРСР міжнародна правосуб'єктність Української держави поступово утверджувалась завдяки її активній участі в міжнародних організаціях. З 1944 по 1990 р. Україна стала членом 16 міжнародних організацій, учасницею 156 міжнародних договорів, брала участь у роботі майже 60 постійних і тимчасових міжнародних органів.

У 1991 р. після проголошення незалежності Україна стала право-наступницею прав і зобов'язань за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та її інтересам, а також підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними раніше. З 1992 р. розпочався процес становлення національної економіки, пошуку торговельно-економічних партнерів і шляхів виходу на світовий ринок, розробки власної ЗЕП.

Спочатку Україна залишалася в рубльовій зоні колишнього СРСР у сфері оптового обороту незважаючи на введення в 1992 р. власної грошової одиниці у внутрішньому обігу. У молодої самостійної держави ще не було чітко визначених законодавчих актів щодо зовнішньоекономічної діяльності й митних обмежень, що призводило до неврегульованих реекспортних і бартерних операцій, криміналізації й розвитку тіньової економіки. Після остаточного виходу України зі спільного радянського економічного простору, тобто виходу з рубльової зони і введення митних обмежень по всьому кордону, розпочався процес переходу на світові ціни у взаєморозра-хунках з державами колишнього СРСР, зокрема з Російською Федерацією. В Україні почали створюватись інститути самостійного регулювання зовнішньої торгівлі та інвестиційної діяльності, змінилися коло експортно-імпортних операцій, методологічна база їх обчислення, ціни, курси валют, законодавство тощо.

Нині Україна є рівноправним учасником міжнародного спілкування, бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, активно сприяє зміцненню загального миру й міжнародної безпеки.

Геополітичні стратегії України. У сучасному світі дуже стрімко розвиваються геополітичні процеси, що формують розподіл політичного, економічного, ресурсного потенціалу між країнами. У біполярній моделі світового порядку дедалі гостріше вирізняється безперечний лідер — США, що схиляє розвиток геополітичних процесів у бік монополярності. Намагаючись запобігти цій тенденції, в опозицію США стають країни Європи й Азії. Виникає конфронтація інтересів, яка, зі свого боку, висуває питання стратегічного партнерства. Ця проблема постає й перед Україною під час її виходу на суперечливу арену міжнародних відносин.

Одним з пріоритетних векторів геополітичної стратегії України є інтеграція до ЄС. У червні 1994 р. між Україною та ЄС було підписано Угоду про партнерство і співробітництво, а у грудні 1999 р. Європейська Рада затвердила загальну стратегію ЄС щодо України, згідно з якою виконання Україною всіх запланованих реформ може стати передумовою її майбутнього членства в ЄС, чому передуватиме здобуття нею статусу асоційованого члена.

До основних цілей ЗЕП України щодо ЄС належать такі:

• пошук засад взаємовигідного економічного, фінансового та науково-технічного співробітництва;

• стимулювання розвитку торговельних відносин з країнами ЄС і залучення інвестицій;

• використання фінансової й технічної допомоги країн — членів ЄС для проведення Україною ринкових реформ і створення соціально орієнтованого ринкового господарства;

• зміцнення економічної безпеки України. Основними завданнями ЗЕП України щодо ЄС є такі:

• приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру у сферах енергетики, транспорту, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти тощо;

• здобуття підтримки ЄС щодо приєднання України до системи ГАТТ/СОТ.

До основних чинників, що заважають вступу України до ЄС, належать:

• відсутність реально функціонуючої ринкової економіки;

• відмінність нормативно-правової бази України від єдиних законодавчих норм ЄС;

• невідповідність структури економіки України пріоритетам розвитку ринку ЄС;

• неспроможність українських підприємств конкурувати за єдиними правилами із західними компаніями;

• нездатність України робити внески до бюджету ЄС через важкий фінансовий стан тощо.

Європейський вибір України зумовлений передусім об'єктивним чинником, а саме в Україні розміщений географічний центр Європи, за площею території (603,7 тис. км2) вона посідає друге місце в Європі, поступаючись лише Росії, а за чисельністю населення (близько 50 млн чол.) — шосте місце після Росії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції. Україну споріднюють з Європою також історичні традиції, демографічний склад населення, певна культурна близькість. Україна прагне стати міцною демократичною соціальною державою, якими є більшість держав ЄС. Орієнтація на досягнення в майбутньому високого рівня розвитку та безпеки стимулює Україну сьогодні проваджувати реформи. Водночас Україна вже не в змозі впоратися із системною економічною кризою без фінансової й кредитної допомоги розвинених країн, що зумовлює встановлення тісних контактів з країнами цього регіону.

Якщо Україна прямує до Європи, то ЄС також "прямує" до України і передусім у географічному вимірі — після майбутнього вступу до ЄС таких країн Східної та Центральної Європи, як Греція, Угорщина, Польща, Словакія, Естонія, Латвія, Болгарія, Румунія, Словенія, Литва, єдиний митний і фінансовий простір досягне кордонів України та Білорусії, а також міст Пскова, Новгорода і Санкт-Петербурга. Внаслідок цього на кордонах України виникне найпотужніше у світі не лише економічне, а й військово-політичне об'єднання, до якого увійдуть майже всі західні та південно-західні сусіди Києва.

Нині є підстави стверджувати, що й Росія робить значні кроки щодо тісного співробітництва з ЄС. І це дуже важливо.

Поза російським контекстом Україна не є для Заходу вагомим партнером. Як самостійна цінність підкорена, розорена й світоглядно спустошена Україна викликає у Заходу лише байдужість і зневагу. Запаси сировинних ресурсів, що постійно зменшуються, і дешева робоча сила не є рівноправним партнерським потенціалом, з яким можна прямувати до співтовариства розвинених європейських держав. Формувати власний конкурентоспроможний економічний потенціал, виконуючи рекомендації МВФ та інших міжнародних організацій, Україні дуже важко. Жодна з високорозвинених країн ніколи не співпрацювала з МВФ і ніколи його реформи не сприяли економічному успішному розвитку слаборозвинених країн. Іноземний капітал, що необхідний для відродження вітчизняної промисловості, ніколи не допустить виникнення могутнього конкурента на європейському та світовому ринках. Захід зацікавлений у проведенні ринкових реформ в Україні лише в міру забезпечення ними політичної та економічної стабільності. Несприятливі економічні умови заважають західним фірмам розгортати діяльність на українському ринку і спричинюють збитки. Наприклад, з України вивезено близько 20 млрд дол. США, які інвестують економіку країн Західної Європи; 90 % безробітних у науковій сфері зумовлюють декваліфікацію робочої сили, деінтелектуалізацію суспільства і знищення України як конкурента на міжнародних товарних ринках. За роки реформ Україна втратила понад 74 % економічного потенціалу, майже завершилась деіндустріалізація, знищено вісім промислових галузей, на-укомістка електронна промисловість скоротилася більш як у 100 разів. На ринку України 92 % становлять імпортні товари, а для Заходу вигідно, щоб Україна перестала бути конкурентом навіть на власному внутрішньому ринку.

Слабка Україна, яка має 5,2 % світових природних ресурсів і перебуває за економічним потенціалом на периферії світового господарства, потрібна Західній Європі, але не як рівноправний партнер з власними інтересами, а як трофей. Доцільність спрямовування своєї геополітичної стратегії до ЄС залежить від того, чи уможливить рівень економічного розвитку України її входження в Європу, або її туди "візьмуть".

Іншим вагомим геополітичним орієнтиром України є Росія. Саме в цьому й виявляється суперечливість ЗЕП України. Адже Росія і Україна мають різні стратегічні цілі щодо Західної Європи. Якщо Україна прагне повної інтеграції до європейських структур, то Росія намагається стати самостійним регіональним геополітичним центром і стати партнером Заходу. У свою чергу, Західна Європа розглядає Росію як можливого опонента збільшення впливу США на європейському континенті. Сприймаючи Росію як правонаступницю СРСР і визначаючи її геополітичний масштаб, країни Західної Європи виявляють набагато більший інтерес до неї, аніж до будь-якої іншої країни СНД. Росія активно взаємодіє, реалізовуючи власні інтереси, з такими країнами ЄС, як Італія, Греція, Франція, Німеччина, та розбудовує новий формат співпраці з НАТО.

Якщо Західна Європа поступово втрачає інтерес до України, особливо після владнання проблеми ядерного роззброєння, то Росія розуміє, що не може ефективно реалізовувати свої зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні інтереси без участі України. Через територію України Росія має можливість просувати на Захід ресурси, товари й послуги і отримувати звідти технології. Україна постає привабливим споживчим ринком для російських товарів і послуг; російські компанії вже скуповують акції деяких українських підприємств, а також землю. Російські фінансово-промислові групи контролюють такі українські підприємства, як Запорізький алюмінієвий завод, Южмаш, Херсоннафтопереробка, АНТК "Антонов".

Водночас Росія потрібна Україні так само, як Україна Росії. Україна має величезні газові борги, що зростають до проблеми міжнародного значення; її економіка залежить від імпорту російських енергоносіїв, що дорожчають для тих країн СНД, геополітичний курс яких суперечить курсу Росії. Енергетична залежність України від Росії виявляється, по-перше, у хронічній заборгованості перед російськими експортерами нафти, газу та електроенергії, що в серед-ньостроковій перспективі загрожує Україні втратою суверенітету, а по-друге — у несанкціонованому забиранні нафти й газу з російських експортних трубопроводів, включаючи реекспорт Києвом частини відібраного газу. Росія є для України єдиним і найдешевшим постачальником енергії, має величезні природні ресурси і не імпортує енергоносіїв, а отже, може визначати внутрішні ціни. Росія може переорієнтувати експортні потоки газу, обминаючи територію України, і підняти внутрішні ціни в Україні до рівня, що перевищує світовий, за рахунок невідшкодування своїм експортерам ПДВ і без введення додаткового акцизу.

Якщо Україна стане геополітичним партнером Росії, вона отримає помітні переваги в економічній сфері, а енергетичні борги не будуть великою проблемою. Україна отримає доступ до російських сировинних ресурсів за прийнятними цінами і потрапить на російський ринок, де її продукція є відносно конкурентоспроможною. Водночас Україна не буде змушена виконувати всі вказівки Росії щодо проведення реформ у внутрішній та зовнішній політиці. Прикладом є митний союз, країни якого не зазнають російських акцизів, ввізного і вивізного мита, ПДВ і не винні Росії нічого, крім узгодженості загального геополітичного курсу. У разі конфронтації з Росією продукція України дорожчатиме, експорт стане менш конкурентоспроможним і українські позиції як на західних, так і на східних ринках погіршаться. Підраховано, що через 5-7 років Україна позбавиться 2/3 російського транзиту, що завдасть її економіці великої шкоди.

З багатьох точок зору Україна не може не співробітничати з Росією, і конфронтація між ними неприпустима.

Якщо основним геополітичним пріоритетом України стане Росія, це не заважатиме їй розвивати відносини з країнами Європи. Так, один із провідних партнерів України в ЄС — Німеччина, яка до того ж є великим кредитором України, а також Франція та Італія. Важливими економічними партнерами України є також країни Східної та Центральної Європи, зокрема Польща, Болгарія, Румунія, Словенія, Чехія та Угорщина. Україна не може обминути відносин з такою могутньою наддержавою світу, як США, але вони навряд чи можуть бути основним геополітичним орієнтиром через віддаленість і відмінні історико-культурні традиції. Україна є другорядним об'єктом впливу для США і приваблює їх у міру вигідності вкладання капіталу.

Стратегічно важливим та економічно вигідним є південно-східний напрямок зовнішньої політики України, а саме Чорноморський та Близько-Східний регіони, Центральна Азія, Індія, країни АТР. Завдяки цим країнам Україна може забезпечити себе альтернативними джерелами постачання енергоносіїв та ринками збуту своїх товарів. Оскільки населення країн Близького Сходу зростає величезними темпами, перед ними постає проблема харчового забезпечення. Великі потоки біженців прямують до Європи і, зокрема, в Україну, що підриває систему безпеки й стабільності, підвищує рівень злочинності. Завдяки виваженій політиці щодо країн Сходу Україна може наповнювати їх ринки продовольчими товарами в обмін на енергоносії, вирішуючи певною мірою харчову проблему, зменшуючи свою енергетичну залежність від Росії, розвиваючи власне сільське господарство та переробну промисловість і знижуючи масштаби міграції.

Багатовекторність зовнішньої політики — дуже поширене явище, якого на певному етапі розвитку дотримуються чимало країн. Для України цей етап не може тривати довго, адже її головні стратегічні партнери мають різні суспільні цінності та пріоритети, а постійне пристосовування до кожного з них призводить до розпорошення матеріальних та інтелектуальних ресурсів, до пасивної ролі у світових геополітичних процесах, до втрати стратегічної перспективи. Отже, Україні потрібно розробити таку геополітичну стратегію, яка б дала змогу їй стати активним суб'єктом геополітики за умов збереження економічного та політичного суверенітету, захисту її національних цінностей та соціально-культурної ідентичності.