Главная Налоги Податкова політика - Литвиненко Я.В.

Податкова політика - Литвиненко Я.В.

Розділ 5.ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

5.1. Податкова політика іноземних держав

Досить суттєві зміни в податкових системах більшості країн світу почалися в 70-80-х роках XX ст. Причому відбувались вони незалеж­но від економічної спрямованості розвитку держави — ринкової чи командно-адміністративної. У більшості з них зміни податкових сис­тем відбувались під впливом двох головних економічних концепцій — неокласичної Дж. Кейнса та економіки пропозицій А. Лаффера.

У країнах, де прийнята економічна концепція Дж. Кейнса, прово­диться політика активнішого втручання держави в розвиток економі­ки, тому і податкова політика будується переважно на підвищенні по­даткових платежів. І навпаки, в країнах, де прийнята теоретична кон­цепція А. Лаффера, податкова політика спрямована на зменшення податкового важеля. Згідно з цією теорією оптимальний рівень по­датків повинен бути в межах 30-35 %. Але, як свідчить практика, став­ки в більшості країн значно вищі й виходять за визначені межі.

Загалом розробка податкової політики займає в діяльності підприємства дуже важливе місце. В умовах як ринкової, так і команд­но-адміністративної системи, коли держава вилучає з доходів підприє­мства значні суми і податки займають велику питому вагу, будь-які помилки при розрахунку податкових платежів або недостатній подат­ковий обіг можуть призвести до негативних наслідків, а в деяких ви­падках і до банкрутства. З другого боку, законодавства іноземних дер­жав мають різні пільги щодо різних податків, а це дає змогу суттєво зменшити відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, знижки, які надаються підприємствам, дають можливість не тільки зменшити відрахування й поліпшити їх фінансові показники, а й зберегти та збільшити доходи, прибуток, підвищити обсяги фінансування на роз­ширення своєї діяльності та інвестування як у своє підприємство, так і в інші з метою отримання додаткових доходів. У деяких випадках до­даткові кошти отримують за рахунок повернення зі скарбниці.

При цьому треба враховувати високу культуру платників подат­ків. Так, при розрахунку податкової політики перед платником по­датків не постає питання сплати — він знає, що повинен сплатити податок, тому що навмисна несплата, як правило, призводить до ве­ликих штрафних санкцій, а в деяких випадках і до банкрутства під­приємства.

Розробка податкової політики підприємства здійснюється згідно з чинним законодавством, яке зазвичай має стабільний характер і не змінюється упродовж тривалого часу. Ця стабільність і дає змогу розраховувати податкову політику підприємству на рік або на пів­року наперед.

У більшості країн Західної Європи, Америки податкова система жорсткіша, а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Але це не є чинником, який має вирішальне значення при розробці напрямів по­даткової політики підприємства. Тому більшість підприємців не на­магаються реєструватись в офшорних зонах, вони працюють у своїх державах, навіть коли ставки оподаткування прибутку або інших до­ходів встановлюються на рівні до 45 % (на відміну від офшорних зон, де розмір податку на прибуток становить 2-3 %).

Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи оподат­кування, спрямовані на те, щоб зацікавити виробника залишати свої доходи у своїх країнах. Тому досить висока базова ставка оподатку­вання (наприклад, 45 %) може в кінцевому підсумку суттєво зменши­тися за рахунок пільг та інших умов (у два й більше разів). Крім того, в більшості країн світу у виробника є можливість вибору, тобто він може визначити для себе той чи інший варіант сплати податку, який для нього найвигідніший. У деяких випадках фактичні ставки опо­даткування особливо не відрізняються від ставок, які встановлюють­ся в офшорних зонах. Причому підприємства, незалежно від форм власності та напрямів діяльності, можуть отримати різні податкові пільги. Але надання їх має вибірковий характер.

Так, у більшості країн світу існують пільги для підприємств, які експортують свою продукцію (при цьому більшість з них укладають між собою угоди щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного опо­даткування). Також стимулюється розвиток підприємницької ді­яльності (особливо в слаборозвинених державах, коли пільги нада­ються підприємствам, які відкриваються або починають свою діяль­ність у незаселених районах, віддалених від шляхів сполучення, де утворюються нові робочі місця тощо). При цьому інвестуються пе­реважно ті підприємства, у діяльності яких зацікавлена держава. Це дає змогу знизити ставки оподаткування до рівня офшорних зон, а за умови розвитку місцевої інфраструктури, наявності сировинних джерел наблизити виробництво до ринків збуту продукції. Наяв­ність кваліфікованої і, як правило, дешевої робочої сили визначає те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах. Тобто в державі утворюється конкурентне податкове середовище.

Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а біль­шість своїх активів має за кордоном і там здійснює управління ними, то і в цьому разі можуть надаватися різні пільги у вигляді відстрочки сплати податку на доходи, отримані за кордоном. Причому відстроч­ка може бути надана на досить тривалий час (до 5-10 років), що практично звільняє від сплати податку.

Крім того, між державами можуть укладатися угоди, які створю­ють для підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних зонах. Деякі країни прийняли законодавства, спрямовані на пере­міщення капіталів підприємств з офшорних зон і які не впливають на діяльність юридичних і фізичних осіб у своїй державі. Це також сприяє розміщенню капіталів підприємств у своїй державі.

Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямо­вана не на заборону реєстрації підприємств у вільних економічних зонах, а на утворення конкурентних умов, які дали б їм можли­вість вибирати. Крім того, здебільшого капітали тільки базують­ся в цих зонах, а "працюють" у своїх країнах, де й залишаються отримані доходи. Якби держава прийняла жорсткіші закони, то потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що невигідно для західних держав.

Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом'якшенні конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення інвестицій. Це є одним із головних інструментів внутрішньополітич­ної боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується наяв­ністю цих зон.

Отже, коли підприємство оподатковується за стандартними базо­вими ставками, то це є наслідком необґрунтованої та помилкової по­даткової політики підприємства.

Важливе значення при розробці податкової політики має розпо­діл рівня компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльність, зовніш­ні відносини між державами) знаходяться тільки в компетенції цент­ральної державної влади, то компетенція в сфері оподаткування мо­же розподілятися між центральними та місцевими органами залежно від організаційної структури держави. Так, в деяких державах місцеві органи влади мають право стягувати, а потім перераховувати в цен­тральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повнова­ження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад, освіта, охорона здоров'я). Тому в них і більші витрати, а для їх по­криття необхідні додаткові кошти, які вони збирають у місцеві бюд­жети через податки. Причому ставки оподаткування також можуть визначатися як центральними органами влади, так і місцевими (на­приклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто кіль­кість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягува­ти податки лише від імені та за дорученням центральних органів вла­ди. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок дер­жавного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних за­гальнодержавних податків.

Податкове законодавство іноземних держав, а також пільги, які надаються платникам податків, визначають дві категорії суб'єктів оподаткування — резиденти та нерезиденти. Резиденти — це підприємства, які зареєстровані в цій державі, мають розрахунковий рахунок, керівники їх постійно проживають в цій країні. Нерезиденти — це компанії та фірми іноземних держав або громадяни, які не проживають постійно в цій країні, але здійснюють у ній господарсь­ко-фінансову діяльність. Тому ці підприємства та окремі громадяни підпадають додатково під дію законодавств інших держав. Тобто по­даткове законодавство має міжнародний характер. Особливо це сто­сується держав Західної Європи, де поширена міграція населення, вільний ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають двосторонні угоди, що укладаються між державами і регулюють по­даткові відносини, зокрема уможливлюють уникнення подвійного оподаткування.

Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, то оподатку­ванню підлягають усі його доходи, отримані як на території держа­ви, так і за її межами. Тобто в цьому разі до уваги береться виключ­но характер перебування на території держави платника податку.

Нерезидент, навпаки, сплачує податки тільки з доходів, отрима­них на території держави, або з джерел, які знаходяться на її тери­торії. Усі доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати по­датків звільняються (але тільки в цій державі). Тобто збирання по­датків відбувається за принципом національної належності платни­ка податку.

Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються національ­ні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та грома­дяни отримують більшість доходів від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені в розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в еко­номіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені в критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.

Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах ви­значення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці не­гаразди усуваються за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження центру фактичного керівництва.

Важливе значення для системи оподаткування має поняття "комерційна діяльність" та отримання доходу від неї. Як звичайно, та­кий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Ве­ликобританії), а також з рішень судів різних інстанцій у різних спра­вах. У деяких державах (наприклад, у Франції) виходять із роз'яснень судових органів. У США, приміром, — це ділова активність, у Ве­ликобританії — будь-яка торгівля тощо.

Але в більшості країн воно визначається як центр діяльності, яка пов'язана з отриманням прибутку. Визначення цього терміна має важливе значення при встановленні податку на прибуток та об'єкта обкладання іншими податками.