Главная Финансы Книги Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

Розділ 2. Державні фінанси

2.1. Бюджетна система і бюджетний процес

Усі види бюджетів, що існують у державі, становлять бюджетну систему. В Україні — це державний і місцеві бюджети (бюджет Автономної Республіки Крим (АРК), обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування).

Сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, утворює зведений бюджет, який використовується для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет АРК охоплює показники бюджету АРК і бюджетів її районів і міст республіканського значення.

До зведеного бюджету області входять показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і міст обласного підпорядкування.

Зведений бюджет району складається з показників районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

До складу зведеного бюджету міста, поділеного на райони, входять показники міського бюджету і бюджетів районів, що входять до його складу. Якщо міській або районній у місті раді народних депутатів адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, то зведений бюджет міста або району в місті охоплює показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

В Україні бюджетні відносини регулюються такими нормативно-правовими актами, як Конституція України, Бюджетний кодекс України, закон про Державний бюджет України, відповідні нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 4 ст. 85 Конституції України [1] до повноважень Верховної Ради України належать затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. При цьому, згідно зі ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і структура бюджетної системи України. Відповідно до ст. 95 бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава вживає заходів щодо збалансованості бюджету України, а інформація про бюджет повинна бути оприлюднена.

У ст. 96 Конституції України передбачається, що Державний бюджет України щорічно затверджується Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період, тобто бюджетний рік починається 1 січня і завершується 31 грудня. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня щороку подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом з проектом подається доповідь про виконання Державного бюджету України поточного року.

Відповідно до ст. 97 Конституції України Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Згідно зі ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Конституцією України (п. 4 ст. 138) не тільки затверджено положення про державний бюджет, а й визначено, що АРК має право розробляти, затверджувати і виконувати власний бюджет на основі єдиної податкової і бюджетної політики України.

Аналогічно, згідно зі ст. 143 Конституції України, обласні й районні ради затверджують обласні та районні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету і відповідно розподіляються між територіальними громадами або спрямовуються на виконання спільних проектів. Це положення підтверджує і ст. 142 Конституції України, згідно з якою держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, надає фінансову підтримку місцевому самоврядуванню. У цьому зв'язку необхідно звернути увагу на затверджене в Конституції положення про те, що витрати місцевого самоврядування, які виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Як бачимо, у Конституції України чітко регламентовано порядок складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів і контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Державний бюджет України затверджується відповідним законом України, республіканський бюджет АРК — її Верховною Радою, а місцеві бюджети — відповідно обласною, міською, районною, районною в місті, селищною, сільською радами не пізніше як у двотижневий термін після офіційного опублікування закону України про Державний бюджет.

Згідно з чинними законодавчими та нормативними документами до компетенції державної виконавчої влади і виконавчих органів місцевих рад народних депутатів належать складання проекту бюджету за основними напрямами бюджетної політики (визначеними відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, місцевими радами народних депутатів), виконання бюджету і контроль за цільовим, економним та ефективним використанням виділених бюджетних коштів.

Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, місцеві ради народних депутатів визначають основні напрями бюджетної політики, розглядають проект відповідного бюджету, вносять зміни та доповнення до затвердженого бюджету, здійснюють контроль за його виконанням, а також за цільовим, економним використанням бюджетних коштів через Рахункову палату, затверджують звіт про виконання бюджету.

Верховна Рада України визначає основні напрями бюджетної політики спеціальною постановою, яка в загальному вигляді встановлює пріоритети бюджетної політики держави на наступний бюджетний рік.

Втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження та виконання бюджету не допускається, крім винятків, встановлених законами України.

Правове регулювання бюджетних відносин полягає в упорядкуванні відносин, які виникають між гілками влади і управління при визначенні бюджетів держави, формуванні доходів і видатків й розподілі та перерозподілі коштів між складовими бюджетної системи, а також відносин, що виникають під час бюджетного процесу.

Бюджетно-правове регулювання охоплює всі форми законодавчого, або нормативного, впливу держави на органи управління всіх рівнів щодо бюджету починаючи із затвердження Державного бюджету Верховною Радою України або прийняття рішення місцевими радами про затвердження місцевих бюджетів і до правовідносин, які виникають між органами управління і бюджетними установами та службовими особами (розпорядниками кредитів).

У законі України про Державний бюджет і рішеннях місцевих органів влади про затвердження місцевих бюджетів встановлюються правові норми, які передбачають можливість органів державного управління і бюджетних установ діяти в певний спосіб, а також дозволи чи заборони (останні мають категоричний характер). Наприклад, якщо законом України про Державний бюджет передбачається надати тій чи іншій області в обласний бюджет субвенцію в розмірі 1 млн грн, то це категорична норма, яка означає, що Міністерство фінансів України зобов'язане виконати цей припис і передати кошти зазначеному в законі обласному бюджету.

Держава визначає правила поведінки державних органів і службових осіб у процесі затвердження цільового використання бюджетних коштів та контролю за їх надходженням, а в разі невиконання цих правил забезпечує реалізацію своїх прав примусово. Наприклад, якщо та чи інша область зарахувала в дохід своїх бюджетів акцизний збір, який повинен зараховуватись у Державний бюджет, то ці кошти примусово вилучаються з доходів обласного бюджету і зараховуються в Державний бюджет, а службові особи, які допустили порушення, притягуються до відповідальності.

Бюджетно-правова норма визначає права і обов'язки органів управління адміністративних територій, зазначає обставини, за яких учасники цих відносин стають виконавцями згаданих прав і обов'язків, а також передбачає відповідальність за невиконання цих вимог.

За характером дії бюджетно-правові норми поділяються на такі, що діють на території відповідно України, АРК і областей та адміністративно-територіальних одиниць (міста, району, селища, села).

Регулювання бюджетної діяльності за допомогою правових норм забезпечує економічним відносинам державний або територіальний захист; економічні відносини набувають при цьому сили прав і обов'язків, у межах яких діють державні органи.

Бюджетно-правові відносини мають такі особливості:

• виникають і діють у бюджетній сфері діяльності, зумовлюються станом економіки і пов'язані з розподілом ВВП;

• однією з їх сторін є держава чи місцеві органи влади;

• виникають, змінюються або припиняються тільки на основі законодавчих чи нормативних актів.

Особливість бюджетно-правових норм полягає також у тому, що вони встановлюють правила поведінки для особливого кола суб'єктів, якими є державні органи влади й управління, з одного боку, і бюджетні установи й організації та платники податків і зборів — з іншого.

Кожний суб'єкт цих відносин бере участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами, одержанні бюджетних асигнувань, складанні, розгляді, затвердженні та виконанні бюджету. Основними суб'єктами таких відносин є Верховна Рада України і місцеві органи влади, вищі центральні та місцеві органи державного управління.

Розглянемо основні поняття, пов'язані з функціонуванням бюджетної системи, які визначаються Бюджетним кодексом України [26].

Бюджетна система України базується на принципах єдності, повноти, обґрунтованості, збалансованості, ефективності, субсидіар-ності, самостійності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу. їх зміст визначається Бюджетним кодексом України.

Принцип єдності передбачає, що єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності, єдиним регулюванням бюджетних відносин.

Принцип повноти полягає у включенні до бюджетів усіх доходів і видатків держави, зокрема певного регіону.

Принцип обґрунтованості означає, що бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.
Принцип збалансованості означає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Принцип ефективності передбачає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу повинні прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів і максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Принцип субсидіарності полягає в тому, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевим бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Принцип самостійності означає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Органи влади не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного коштами відповідних бюджетів. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів влади визначати напрямки використання коштів згідно із законодавством України і самостійно розглядати та затверджувати відповідні бюджети.

Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що бюджетні кошти спрямовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Принцип справедливості та неупередженості передбачає, що бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередже-ного розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Принцип публічності та прозорості реалізується в затвердженні бюджетів і прийнятті звіту про їх виконання відповідними радами.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу означає, що кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетні ресурси — це частина фінансових ресурсів держави, сконцентрована в бюджетах усіх рівнів.

Бюджетна класифікація — це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками (економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою тощо). На її основі можна порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, визначати характер регулюючих дій держави щодо надходжень з дохідних джерел і напрямків використання одержаних коштів.

Завдяки бюджетній класифікації забезпечуються чітке бюджетне планування і прогнозування, а також можливість як об'єднувати окремі індивідуальні кошториси, так і складати зведені кошториси видатків за відповідними складовими бюджетної системи, а також складати проекти бюджетів, порівнювати видатки однотипних установ, які фінансуються з бюджету, визначати рівні видатків за ними чи аналізувати бюджети за певний період, систематизувати дані окремих кошторисів, бюджетів і зведених бюджетів.

Звіти про виконання кошторисів і бюджетів складають за такою самою класифікацією, як і кошториси та бюджети. Це дає змогу здійснювати ґрунтовні перевірки й аналізи використання коштів.

Основою бюджетної класифікації доходів є джерела доходів, а основою класифікації видатків — цільове використання коштів. Дані групуються також за галузевими та відомчими ознаками, що відображає як зобов'язання, так і розміри фінансування.

Бюджет може складатись із загального та спеціального фондів. Загальний фонд включає надходження до бюджету, що призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних виплат і не призначені на конкретну мету, а також виплати за рахунок цих надходжень.

Спеціальний фонд включає надходження до бюджету на конкретну мету і виплати з бюджету за рахунок цих надходжень.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом України про Державний бюджет.

Забороняється створення органами державної влади позабюджетних фондів.

Резервні фонди бюджетів — це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для фінансування незаплано-ваних видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проектів бюджетів.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Резервний фонд Державного бюджету передбачається обов'язково; рішення про необхідність створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. Під час розробки проектів бюджетів розпорядники готують бюджетний запит — документ, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Регулювання міжбюджетних відносин. Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, АРК та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання їх функцій. Регулювання міжбюд-жетних відносин здійснюється на основі:

• розмежування видатків між бюджетами;

• закріплення за бюджетами місцевого самоврядування визначених Бюджетним кодексом податків і зборів, що складають кошик їх доходів і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;

• визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості для розподілу міжбюджетних трансфертів;

• визначення видів і обсягів міжбюджетних трансфертів. Розмежування видатків між бюджетами здійснюється за встановленим у Бюджетному кодексі переліком видатків, що фінансуються відповідно з Державного бюджету, з бюджету АРК та обласних бюджетів, з районних бюджетів і бюджетів міст обласного значення, з бюджетів сіл, селищ і міст районного значення.

За бюджетами місцевого самоврядування закріплюються такі податки і збори:

• прибутковий податок з громадян (закріплюється в таких розмірах: 100 % загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території, — за бюджетами міст Києва і Севастополя, 75 % — за бюджетами міст обласного значення, 25 % — за бюджетами міст районного значення, сіл, селищ);

• державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

• плата за ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

• плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

• плата за торговий патент на здійснення окремих видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів);

• надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад;

• єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва.

Зазначені доходи враховують при визначенні обсягів міжбюджет-них трансфертів.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається діленням загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість жителів чи споживачів соціальних послуг; цей показник використовують для розподілу міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти — це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету в інший. Розрізняють такі їх види: дотація вирівнювання; субвенція; кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Дотація вирівнювання — це трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Наприклад, дотація вирівнювання обласним бюджетам визначається як перевищення обсягу визначеного Бюджетним кодексом переліку видатків цих бюджетів над прогнозним обсягом їх доходів.

Субвенція — це трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Наприклад, субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту (пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми тощо), субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних проектів.

Реалізація законодавчих і нормативних актів з бюджетних повноважень відповідних рад відбувається шляхом складання, розгляду, затвердження, виконання, контролю за виконанням і розгляду звітів про виконання бюджетів усіх складових бюджетної системи. Чітко регламентований нормативними актами такий порядок називається бюджетним процесом.

Бюджетний процес організується відповідно до Бюджетного кодексу України.

Бюджетний процес від початку складання проекту бюджету і до затвердження звіту про виконання бюджету перебуває під контролем Верховної Ради України і місцевих органів влади. Це дисциплінує всі органи управління, які виконують бюджети відповідних рівнів.

Складанню проекту бюджету передує розробка основних прогнозних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зокрема щодо обсягу ВВП, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану.

Бюджетний процес поділяється на чотири стадії:

• складання проекту Державного бюджету;

• розгляд і прийняття закону України про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

• виконання бюджетів, у тому числі в разі необхідності внесення змін до закону України про Державний бюджет, рішення про місцеві бюджети;

• підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Бюджетний процес починається з аналізу звітних даних з виконання Державного та місцевих бюджетів за попередні роки, виявлення тенденцій у виконанні дохідної і видаткової частин бюджету. Докладно аналізуються надходження з окремих податків, визначаються збільшення (зменшення) доходів за кожним видом податків, їх вплив на виконання доходів бюджетів різних ланок бюджетної системи. Аналогічно аналізується виконання видаткової частини як Державного, так і місцевих бюджетів.

Складання проекту Державного бюджету (перша стадія) має базуватися на принципі, згідно з яким Державний бюджет забезпечує фінансування заходів економічного розвитку держави. Через нього перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями для вирівнювання їх фінансового стану і належного забезпечення. Проект закону про Державний бюджет розробляє Кабінет Міністрів України.

У Верховній Раді України не пізніше 1 червня поточного року відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Кабінет Міністрів України організовує розробку проекту Державного бюджету відповідно до основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Міністерство фінансів України на основі аналізу бюджетних запитів, які подають головні розпорядники бюджетних коштів, готує проект закону про Державний бюджет України і подає його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів приймає постанову щодо схвалення проекту закону України про Державний бюджет і подає проект Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

До проекту закону про Державний бюджет України додаються: прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України згідно з бюджетною класифікацією; зведений баланс фінансових ресурсів України; обґрунтування особливостей міжбюджетних відносин; інформація щодо обсягів державного боргу; перелік пільг за податками (зборами та іншими обов'язковими платежами) із розрахунком втрат бюджету від їх надання; проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які створюються за рахунок податків і зборів, та інші матеріали.

Міністерство фінансів України після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України доводить місцевим органам влади розрахунки прогнозних обсягів між-бюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів. Після ухвалення закону України про Державний бюджет Верховною Радою у другому читанні Кабінет Міністрів України повинен у тижневий термін довести місцевим органам влади обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і положення, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період. Ця інформація необхідна для підготовки проектів рішень про відповідні місцеві бюджети.

Другою стадією бюджетного процесу є розгляд і прийняття закону України про Державний бюджет, а також рішень про місцеві бюджети. Закон України про Державний бюджет приймається до 1 грудня року, що передує плановому.

Законом України про Державний бюджет визначаються:

• граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету і державного боргу;

• загальна сума доходів і видатків Державного бюджету з розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні та капітальні;

• доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

• бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України;

• бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів. Рішенням про місцевий бюджет визначаються:

• загальна сума доходів і видатків (з розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні та капітальні);

• граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді й боргу на кінець наступного бюджетного періоду;

• бюджетні призначення головним розпорядникам коштів;

• доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

• бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів.

Бюджет АРК і місцеві бюджети затверджуються за поданням відповідних органів виконавчої влади Верховною Радою АРК та місцевими радами народних депутатів.

Третьою стадією бюджетного процесу є виконання бюджетів. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету. Державне казначейство України виконує такі функції:

• операції з коштами Державного бюджету;

• розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

• контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань і здійсненні платежів;

• бухгалтерський облік та складання звітності про виконання Державного бюджету.

Усі доходи Державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок. Використовують ці кошти розпорядники бюджетних коштів у межах встановлених їм бюджетних асигнувань; за їх дорученням Державне казначейство України здійснює платежі, передбачені в затвердженому кошторисі бюджетної установи.

Податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий у територіальному органі Державного казначейства. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу (установа, що складає і виконує місцеві бюджети, контролює витрачання бюджетних коштів їх розпорядниками та виконує інші функції з управління коштами місцевих бюджетів).

Якщо у процесі виконання бюджету виникає недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету, то Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду. Якщо недоотримання доходів перевищує 15 % передбаченої суми доходів, то Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді проект закону про внесення змін до закону України про Державний бюджет. Така сама процедура відбувається в разі перевищення надходжень до бюджету понад 15 % запланованих.

Державний бюджет виконується за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень (повноважень, які мають головні розпорядники бюджетних коштів щодо надання бюджетних асигнувань). Аналогічно фінансові управління складають розписи доходів і видатків з поквартальним розподілом місцевих бюджетів, які затверджують керівники місцевих фінансових органів.

Усі бюджети бюджетної системи України виконуються за видатками у пропорціях до загальної суми видатків бюджетів, затверджених відповідно Верховною Радою України і місцевими радами. Контроль за пропорційним фінансуванням здійснюється щоквартально.

Видатки фінансуються з резервного фонду державного бюджету за рішенням Кабінету Міністрів України, а з резервних фондів місцевих бюджетів — відповідно Радою Міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.

При тимчасових касових розривах, що виникають у ході виконання загального фонду місцевого бюджету, виконавчі органи за рішенням відповідних місцевих рад можуть отримувати короткострокові позики у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців. Забороняється надавати позики з одного бюджету іншому.

Якщо потрібно внести зміни щодо доходів і видатків місцевих бюджетів, відповідна рада ухвалює рішення за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про недовиконання чи перевиконання дохідної частини загального фонду відповідного бюджету.

Четвертою, завершальною стадією бюджетного процесу є підготовка, розгляд і затвердження звітів про виконання Державного та місцевих бюджетів.

Про виконання Державного бюджету України складаються квартальні та річний звіти. Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України річний звіт не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. Цей звіт розглядає Рахункова палата і готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету. Після цього Верховна Рада України розглядає звіт і приймає рішення за результатами розгляду.