Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

4.3. Охорона навколишнього середовища і міжнародна торгівля

4.3.1 Промисловий розвиток, міжнародна торгівля та проблема охорони навколишнього середовища

З багатьох глобальних проблем людства, пов’язаних з процесами економічного розвитку, до найгостріших слід віднести проблеми охорони навколишнього середовища, вичерпання природних ресурсів, забруднення довкілля, охорони здоров’я.

Забруднення навколишнього природного середовища вже сьогодні завдає серйозної матеріальної шкоди людині та національним господарствам майже всіх країн світу і обумовлює появу різних категорій загроз, пов’язаних зі змінами в навколишньому середовищі, а саме: загрозу економічному розвитку (дефіцит або вичерпання природних ресурсів, нестабільність багатьох товарних ринків, особливо сільськогосподарської продукції, різке коливання світових цін на сировинні товари тощо); загрозу системам життєзабезпечення (сільському та рибному господарству, ресурсам питної води, лісам та ін.); загрозу територіям (спустошення, підвищення рівня океану, транскордонне перенесення забруднень тощо); загрозу існуванню людини (голод, хвороби, радіація).

Щорічні економічні збитки від забруднення та деградації природи оцінюються по різних країнах в межах 0,4-18% ВНП. Так, у промислово-розвинутих країнах (США, ФРН, Великобританія, Нідерланди, Японія) цей показник знаходиться на рівні 0,4-2,0% ВНП; у державах Східної Європи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія) він становить 3-5%; у країнах СНД, в тому числі в Україні – 10-15%, а у країнах “третього світу” – 6-18%. [9. с.3-21]

Загострення екологічних проблем у світі набули глобального характеру. Через кризовий стан навколишнього природного середовища багато регіонів світу вже сьогодні мають міжнародний статус зон екологічного лиха. “Розповзання” очагів забруднень, стихійне розширення територій екологічної небезпеки не знають державних кордонів. Розвиток промисловості, транспорту, будівництва, масштабна урбанізація ведуть до відчуження сільськогосподарських земель, їх передачу в інші сфери забезпечення життєдіяльності людини, що, як правило супроводжується загостренням екологічних проблем.

Зростання чисельності населення та надмірне використання природних ресурсів призводить до руйнування багатьох компонентів навколишнього середовища. Так, наприклад, за останні десятиріччя різко скоротилася площа лісів: в Великобританії – на 95%; Італії, Греції, Іспанії, Франції, Бельгії і Нідерландах – на 80-92%; Фінляндії і Швеції – на 44-50 %. Однак при цьому попит на деревину в США, Західній Європі та Японії швидко зростає. Річний обсяг заготівлі деревини до 2001 року сягнув 5-5.5 млрд.м3 і приблизно зрівнявся з сумарним приростом її ресурсів в світі. [5. с.68]

Нераціональне використання ресурсів супроводжується забрудненням атмосфери, води та грунтів сполуками, які мають довгий період розпаду. За глобальною оцінкою Міжнародного ґрунтового центру (Нідерланди) внаслідок антропотехногенної діяльності вже деградовано понад 15% світової суші.

Таблиця 1

Оцінка рівня деградації земель по регіонах світу

Дуже швидкий та не завжди контрольований розвиток виробництва, широке розповсюдження автомобільного транспорту та ряд інших причин негативно впливають на хімічний склад атмосфери та гідросфери. Так, вміст вуглецю в атмосфері за 1900-1970 pp. зріс на 15%, а подвоєння його кількості можна очікувати вже у 2030 p. Згідно з розрахунками основну частину викидів вуглекислого газу дають США-25%, країни ЄС-14%, країни СНД-13%, Японія-4%. [3. с.18-20]

Таблиця 2

“Перша десятка” країн світу за обсягами викидів вуглекислого газу в атмосферу в 90-ті роки

На сьогодні загально – визнаним є той факт, що протягом останніх 25-30 років найважливішим чинником розвитку світової економіки і міжнародних економічних відносин стали транснаціональні корпорації. Транснаціоналізацією охоплено 70-90% ринків товарів, послуг, капіталів, технологій. ТНК забезпечують 44% обсягу виробництва текстильної промисловості, одягу та шкіряних виробів у Малайзії та 46% - в Таїланді; 25% харчової промисловості, випуску напоїв та тютюнових виробів в Малайзії та Таїланді, 27% - в Перу, 30% - на Філіппінах, 72% – Таїланді і 78% - в Мексиці; 56% електричної та електронної промисловості в Південній Кореї, 61% - в Перу, 64% - в Мексиці, 66% - на Філіппінах, 87% - Гонконзі та Малайзії, (89% - в Таїланді. Під контролем ТНК знаходиться 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну та залізної руди, 85%-ринку міді та бокситів, 80%-чаю та олова, 75%- бананів, натурального каучуку та нафти-сирцю. [4. с.24]

Загальний обсяг виробництва двохсот найбільших ТНК світу становить понад 30% світового глобального продукту. Маючи величезний дослідницький, виробничий, фінансовий, маркетинговий, кадровий потенціал, вони інтенсивно спрямовують свої інвестиції в нові галузі, а також науково-технічні розробки, що в кінцевому рахунку призводить до збільшення навантаження на навколишнє середовище. Тому природно, що саме ТНК здійснюють величезний вплив на навколишнє середовище, що призводить до конфлікту двох важливих сфер: економіки та екології. Протягом довгого періоду часу в господарській діяльності пріоритет надавався одній меті: або економічному зростанню, або екологічній безпеці. При досягненні суб’єктом екологічної діяльності однієї мети ефективність відносно іншої може знижуватися, наприклад, внаслідок обмеженості ресурсів. Зростання продажу продукції без застосування ресурсозберігаючих технологій потребує збільшення споживання ресурсів і призводить до збільшення викидів забруднюючих речовин. Взагалі, діяльність транснаціональних корпорацій має подвійний вплив на навколишнє середовище і як відзначалося в доповіді “Комісії Брундтланд”, “промисловість і вироблена нею продукція впливає на природно-ресурсний потенціал розвитку цивілізації на всіх стадіях промислового циклу, що включає розвідку і видобуток сировини, її переробку в готову продукцію, споживання енергії, утворення відходів та їх ліквідацію і, нарешті, використання готової продукції споживачем. Цей вплив може бути позитивним і тим самим може підвищуватися якість життя. Але він може бути і негативним у результаті забруднення навколишнього середовища неекологічними виробничими процесами, кінцевою продукцією, виснаженням ресурсів”. [7. с.193]

Вплив діяльності ТНК на навколишнє середовище протягом довгого часу мав негативний характер, а причиною цього була традиційна стратегія менеджменту, орієнтована на досягнення виключно економічних результатів.

За оцінками експертів міжнародних організацій кількістю екологічних злочинів в світі невпинно зростає. Так, тільки за даними статистики ФРН, визнаною однією з найдетальніших, у 1973 році в країні було скоєно 2371 екологічний злочин, у 1974 році — 9805, а у 1997 — 17930. [8. с.229]

В останні десятиріччя світове співтовариство почало активно вживати заходи, спрямовані на покращення екологічного стану навколишнього середовища, в тому числі й щодо контролю екологічних аспектів діяльності ТНК. Багато компаній стали самостійно приділяти більше уваги екологічним аспектам, розуміючи глобальність і небезпечність наслідків цієї проблеми. Крім того, використання екологічно чистого виробництва підвищує конкурентоспроможність корпорацій за рахунок створення іміджу борця за чистоту довкілля, підвищення довіри споживачів до продукції тощо.

Як свідчать факти, часто інвестування у природоохоронні заходи може дати більший економічний ефект, ніж наступні спроби запобігання аваріям, або витрати на їх ліквідацію, прикладом може бути аварія трубопроводу під Ханти-Мансійськом і викид в річку 3 тис. тонн нафти, внаслідок чого ліквідаційні заходи обійшлися компанії “ЮКОС” у 96 млрд. руб., а 36 мільярдів склали штрафні санкції місцевого комітету з екології. [15. с.73]

У доповіді “Комісії Брундтланд” підкреслюється, що на екологічні проблеми промисловість відгукнулася “розробкою нових технологій і промислових процесів, спрямованих на зниження рівня забруднення та інших видів негативного впливу на навколишнє середовище. У деяких галузях промисловості, що є джерелами значного забруднення середовища, витрати на здійснення заходів для боротьби з ним стали швидко зростати. Корпорації почали створювати спеціальні підрозділи і проводити екологічну політику. Були опубліковані рекомендації і кодекси поведінки, стосовно забезпечення безпеки продукції і виробничої діяльності, торгової практики, застосування технології і міжнародного співробітництва. Національні і міжнародні промислові асоціації також розробили рекомендації і добровільні “кодекси поведінки”. [7. с.194]

Значний прогрес досягнуто в сфері розробки багатьма ТНК Кодексів екологічної поведінки. Так, програма дотримання відповідальності (Responsible Care Program), розроблена Канадською асоціацією виробників хімічної продукції (Canadian Chemical Producers association), отримала широку популярність і поширення серед транснаціональних фірм як всередині країни, так і за її межами, особливо в США та Західній Європі.

Найбільш характерними пунктами екологічних зобов’язань, що приймають на себе ТНК, є:

подання повної і правильної інформації про вплив діяльності транснаціональної фірми на навколишнє середовище;

прийняття і дотримання всіх екологічних стандартів;

постійне удосконалення природоохоронної діяльності;

забезпечення максимального прояву ініціативи всіма працівниками ТНК щодо удосконалення екологічної діяльності;

розвиток партнерства з іншими компаніями і громадськими організаціями для покращення екологічних показників;

пошук можливостей для альянсу з кожним, хто здатний зробити позитивний вклад у вирішення екологічних завдань;

консультування і співпраця з тими, на кого можна впливати у справі розв’язання екологічних проблем;

визнання й повага всіх типів екологічних вимог, претензій осіб і організацій на всіх стадіях бізнесу фірми;

захист здоров’я персоналу фірми;

забезпечення екологічного навчання працівників фірми і там, де необхідно, інформування споживачів її продукції;

розвиток екологічного підприємництва, де екологічні фактори можуть бути вирішальними в прийнятті рішень про інвестування екологічно орієнтованих видів діяльності;

здійснення роботи щодо екологізації компанії.

За останні два десятиріччя взаємозв’язок між торгівлею та навколишнім середовищем став дуже важливим питанням у міжнародній торгівлі. Зростаюче усвідомлення потреби захисту навколишнього середовища і забезпечення підтримки розвитку доступних ресурсів обумовило посилення заходів природоохоронної політики країн. Такі заходи зазвичай вводяться урядами за допомогою регуляторних або економічних інструментів. В деяких випадках використовуються обидва види інструментів. Основними регуляторними заходами, відомими як “командні та контрольні”, є, а саме:

розробка стандартів продуктів, що встановлюють характеристики, яким повинен відповідати продукт що продається на певному ринку;

розробка інструкції та постанови про методи обробки, виробництва та стандартні межі забруднення;

заборона на імпорт та експорт продукції шкідливої для здоров’я;

обмеження на експорт та імпорт з метою збереження і підтримки розвитку природних ресурсів;

розробка вимоги до пакування та маркування, в тому числі екологічного.

Економічні інструменти включають: податки небезпечні або шкідливі для здоров’я продукти; плату за викиди та інші грошові заходи; природоохоронні субсидії.

Порівняно з регуляторними економічні інструменти забезпечують, принаймні теоретично, деякі суттєві переваги: велику віддачу вкладених коштів, постійні стимули щодо зменшення забруднення та джерела доходу уряду. На практиці й з економічних і з адміністративних причин уряди можуть розглядати пряме регулювання і контроль як більш слушні та ефективні в деяких ситуаціях. Наприклад, регуляторні заходи можуть бути застосовані тоді, коли необхідно, щоб розповсюдження певних токсичних забруднюючих речовин або використання небезпечних продуктів чи речовин були повністю заборонені. В інших випадках, регуляторні заходи можуть бути доповнені економічними інструментами для підсилення впливу.

Вибір країною інструментів - регуляторних чи економічних - залежить від сили або слабкості її політичних та адміністративних структур і повинен відбуватися на основі конкретного підходу до кожного випадку. За подібного вибору повинні братися до уваги такі фактори як природоохоронна ефективність заходів, економічна ефективність, здійснюваність в адміністративному плані, необхідні фінансові витрати, справедливість і прийнятність для громадськості.

Заходи природоохоронної політики, які застосовуються урядами можуть впливати на торгівлю кількома шляхами, серед яких слід виділити три основних.

По-перше, природоохоронні стандарти можуть змінювати умови конкуренції. Виробники в країнах з більш жорсткими природоохоронними стандартами турбуються про вплив таких стандартів на їх витрати та їх здатність конкурувати на світових ринках.

По-друге, виробники в країнах з менш суворими природоохоронними стандартами (в основному країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою) небезпідставно остерігаються, що їх продукція може підпадати під дію торговельних заходів на тій підставі, що вона була вироблена на підприємствах, які не відповідають високим стандартам щодо забруднення та викидів імпортуючих країн. Будь-який подібних захід у вигляді компенсуючого податку або повної заборони чи обмеження на імпорт буде прирівнюватися до одностороннього застосування законодавства щодо природоохоронної політики і пріоритетів інших країн.

По-третє, зростає громадське занепокоєння з приводу загострення глобальних екологічних проблем (виснаження озонового шару, зміна клімату тощо). З огляду на торговельну політику це піднімає важливе питання – чи повинні існуючи міжнародні природоохоронні угоди, що стосуються глобальних природоохоронних питань, мати положення, що вимагає від своїх членів обмеження для того, щоб змусити їх приєднатися до цих угод.

На сьогодні системою багатосторонніх торговельних Угод СОТ регулюється доволі широкий спектр питань охорони навколишнього середовища. Розглянемо ці питання більш грунтовно.