special

Податкова політика - Литвиненко Я.В.

3.3. Система та методи контролю податкового менеджменту

У системі податкового менеджменту важливе місце посідає контроль, який поділяється на внутрішній та зовнішній (рис. 21). У свою чергу, зовнішній, залежно від того, хто його проводить, теж поділяється на контроль:

• державними органами;

• уповноваженими на це органами;

• незалежними органами.

Необхідність податкового контролю визначається об'єктивними та суб'єктивними причинами. До об'єктивних належать: • нестабільне податкове законодавство. Верховною Радою України приймаються закони та доповнення до чинних. Змінюються ті

 Система податкового контролю підприємства

Рис. 21. Система податкового контролю підприємства правові та юридичні документи, які приймаються іншими державними органами;

• нечітке формулювання чинного податкового законодавства, через що багато методичних вказівок вступають у суперечність із законами, що не дає змоги однозначно прийняти рішення щодо розрахунку податку.

До суб'єктивних належать:

• ненавмисні помилки платників податків при розрахунку сум платежів (найчастіше це пов'язано зі змінами в законодавстві й невчасним реагуванням на них);

• низька податкова дисципліна платників податків, які навмисно йдуть на порушення податкового законодавства з метою отримання (здебільшого тимчасової) користі;

• некомпетентність працівників як підприємств (податкові менеджери, бухгалтери), так і податкових органів.

Зовнішній податковий контроль здійснюється державними органами стосовно конкретного підприємства. До контролюючих органів належать державні податкові служби всіх рівнів, органи внутрішніх справ, Служба безпеки України. Вони мають право проводити як суцільний, так і тематичний контроль. Його проводять не тільки державні органи, а й уповноважені державою організації та служби.

Суцільний контроль проводять, згідно з чинним законодавством України, один раз на рік, завчасно попередивши підприємство, яке перевірятиметься. При цьому перевіряються стан сплати податків підприємством у цілому, порядок і правильність нарахування та сплати податкових платежів, своєчасність їх сплати тощо. Після перевірки складають документ про її результати, де вказують недоліки, строки їх усунення та можливі штрафні санкції за допущені помилки.

Контролюючі органи можуть проводити також і тематичні перевірки, які стосуються окремих податкових платежів і податків. Здійснюються вони як за певний звітний період (за місяць, квартал, півріччя, рік), так і на окрему дату залежно від розмірів сплачених податків (податку на додану вартість, акцизного збору тощо) або при підозрі податкових служб про порушення нарахування тих сум, які мають бути повернені підприємству податковими адміністраціями (наприклад, при перевищенні визначених сум податку на додану вартість повинен бути проведений обов'язковий контроль правильності нарахування сум цього податку).

Крім цих перевірок, може здійснюватися так званий стикувальний контроль. Якщо при суцільній перевірці виявляються недоліки, то проводиться перехресна перевірка з іншими підприємствами, тобто вибіркова перевірка підприємств, у яких були ділові відносини з цим підприємством щодо окремих видів діяльності та сплати податків за ними.

Контроль окремих напрямів діяльності можуть здійснювати недержавні органи та ті, що уповноважені проводити цей контроль. Так, перевіряє правильність нарахування, дотримання порядку та строків сплати обов'язкових пенсійних відрахувань Пенсійний фонд України та його відділення в регіонах. Відповідні органи контролюють порядок нарахувань і сплати, а також строків та інших питань, які стосуються відрахувань на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, будівництво, ремонт і реконструкцію автомобільних шляхів, внески до інноваційного фонду тощо. Але вони перевіряють порядок сплати податків, обов'язкових платежів і внесків тільки щодо тих фондів, які очолюють.

Третій тип організацій, які здійснюють податковий контроль, умовно можна назвати незалежними. До них належать організації, які не мають безпосереднього підпорядкування державним управлінським структурам, але несуть повну відповідальність (у тому числі і кримінальну) за результати перевірок, а також аудиторські фірми, банківські установи.

Аудиторська фірма є незалежним підприємством, яке проводить комплексну перевірку стану бухгалтерського обліку на будь-якому підприємстві, у тому числі і контроль порядку нарахування та сплати всіх податків, обов'язкових платежів і зборів. Після завершення перевірки аудиторська фірма складає особливий акт, де робить загальні висновки про стан бухгалтерського обліку на підприємстві, а також вказує на окремі недоліки. У деяких випадках податкові служби можуть встановлювати як основну умову подальшої діяльності підприємства наявність акта аудиторської перевірки (передусім це стосується нових підприємств). У цьому разі висновки аудиторської фірми враховуються податковими службами, й відповідальність щодо такого висновку значно підвищується.

Комерційні банки контролюють економіко-фінансову діяльність тих підприємств, які мають у ньому розрахунковий рахунок. Вони здійснюють непрямий контроль за сплатою податків, якщо на це немає прямих вказівок (наприклад, в деяких випадках може вводитись жорсткий контроль за відрахуваннями на обов'язкове пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття тощо). Треба також зазначити, що банк не проводитиме ніяких операцій тих підприємств, які не надали довідку про те, що вони є платниками податків і зареєстровані в податковій адміністрації.

Внутрішній податковий контроль проводиться силами самого підприємства. Він являє собою процес перевірки порядку нарахування, строків сплати податків, обов'язкових платежів і зборів, який організовується безпосередньо на підприємстві з метою запобігання порушенням і втратам від сплати штрафних санкцій.

Цей контроль здійснюється в різних формах:

1. Перевірка правильності нарахування податкових платежів. Тобто після проведення первинних розрахунків проводиться повторна перевірка, і бажано, щоб її здійснював працівник, який не брав участі в перших розрахунках і має інші підходи.

2. Проведення комплексного внутрішнього контролю за сплатою всіх податків, дотриманням порядку та строків їх сплати. Як правило, такі перевірки відбуваються наприкінці звітного періоду або при виявленні недоліків зовнішнім контролем.

Загалом податковий контроль пронизує як по горизонталі, так і по вертикалі всю податкову систему на всіх рівнях. Головною вимогою є те, що грошові засоби, які він приносить державі, повинні бути значно більшими, ніж витрати на його проведення. Здебільшого усе навпаки: ефект незначний, а на перевірки витрачаються значні кошти, вилучення яких є проблемою податкових адміністрацій.

Сплата податків передбачає охоплення всієї фінансово-господарської діяльності підприємства. Тому під контроль підпадають кількісні та якісні показники діяльності підприємства на всіх напрямах.

З погляду комплексного проведення податкового контролю виділяють сім сфер діяльності:

1. Реалізація товарів, виконання робіт, надання послуг.

2. Сфера обігу та система ціноутворення.

3. Розрахунково-платіжна сфера.

4. Дотримання пропорцій відтворення ресурсів.

5. Використання майна, амортизація основних засобів, нематеріальних активів, швидкозношуваних предметів і стан обігових коштів.

6. Матеріальне стимулювання праці робітників.

7. Прибуток і позареалізаційні фінансові операції.

При здійсненні податкового аналізу кожна з них має свої методи, нормативи, порядок проведення, коло показників і параметрів. При цьому проводиться не тільки документальна перевірка бухгалтерської звітності та різних показників, а й огляд приміщень, виробничого процесу, опитування платників податків та інших осіб, огляд територій, де розташовані виробничі та інші приміщення.

Основне завдання податкового контролю — це перешкоджання можливості платників податків ухилятися від їх сплати. Це явище має історичний характер і почалося з моменту появи податків. Здебільшого це зворотна реакція на податкову політику держави. її головна мета — зменшення податкового тягаря. Причому ця тенденція поступово перетворилась у закономірність.

Найчастіше несплата податків зустрічається у сфері обігу та реалізації товарів, а також при здійсненні різних фінансових операцій. З метою зниження, наприклад, податку на додану вартість підприємство не звітує по всьому обсягу реалізованої продукції; з метою зменшення податку на прибуток збільшуються витрати підприємства, а при встановленні податку на землю (залежно від виду діяльності на цій землі) підприємство зменшує розміри своєї ділянки під ті види діяльності, ставка податку на які найбільша.

Для несплати податку або зниження суми податкових платежів по фінансових операціях зменшуються або взагалі не показуються нараховані дивіденди, доходи, які розподіляються між компаніями, або утримувачі цінних паперів проводять перерахунки засобів на різні рахунки тощо. Причини ухиляння від сплати податків умовно поділяються на чотири групи (рис. 22).

Класифікація причин ухиляння від сплати податків

Рис. 22. Класифікація причин ухиляння від сплати податків

Перша група — моральні причини. У будь-якому разі податки сприймаються платником як зайві витрати, які зменшують його чистий дохід. До 1991 р. в Україні (як і на всій території СРСР) податкова система мала адміністративно-централізований характер. Через неї проходили майже всі фінансові ресурси. Стягнення мало примусово-адміністративний характер. Після 1991 р., коли Україна почала переходити на умови ринкової економіки, ситуація суттєво змінилася. В умовах, коли підприємство стало самостійним суб'єктом ринкових відносин і господарювання, воно повністю відповідає по своїх зобов'язаннях і не може розраховувати на допомогу з боку держави. У цьому разі головною метою діяльності підприємства стає дохід, або прибуток, а чинником, який на нього суттєво впливає, — податок. Для цього ж періоду характерне нестабільне й недосконале законодавство загалом та щодо податків зокрема. Це призводить до частого його порушення, надання різних податкових пільг (особливо підприємствам з державною формою власності), нерівнонапружено-сті податкового тягаря, корупції в органах влади та в податковому відомстві. За такої ситуації основним завданням податкового відомства залишається стягнення податкових платежів до державного бюджету будь-якими засобами. Необґрунтованими залишаються і розміри ставок оподаткування. Тому ухиляння від сплати податків сприймається платниками податків морально обґрунтованим.

Платник податку, на жаль, не сприймає податок як плату за послуги, які отримує від держави (захищеність як економічну, так і соціальну, охорону, оборону тощо). Тобто платник податку не відчуває свого права на користування тим, що може отримати від держави, тому ці права залишаються для нього тільки декларативними.

Друга група — політичні причини. Здебільшого вони діють тоді, коли платник податку бачить несправедливість розподілу податків, які він сплачує. Це відбувається, коли в органах влади, які розподіляють доходи бюджету, лобіюються інтереси окремих галузей, підприємств. У цьому разі платник захищає себе та своїх працівників, ухиляючись від сплати податків. Тобто суто політична причина полягає в тому, що на державному рівні інтереси окремих груп підприємств ставляться вище за інтереси інших груп без економічного на те обґрунтування.

Третя група — економічні причини. Збільшення ставок оподаткування призводить до зменшення доходу платника податку. Отже, чим вища ставка оподаткування, тим більша спокуса ухиляння від сплати податкового платежу. Але при цьому діє й протилежний чинник. Платник податку, перш ніж іти на це порушення, повинен зіставити прибутки від ухиляння від сплати податку та втрати, якщо воно буде розкрите відповідними органами.

Серед економічних причин особливого значення набуває життєвий цикл розвитку держави. Так, коли держава перебуває на стадії підйому або високого рівня розвитку економіки, виробник має більше можливостей перекласти податковий тягар на споживача, й у цьому разі ймовірність ухиляння від сплати податку зменшується. І навпаки, в період кризового стану економіки ймовірність ухиляння від сплати податку збільшується. Тому в цей період держава повинна регулювати ринок. Якщо цього не відбувається, то з'являється тіньовий ринок, який не контролюється державою та на якому більша частина діяльності підприємств не оподатковується.

Сприяє ухилянню від сплати податків і лібералізація зовнішньоекономічних відносин держави та відкриття ринків між ними, особливо фінансових. Це дає змогу підприємствам виводити свої кошти з-під контролю держави (з'являється можливість проведення різних операцій в офшорних зонах) і не сплачувати податки на території України. Особливо це стосується ситуацій, коли стан економіки держави нестабільний, проводиться зміна її економічного курсу і в країні діють спільні підприємства або транснаціональні компанії.

Четверта група — технічні причини. Умовою дії цих причин є недосконале законодавство, неточні та заплутані методики розрахунку податку, коли визначення розміру податку стає складним технічно. Це ускладнює як розрахунок податку, так і контроль за його сплатою.

Під час перевірки сплати податкових платежів виділяють два головних елементи:

• органи перевірки, тобто ті органи, які здійснюють контроль;

• суб'єкти перевірки — усі платники податкових платежів, юридичні та фізичні особи, які, згідно з чинним законодавством, несуть повну відповідальність за виконання податкових зобов'язань. Усі об'єкти податкового контролю несуть таку відповідальність:

1. Громадсько-правова відповідальність перед кредиторами, акціонерами, співвласниками підприємства, тобто перед тими, з ким підприємство має будь-які відносини.

2. Фінансова відповідальність перед державою при здійсненні порушень порядку та строків сплати податків.

3. Кримінальна відповідальність перед державою, коли платник податку навмисно порушує податкове законодавство й завдає шкоди державі у великих розмірах.

4. Адміністративна відповідальність за порушення, які регламентуються Адміністративним кодексом України.

Існує багато видів порушень, що пояснюється, з одного боку, великою кількістю платників податків, які мають різну організаційно-правову форму, різні види власності, міру відповідальності, а з другого — є багато податків, ще більше методик їх розрахунку, які мають свої особливості. Усі порушення можна кваліфікувати як економічні та організаційно-технічні.

До економічних належать:

1. Приховування прибутку, доходів, обсягів виробництва, реалізації, виконаних робіт чи наданих послуг.

2. Помилкове застосування режиму податкових пільг щодо окремих податків.

3. Порушення строків сплати податків або подання декларацій та звітів про податки.

4. Фальсифікація та подання свідомо неправильних даних у податковій та бухгалтерській звітності.

5. Свідоме приховування податкових надходжень, псування або знищення документів, цінних паперів тощо.

До організаційно-технічних належать: 1. Порушення порядку постановки на податковий облік або ухиляння від нього.

2. Порушення бухгалтерського обліку або даних при відкритті рахунку в банку.

3. Порушення правил заповнення та подачі податкової декларації або ухиляння від її заповнення.

4. Порушення в наданні звітних даних або взагалі ухиляння від ведення обліку.

5. Порушення порядку зберігання документів про податки.

6. Нерівномірне зменшення розмірів сплати податків і зборів.

7. Протидія податковій адміністрації або відмова від видачі податкових документів для здійснення перевірки.

8. Ухиляння від оподаткування.

9. Порушення банком умов відкриття рахунку або переказу податків.

10. Недотримання порядку користування орендованим майном і порушення порядку розрахунку амортизаційних платежів.

11. Ненадання банкам необхідної інформації про платника податку.

12. Незаконні дії проти податкових органів, які здійснюють перевірку. При виявленні доказу порушення податкового законодавства всі

види покарань умовно можна поділити на:

• адміністративні стягнення;

• штрафи, пені, недоотримки;

• призначення примусових розрахунків за рахунками в банку, арешт рахунків;

• закриття рахунків у банках;

• позбавлення ліцензії на вид діяльності або інших державних дозволів;

• арешт майна платника податку, проведення процедури банкрутства;

• позбавлення волі платника податку та конфіскація його майна. Розвиток міждержавних зв'язків, інтеграція та утворення спільних

підприємств, надання можливості відкриття підприємств і реєстрації їх у вільних економічних та офшорних зонах викликає необхідність інтеграції податкових органів України з податковими органами та службами інших держав з метою координації дій при здійсненні контролю за дотриманням податкового законодавства, при визначенні його порушників або запобіганні порушенням.

Особлива увага при здійсненні податкового контролю приділяється підприємствам-олігополістам, міжнародним корпораціям, тому що у них найбільше можливостей ухиляння від сплати податків через відмінності в податкових законодавствах різних країн. Тому в сучасних умовах гостро постає проблема універсалізації податкових законодавств різних країн та утворення міжнародних контролюючих органів або укладання угод про міждержавні відносини в питаннях оподаткування. Дуже сприяє цьому застосовування широкої комп'ютерної мережі.

Виділяють два напрями боротьби з правопорушеннями податкового законодавства:

• Профілактика, або попередження. Для цього застосовуються превентивні методи, до яких належать консультування, методична допомога платникам податків, своєчасне висвітлення в пресі змін у податковому законодавстві, різноманітні публікації про най-типовіші порушення порядку сплати податків, відкриття у пресі рубрики "Питання—відповіді", огляд і коментарі арбітражних та судових процесів і судової практики.

• Покарання. Здебільшого це репресивні заходи.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';