Главная Финансы Книги Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

6.2. Суб'єкти фінансового ринку

Суб'єктами фінансового ринку є фізичні та юридичні особи, а також фінансові посередники, які отримують в користування гроші клієнтів і повинні одержувати дохід у розмірі, що дає змогу задовольнити вимоги клієнтів і мати середню норму прибутку для цього виду діяльності.

Суб'єкти фінансового ринку поділяються на господарюючі; до-могосподарства; державу; місцеві органи влади, а за функціями — на емітентів; інвесторів (індивідуальних та інституційних); фінансових посередників; інститути інфраструктури ринку; державні регулюючі органи.

Надзвичайно важливу роль у системі фінансового ринку відіграють домогосподарства. Частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за наявності відповідного фінансового механізму стати потужним джерелом економічного розвитку країни.

Якщо в середньому протягом року домогосподарства витрачають менше, ніж заробляють, то господарюючі суб'єкти (підприємства) — дещо більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. Це пояснюється тим, що крім плати за ресурси ці суб'єкти повинні ще вкладати інвестиції (в основний капітал і товарно-матеріальні запаси). Суб'єкти господарювання залучають необхідні для інвестицій фінансові ресурси за рахунок продажу на фінансовому ринку цінних паперів власної емісії.

Держава як суб'єкт фінансового ринку. Державний сектор пов'язаний з економічною системою загалом через податки, державні закупівлі й позики. Останній спосіб зв'язку держави з економічною системою уряд здійснює на фінансовому ринку.

Державні витрати не завжди збігаються з податковими надходженнями. У результаті виникає бюджетний дефіцит, що покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансовому ринку шляхом продажу облігацій уряду та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам. Якщо у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає "чистим" постачальником коштів на фінансовий ринок.

Вплив держави на кругообіг фінансових активів на фінансовому ринку виявляється через таке джерело, як фіскальна політика. Підвищуючи прямі податки, уряд може збільшити також обсяг коштів, що вилучаються у домогосподарств. Останні, у свою чергу, змушені зменшувати або заощадження, або витрати на споживання. У будь-якому разі наслідком буде зменшення національного продукту як безпосередньо, тобто через зменшення доходів, отримуваних фірмами від продажу споживчих товарів, так і опосередковано, з огляду на зменшення обсягів заощаджень. А це означає також зменшення обсягів інвестиційних засобів, які фірми можуть витратити на придбання капітальних благ. Зниження прямих податків стимулює збільшення як заощаджень, так і споживання, у такий спосіб позитивно впливаючи на збільшення національного продукту.

У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладенням капіталу. Як свідчить світова практика, усі розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як не-емісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету.

У кожній країні існує власна специфіка щодо емісії та розповсюдження державних цінних паперів, що зумовлюється особливостями історичного та економічного розвитку країни і ринку позикових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

Державні облігації є свідоцтвами про надання їх власникам позики держави в особі національного уряду та місцевих органів управління. Облігації держава випускає з метою покриття державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, тому вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

В Україні випуск та обіг облігацій передбачені гл. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" [23]. Згідно зі ст. 10 цього закону облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Чинним законодавством передбачається випуск облігацій двох видів: внутрішніх та зовнішніх державних і місцевих позик; підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських позик приймає Кабінет Міністрів України, місцевих — місцеві ради народних депутатів.

Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом. Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної стабільності в державі є здійснення виваженої бюджетної політики, у тому числі прийняття та дотримання бездефіцитного державного бюджету. З цією метою країни з розвиненою ринковою економікою використовують випуск казначейських цінних паперів.

В Україні правові засади цього виду цінних паперів встановлені Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".

Казначейськими зобов'язаннями визначаються цінні папери на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону). Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків Державного бюджету.

В Україні можуть випускатися такі казначейські зобов'язання: довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років) і короткострокові (до одного року).

Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, короткострокових — Міністерство фінансів України.

Як свідчить практика багатьох країн, випуск окремих видів казначейських паперів може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень. Казначейство (міністерство фінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитні сертифікати, які за бажанням їх утримувачів можуть бути або в будь-який час повернуті назад, або використані при сплаті податків. В останньому випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому стимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежів і зменшується можливість касових розривів між доходами та видатками бюджету.

Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск казначейських паперів кількох класичних видів. Залежно від строку та умов випуску казначейські цінні папери у США випускаються у вигляді казначейських векселів (на 3, 6, 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3, 4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20-30 років). Це дає можливість урядові США ефективно здійснювати управління державним бюджетом, оперативно випускаючи інструменти, що становлять інтерес для фондового ринку.

В Україні відповідно до Порядку застосування векселів Державного казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 689, вже застосовувалася практика випуску

спеціального виду казначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства на суму 5 та 10 тис. грн. Відсотки на вексельну суму не нараховувалися. Векселедавцем і платником за казначейськими векселями було Головне управління Державного казначейства. Векселі видавались на пред'явника і термін платежу за ними не повинен був перевищувати одного року.

Казначейські векселі можуть використовуватись їх утримувачами з такою метою: для погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів; розрахунків за вексельними сумами; продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України; застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами згідно із законодавством про заставу; зарахування до сплати податків у державний бюджет за бажанням векселеутримувача.

Погашає казначейські векселі Головне управління Державного казначейства шляхом перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів коштів у розмірі відповідних вексельних сум; зарахування казначейських векселів до сплати їх утримувачами податків до Державного бюджету України.

Місцеві позики є одним з важливих інструментів фінансування нагальних суспільних потреб, таких як розвиток систем електро-, водопостачання та каналізації, будівництво житла, розвиток транспортних мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я тощо. Як свідчить світовий досвід, можливість одержати значні додаткові фінансові ресурси для розвитку інфраструктури міст через випуск облігацій зумовлює високі темпи розвитку ринку муніципальних цінних паперів, суб'єктами якого є насамперед місцеві органи влади. Згідно з чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймають органи місцевого самоврядування. Структура й обсяги випуску місцевих позик залежать від грошової та фінансової ситуації, а також від загального соціально-економічного становища у країні.

Суб'єктів фінансового ринку поділяють на прямих учасників і фінансових посередників.

Продавці й покупці фінансових активів (послуг) утворюють групу прямих учасників фінансового ринку, які здійснюють на ньому основні фінансові операції.

На ринку позикових капіталів функціонують прямі учасники фінансових операцій. Розглянемо основних з них.

Кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які надають позику у тимчасове користування під певний відсоток.

Основною функцією кредиторів є продаж грошових власних і залучених активів для задоволення потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути держава (яка здійснює цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів), комерційні банки (які виконують найбільшу кількість кредитних операцій) і небанківські кредитно-фінансові установи.

Позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку є держава (яка отримує кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), комерційні банки (які отримують кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення обігових коштів і формування інвестиційних ресурсів) і населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

Основними (класичними) суб'єктами ринку позикових капіталів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють кошти підприємств, банків, населення, установ.

Розглянемо основних прямих учасників фінансових операцій, які діють на ринку цінних паперів.

Емітенти. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти є виключно продавцями цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади і органи місцевого самоврядування) і юридичні особи, зокрема акціонерні товариства. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатися цінні папери, емітовані нерезидентами.

Інвестори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які вкладають кошти в різні види цінних паперів з метою одержання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвесторів, які функціонують на фінансовому ринку, класифікують за такими ознаками: статусом — індивідуальні (окремі підприємства і фізичні особи) та інституціональні (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); метою інвестування — стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельні (купують окремі види цінних паперів виключно з метою отримання доходу); належністю до резидентів на національному фінансовому ринку — вітчизняні та іноземні.

На валютному ринку основними учасниками валютних операцій є такі.

Продавці валюти. Основними продавцями валюти є держава (що реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів), комерційні банки (які мають ліцензію на здійснення валютних операцій), підприємства, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку власну валютну виручку за експортовану продукцію), і фізичні особи (реалізують наявну у них валюту через мережу обмінних валютних пунктів).

Покупці валюти. Основними покупцями валюти є ті самі суб'єкти, що й її продавцями.

Розглянемо основних прямих учасників фінансових операцій, що діють на страховому ринку.

Страховики. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які реалізують страхові послуги різних видів (страхові продукти). Основною функцією страховиків на фінансовому ринку є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом взяття на себе за певну плату різних видів ризиків із зобов'язанням відшкодувати суб'єкту страхування збитки при настанні страхового випадку. Основними страховиками є страхові фірми і компанії відкритого типу (надають страхові послуги всім категоріям суб'єктів страхування); страхові компанії і фірми — дочірні компанії у складі холдингової компанії (фінансово-промислової групи), створені з метою страхування переважно суб'єктів господарювання, які входять до її складу (збіг стратегічних економічних інтересів страховика і його клієнтів у цьому разі створює широкі фінансові можливості для ефективного використання страхових платежів) і компанії з перестрахування ризику (перестраховики), які беруть на себе частину ризику (або весь ризик) від інших страхових компаній (основною метою операцій перестрахування є подрібнення великих ризиків для зменшення сум збитку, який відшкодовується первинним страховиком при настанні страхового випадку).

Страхувальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які купують страхові послуги у страхових компаній і фірм з метою мінімізації своїх фінансових втрат при настанні страхового випадку. Страхувальниками є юридичні та фізичні особи.

Посередниками у здійсненні страхування є брокери (від страхувальника) і страхові агенти (від страховика).

На ринку золота (та інших дорогоцінних металів) і коштовного каміння основними прямими учасниками фінансових операцій є продавці і покупці.

Продавці дорогоцінних металів і коштовного каміння. Такими продавцями можуть бути держава (реалізує частину свого золотого запасу), комерційні банки (реалізують частину своїх золотих авуарів), юридичні та фізичні особи (за потреби реінвестувати кошти, які раніше були вкладені в цей вид активів).

Покупцями дорогоцінних металів і коштовного каміння є ті самі суб'єкти, що й продавцями.

На ринку нерухомості основні суб'єкти поділяються на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості.

Продавцями на первинному ринку нерухомості є поодинокі будівельні фірми і муніципальна влада; на вторинному — ріелтерські фірми, приватні особи, які прагнуть поліпшити стан свого житла або матеріальне становище, особи, які від'їжджають в еміграцію. На вторинному ринку житла виокремлюється орендний сектор. Здавання житла в оренду практикується як приватними власниками, так і муніципальною владою.

Покупцями житла є ріелтерські фірми, юридичні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців інфраструктуру ринку житла утворюють агентства з нерухомості (ріелтерські фірми); оцінники житла; банки, що здійснюють кредитування та фінансування житлового будівництва, кредитування купівлі житла та іпотечні операції; юристи, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю; страхові компанії; інформаційні (у тому числі рекламні) структури.