Главная Финансы Книги Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

2.2. Доходи і видатки бюджету

Державні доходи — це грошові відносини з приводу розподілу вартості ВВП. Як частина ВВП, що використовується державою для виконання своїх функцій, державні доходи об'єднуються в централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному та місцевих бюджетах.

Доходи бюджету складаються з податкових, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів.

Основним джерелом державних доходів є податкові надходження.

Суть податків полягає насамперед у примусовому відчуженні державою частини новоствореної вартості, тобто національного доходу. Податковими законами України передбачені загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, що визнаються податковими надходженнями.

До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій.

Доходи від операцій з капіталом (капітальні доходи) — це доходи від продажу капітальних активів (основних фондів, державних запасів і резервів, землі), а також капітальні трансферти з недержавних джерел, тобто надходження безповоротних, необов'язкових платежів цільового призначення (на будівництво будівель і споруд для бюджетних організацій і установ, наприклад лікарень, на придбання обладнання тощо).

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи бюджетів поділяються на доходи Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України формуються насамперед за рахунок податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, податку на прибуток підприємств у розмірах, визначених законом України про Державний бюджет на поточний рік; надходжень коштів від продажу квот на здійснення зовнішньоекономічних операцій, доходів від приватизації державного майна та від його реалізації, плати за оренду цілісних майнових комплексів загальнодержавної власності; єдиного збору, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України; митних зборів; рентної плати за нафту, що видобувається в Україні; надходжень від розміщення в установах банків тимчасово вільних залишків бюджетних коштів, дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, які є в державній власності; плати за ліцензії на певні види господарської діяльності; плати за спеціальне користування природними ресурсами та інших доходів, встановлених законодавством України.

У законі України про Державний бюджет на відповідний рік структура доходів, їх джерела та обсяги встановлюються конкретно.

Бюджетна політика щодо доходів формується на основі аналізу макроекономічних показників держави, їх прогнозування, а також виконання дохідної частини бюджетів минулого та попередніх років, змін у податковому законодавстві. Структура основних дохідних статей зведеного бюджету відображає політику щодо акумуляції доходів бюджетної системи.

Доходи зведеного бюджету за 2000 р. становили 49,1 млрд грн (28,8 % ВВП), а за 2002 р. — 60,8 млрд грн (27,5 % ВВП).

Найбільшу питому вагу у структурі дохідної частини зведеного бюджету мають податкові надходження — 63,8 % в 2000 р. та 74, 6 % — у 2002 р. (табл. 2.1).

До 2000 р. в Україні спостерігалося недоотримання коштів. До основних причин цього належали незадовільний фінансовий стан суб'єктів підприємницької діяльності; недосконалість податкового законодавства; ухиляння підприємницьких структур від сплати податків; незабезпечення повного обліку та руху готівки через банки і наявність тіньових потоків фінансових ресурсів; велика частка бартерних операцій. У 2000 та 2002 р. спостерігалось перевищення доходів над видатками (профіцит) зведеного бюджету.

У доходи республіканського бюджету АРК, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується прибутковий податок з громадян; акцизний збір; податок на прибуток підприємств (у розмірах, передбачених законом України про Державний бюджет на поточний рік), платежі за спеціальне користування природними ресурсами місцевого значення, податок на промисел, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності; місцеві податки і збори; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; плата за землю та інші встановлені законодавством надходження.

Таблиця 2.1

Структура основних дохідних статей зведеного бюджету

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів у порядку, на умовах і в межах, вказаних законами України, зараховуються податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю в розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; місцеві податки і збори; частина доходів від приватизації державного майна, що визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня; інші надходження.

Доходи районних бюджетів у містах практично не відрізняються від доходів районних бюджетів.

Доходи міських (містрайонного підпорядкування), селищних і сільських бюджетів також встановлюються залежно від податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках відрахувань; плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня; інших надходжень.

У бюджетну систему України входять різноманітні бюджети, а тому для забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами застосовується механізм регулювання міжбюджетних відносин. Основними засобами регулювання є закріплення за місцевими бюджетами певних джерел доходів, а також застосування міжбюджетних трансфертів.

За характером надходження до бюджету доходи поділяються на закріплені, тобто які в повному обсязі або за затвердженими нормативами зараховуються до бюджетів певного рівня тривалий час, і регулюючі — зараховуються за нормативами до бюджетів різних рівнів з метою їх збалансування.

Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, становлять кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Фінансові кошти рухаються бюджетною вертикаллю завдяки системі міжбюджетних трансфертів — коштів, які безоплатно і без повернення передаються з одного бюджету до іншого у формі дотацій та субвенцій.

Система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бюджет АРК, бюджети областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Застосовується також зворотне передавання коштів, а саме в Державний бюджет України, бюджет АРК, відповідні місцеві бюджети з бюджетів нижчого рівня. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в законі України про Державний бюджет на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту закону України про Державний бюджет Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам АРК, областей, міст Києва і Севастополя, яке повинно містити:

• статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених адміністративно-територіальних одиниць;

• розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального, екологічного стану та ефективного використання природних умов адміністративно-територіальних одиниць;

• інформацію про урядові та регіональні програми усунення відмінностей між адміністративно-територіальними одиницями, виконані в попередні роки, та досягнуті результати; діючі програми і такі, що розроблюються, з прогнозом наслідків виконання. Порядок та умови надання і використання дотацій та субвенцій з

Державного бюджету України, республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів затверджує Верховна Рада України.

Наприклад, Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" [11] передбачені такі основні міжбюджетні трансферти:

• дотації вирівнювання з державного бюджету обласним та Севастопольському міському бюджетам — 5,42 млрд грн;

• кошти, що передаються в Державний бюджет України з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та Київського міського бюджету — 2,399 млрд грн;

• субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та дітям-інвалідам — 1,624 млрд грн;

• субвенції на фінансування пільг та субсидій населенню на придбання пічного побутового палива і скрапленого газу — 352,6 млн грн;

• субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних проектів — 225 млн. грн.

Передавати бюджетні кошти з одного бюджету в інший одного й того самого рівня забороняється.

Диференційований підхід до фінансування регіонів ураховує їх економічний розвиток, а саме те, що в них домінує — промислова чи сільськогосподарська галузь, оскільки їх дохідні бази істотно різняться. Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі. У сучасних умовах при формуванні місцевих бюджетів необхідно враховувати економічний розвиток областей, міст, районів. Проблема дохідності областей нині є актуальною. Області України умовно поділяють на три види:

• які навіть при зарахуванні всіх доходів потребують додаткових дотацій; в окремих областях 40-50 % доходів становлять трансферти з держбюджету;

• які в змозі покрити власні потреби;

• які практично мають більшу дохідність, ніж необхідна для місцевих бюджетів.

Бюджети міст Києва та Севастополя складаються за принципами бюджетів областей. Розподіл областей за економічним розвитком дає змогу:

• спростити систему державного регулювання їх бюджетів;

• визначитися з розвитком їх промислово-виробничого потенціалу, особливо щодо виробництва товарів;

• запровадити рівнонапружене планування діяльності галузей промисловості та сільського господарства й розвиток соціальної інфраструктури.

Зрозуміло, проблему вирівнювання дохідності регіонів неможливо розв'язати за короткий термін. Основна мета при цьому — стабілізувати систему розмежування податків. Місцеві органи влади мають чітко знати, на які кошти вони можуть розраховувати і звідки вони надійдуть. Без такої стабільності на місцях важко здійснювати довгострокове планування.

У процесі планування доходів усіх рівнів потрібно забезпечити повне виявлення доходів за всіма джерелами їх створення.

Але увагу слід зосереджувати не лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і місцевими бюджетами, а й на закріпленні відповідальності за фінансуванням різних видів державних витрат і формуванні нормальних взаємовідносин щодо виконання видаткової частини бюджету.

Закріплюючи бюджетні повноваження між рівнями бюджетної системи, необхідно передусім з'ясувати, влада якого рівня має забезпечувати виконання різних державних функцій з фінансування видатків і надання послуг.

Кожне адміністративно-територіальне угруповання має специфічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади повинні здійснювати соціально-економічну політику, витрачаючи бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не в змозі самостійно здійснювати соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.

Створення механізму розвитку міжбюджетних відносин на регіональному рівні сприятиме подоланню існуючої кризи. Налагодження системи міжбюджетних відносин є лише частиною загальної проблеми самостійності органів влади відповідного рівня. При найдосконаліших формах міжбюджетних відносин неможливо забезпечити достатність фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.

З метою вдосконалення міжбюджетних відносин необхідно:

• раціонально розмежувати видатки і доходи між складовими бюджетної системи;

• стимулювати зацікавленість центральних і місцевих органів виконавчої влади в мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити їх регулюючими;

• підвищити рівень власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фонду коштів держави і його використанням за галузевим, цільовим і територіальним призначенням. Видатки бюджету тісно пов'язані з його доходами, що виражається кількісною відповідністю видатків доходам, а також їх взаємовпливом. З одного боку, обсяг видатків бюджету лімітується жорсткими межами бюджетних надходжень (доходів), причому доходи, у свою чергу, визначаються економічними можливостями держави. З іншого боку, видатки можуть впливати на доходи, сприяючи зростанню виробництва, розвитку науки та ін.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, що зумовлюється суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, відіграють вирішальну роль у соціально-економічному розвитку країни.

Видатки бюджету спрямовуються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій територій тощо.

Видатки бюджету класифікуються за різними ознаками: за функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

При функціональній класифікації визначаються видатки на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

У відомчій класифікації видатків бюджету зазначається перелік головних розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяють на поточні та капітальні (розвитку).

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі бюджетних установ, організацій і органів управління в бюджетному році, виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Капітальні видатки — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капіталовкладень виробничого та невиробничого призначення і структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням; створення державних запасів і резервів; надання внутрішніх і зовнішніх кредитів.

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі й у межах, затверджених законом України про Державний бюджет. Кошти республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі й у межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, не передбачені законодавством України.

Державний бюджет України передбачає видатки на такі цілі:

• фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та підвищення життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту населення;

• фінансування здійснюваних установами та організаціями заходів в галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;

• фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

• національну оборону;

• охорону довкілля;

• правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

• утримання органів державного управління — законодавчої, виконавчої, судової влади та ін.;

• міжнародну діяльність;

• дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України в бюджети Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

• виплату всіх видів пенсій, видатків, спрямованих на соціальний захист громадян, які постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС, виплату допомоги з безробіття, витрати на професійне навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи, пов'язані зі створенням додаткових робочих місць;

• створення та поповнення державних матеріальних і фінансових резервів;

• обслуговування державного боргу;

• інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України.

У Державному бюджеті України обов'язково передбачається резервний фонд у розмірі до 1 % обсягу видатків загального фонду Державного бюджету України для фінансування непередбачених витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не передбачаються при затвердженні Державного бюджету України.

З бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

• фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, підпорядкованих виконавчим органам влади АРК, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

• утримання органів влади АРК, місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування;

• фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

• інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету АРК і місцевих бюджетів.

У бюджеті АРК та інших місцевих бюджетах за рішенням відповідної ради можуть утворюватись резервні фонди в розмірі до 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

Видатки бюджетної системи поділяються на такі:

• що здійснюютьсятільки за рахунок коштів державного бюджету і не можуть бути передані на виконання бюджету Автономної Республіки Крим та іншим місцевим бюджетам (видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності і суверенітету, належного судочинства та ін.);

• які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання бюджету Автономної Республіки Крим та іншим місцевим бюджетам з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;

• що сприяють реалізації прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевих органів влади, які мають місцевий характер. Розмежування видатків між Державним та місцевим бюджетами затверджується Законом України про Державний бюджет на поточний рік.

Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради народних депутатів під час розгляду проектів бюджетів, їх затвердження та уточнення у процесі виконання в межах своєї компетенції в інтересах держави, населення відповідної території, жителів населеного пункту, об'єднань громадян відповідно мають право:

• визначати із своїх бюджетів обсяг фінансування заходів, спрямованих на соціально-культурний розвиток відповідних адміністративно-територіальних одиниць у межах планових бюджетних доходів, наданих дотацій, субвенцій, а також з урахуванням залучених коштів;

• визначати напрямки використання коштів бюджетів на інвестиції, власні цільові програми, а також на спільні програми з органами влади інших адміністративно-територіальних одиниць; на зовнішньоекономічну діяльність, заходи з охорони довкілля, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади, на благоустрій міст, селищ та сіл, утримання і капітальний ремонт житлового фонду і об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування, установ та закладів освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури та спорту, засобів масової інформації, на утримання органів державної влади та місцевого самоврядування, захист прав споживачів, інші цілі;

• збільшувати в межах наявних коштів видатки на утримання житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури і спорту, охорону довкілля та на інші цілі;

• визначати у встановленому порядку в межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги та допомогу громадянам, які потребують соціального захисту;

• утворювати у складі свого бюджету в межах його доходів резервні та цільові фонди, якщо це передбачено законами України;

• визначати розміри дотацій, субвенцій бюджетам нижчого територіального рівня та їх цільове використання;

• об'єднувати на договірних засадах кошти своїх бюджетів з коштами інших бюджетів, а також кошти підприємств, установ, організацій, об'єднань громад та громадян для фінансування будівництва, ремонту і утримання об'єктів виробничого та невиробничого призначення, крім винятків, встановлених законодавством України. Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує всім бюджетним процесом. Видатки плануються відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів за галузями та видами витрат.

Регулювання бюджетних видатків виражається в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів з урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік відносно поточного плануються з урахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і спланувати їх структуру на майбутнє.

За 2000 р. видатки зведеного бюджету становили 48,1 млрд грн (28,3 % до ВВП), витрати на соціально-культурні заходи — 41,4 % загального обсягу видатків, на підтримку галузей економіки — 15,0 %, на державне управління — 7,0 %. Видатки зведеного бюджету за 2002 р. становили 59,1 млрд грн, або 26,7 % ВВП. Видатки на фінансування соціально-культурних заходів становили 55,8 %, на державне управління — 14,5 %, на підтримку галузей економіки — 11,9 % (рис. 2.1).

Законом України про Державний бюджет на поточний рік затверджується перелік захищених статей видатків, що відображають пріоритети бюджетної політики і виконання яких обов'язкове і першочергове.

До захищених статей видатків Державного бюджету України та місцевих бюджетів за економічною структурою належать такі:

• оплата праці працівників бюджетних установ;

• нарахування на заробітну плату;

• придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів для медичних закладів;

• забезпечення продуктами харчування різних закладів;

• виплата процентів за державним боргом;

• трансферти місцевим бюджетам;

• трансферти населенню, пов'язані із соціальним захистом і соціальним забезпеченням (виплата пенсій, грошових допомог, стипендій, повернення заощаджень громадян).

При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості за цими статтями за минулі роки планується в повному обсязі.

У разі заборгованості з пенсій, що фінансуються з державного бюджету, заробітної плати працівників бюджетних установ, стипендій, допомоги сім'ям з дітьми 90 % надходжень до відповідних бюджетів необхідно спрямовувати на покриття цієї заборгованості до повного погашення.

Навіть в умовах економічної кризи не можна заощаджувати кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру й соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету за щорічно складеними кошторисами видатків конкретної установи. У них відображаються напрямок використання коштів за статтями витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків за кошторисами визначають виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингент установ, наприклад кількість лікарень, ліжок у них та ліжко-днів, кількість шкіл, класів у них і учнів шкіл, кількість дітей і діто-днів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів.

Нормуються витрати бюджету як за натуральними, або матеріальними, так і за грошовими нормами.

Натуральні, або матеріальні, норми відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води тощо на заплановану одиницю в натуральному вираженні, наприклад витрати умовного палива (вугілля, газ, торф, дрова) на 1 м3 будинку, денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих садках або хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми визначають розміри коштів, необхідних для харчування дітей і хворих, з розрахунку на день, паливо, електроенергію, воду тощо. Нині грошові норми суто розрахункові, оскільки постійне підвищення цін унеможливлює їх пряме застосування, а тому вони є узагальненим показником для складання кошторисів витрат.

Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить усі бюджетні установи в однакові умови, наприклад, діти у яслах-садках Сумської, Львівської чи Одеської областей (аналогічно у лікарнях, школах тощо) забезпечені однаковою сумою коштів на харчування, придбання м'якого інвентарю, відмінність може бути лише за рахунок благодійності, шефства тощо.

Практично всі витрати бюджету формуються у відповідний спосіб. Так, за заробітною платою виплати формуються за лікарнями з огляду на кількість ліжко-днів і відділень та специфіку останніх. Так само визначається кількість лікарів середнього й молодшого медичного персоналу; при цьому враховується стаж їх роботи. Щодо шкіл виходячи з класів-комплектів і кількості в них учнів розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюють завантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво тощо. Аналогічний порядок формування бюджету існує в інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами.

Державні капітальні вкладення у розвиток галузей і структурну перебудову економіки передбачають, як правило, вкладення коштів у розвиток пріоритетних галузей економіки —агропромислового комплексу, вугільної промисловості, атомної енергетики, нафтогазового комплексу, транспорту та ін.

Цільове використання коштів у межах, затверджених щорічними і кошторисними асигнуваннями, здійснюється за фактично виконані обсяги робіт.

Житлово-комунальне господарство фінансується за рахунок Державного бюджету, а також бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Україна здійснює чітку політику поступового передавання житлового фонду держави через приватизацію квартиронаймачам та оплати ними вартості комунальних послуг. При цьому ще значними залишаються видатки держави щодо оплати витрат на водопостачання, опалення, електроенергію, санітарне й технічне обслуговування житлових будинків.

Житлові господарства провадять свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних доходів і видатків.

Важливими розрахунками до проекту бюджету для обґрунтування видатків є розрахунки доходів і видатків за кожним видом видатків і господарства загалом.

Сума експлуатаційних доходів і видатків визначається на основі даних про середньорічну експлуатацію житлової площі та інших приміщень і розрахунків доходів й видатків на 1 м2 площі.

Доходи від квартирної плати вираховуються за ставкою на 1 м2.

Розрахунки квартирної плати перевіряються за даними про житлову площу, яка перебуває в експлуатації на початок року; враховується також введення в експлуатацію нового житла й вибуле житло.

Орендна плата в доходах житлових господарств за нежитлові приміщення враховується за ставками, встановленими місцевими органами влади.

Основою для планування експлуатаційних видатків є техніко-еко-номічні показники та нормативи. Для визначення видатків на утримання житлових організацій за окремими видами витрат застосовується нормативний метод.

Обсяг витрат на капітальний ремонт житлового фонду планується з огляду на середньорічну вартість житлового фонду і середній розрахунок відсотків амортизаційних відрахувань. Норми таких відрахувань на капітальний ремонт житлового фонду встановлюються у відсотках до балансової вартості будівель відповідно до їх класифікації — кам'яні, цегляні, дерев'яні, змішані та ін.

Визначаючи джерела фінансування капітального ремонту житлових будинків, виходять із суми коштів з доходів житлового господарства, які спрямовуються на ці цілі, а кошти, яких бракує, плануються в бюджеті як асигнування із бюджету.

Потреби житлового господарства в бюджетних коштах розглядаються за галуззю загалом шляхом визначення доходів, які можуть бути спрямовані на будівництво житла та капітальний ремонт.

Розрахунки за комунальними підприємствами до проекту бюджету виконують на основі визначення їх прибутків. Показники прибутку комунальних підприємств залежать від обсягів виробничо-експлуатаційної діяльності, тарифів (цін) на продукцію (послуги) та їх собівартості. Тарифи на послуги комунальних підприємств різні. Єдині тарифи встановлені загалом у державі за проїзд в окремих видах транспорту, електроенергію, газ.

Різні гілки влади й управління фінансуються з відповідних бюджетів. Асигнування на їх утримання затверджуються Верховною Радою України: за державними органами влади і управління — у складі видатків Державного бюджету, а за місцевими органами влади і управління — у складі відповідних місцевих бюджетів у розмірах, передбачених Верховною Радою України на ці цілі.

Державне управління фінансується за річними кошторисами видатків з їх поквартальним розбиттям та бюджетним розписом і чітким дотриманням бюджетної класифікації (глави, параграфи, статті). У разі потреби видатки за окремими статтями збільшуються за рахунок зменшення в наступному кварталі. У межах одного кварталу розпорядження чи рішення не приймається. Для збільшення видатків за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ щодо вищих органів управління чи розпорядження щодо місцевих органів з обов'язковим повідомленням Міністерства фінансів України. Якщо ж досягнуто економії за видатками, то наприкінці кварталу вона переходить у фінансування наступного кварталу.

Фінансування національної оборони — це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних сил України згідно з річним кошторисом видатків Міністерства оборони України. Кошториси видатків на утримання Збройних сил України у зв'язку з їх специфікою відрізняються від кошторисів видатків інших бюджетних установ і включають видатки на такі цілі:

• придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів, різного інвентарю й матеріальних цінностей та оплату послуг;

• фінансування капітального будівництва, ремонт зброї, господарсько-побутові та інші витрати.

Видатки на оборону затверджуються у Державному бюджеті України. Більшість із затверджених видатків визначають у щорічних кошторисах, в основу їх розрахунків покладено грошові норми витрат.

Особливості витрат на оборону потребують специфічного контролю. Контроль за використанням коштів та матеріальних цінностей здійснюють фінансові органи військових частин і фінансове управління Міністерства оборони України.

З метою посилення контролю і забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами й організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінет Міністрів України в 1998 р. затвердив Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи (організації).

Зазначений кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільові надходження і поквартальний розподіл коштів установи. Він формується на основі показників лімітної довідки про основні дані фінансово-господарської діяльності, яку організація вищого рівня надсилає всім підпорядкованим установам у двотижневий термін після її затвердження, з якого установа й починає фінансуватись.

Єдиний кошторис складають усі установи на календарний рік, його затверджують керівники організацій вищого рівня не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Одночасно з кошторисом на затвердження організацією вищого рівня подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.

Фінансування установ без затвердження кошторису і штатного розпису установою вищого рівня забороняється.

Єдиний кошторис крім асигнувань з бюджету включає й позабюджетні кошти.

На сучасному етапі найважливішим завданням бюджетної політики щодо державних видатків залишається їх упорядкування і скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.