Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

3.1.2.4. Переговори щодо умов вступу: двосторонні переговори про доступ на ринки товарів

Двосторонні переговори про доступ на ринки товарів починаються з того, що зацікавлені члени подають свої вимоги, а заявник готує свої початкові пропозиції. Виходячи з цих початкових документів проводяться двосторонні переговори.

По завершенні двосторонніх переговорів розклади поступок стають невід‘ємною частиною Протоколу про приєднання (Додатки 7-12) та невід‘ємною частиною Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (Стаття ІІ.7 ГАТТ 1947) [2. с.441].

Розклади поступок складаються з чотирьох частин:

Частина 1- “зв‘язування” поступок в режимі найбільшого сприяння (РНС), тобто максимальні імпортні тарифи, які можуть застосовуватись до товарів членів СОТ (згідно Статті ІІ.1(b) ГАТТ 1947) [2, c.439]. Ця частина, в свою чергу, поділяється на 3 розділи:

Розділ ІА – тарифи на сільськогосподарську продукцію;

Розділ ІВ – тарифні квоти на сільськогосподарську продукцію;

Розділ ІІ – тарифи на інші товари.

Частина 2 - преференційні тарифні поступки (згідно Статті ІI.1(c) ГАТТ 1947) [2, c. 440];

Частина 3 - нетарифні поступки (згідно п.6. Марракеського протоколу до ГАТТ 1994) [19, c.38];

Частина 4 - зобов‘язання, які обмежують субсидіювання сільськогосподарської продукції (згідно Угоди про сільське господарство) [4, c.37].

Головною перевагою зв‘язування тарифних ставок в рамках СОТ є те, що кожній країні-члену забезпечується гарантований доступ на ринки інших країн-членів, оскільки кожний Член не може збільшити тарифні ставки вище за зв‘язані ставки, зазначені в його Розкладі поступок.

Розклади поступок побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка складається з 21 розділу та 97 частин. Перші 24 частини ГС – сільськогосподарська продукція, частини 25-97 ГС – промислова продукція. Слід підкреслити, що риба та рибопродукти не включаються згідно правил СОТ до сільськогосподарської продукції і належать до категорії “інші товари” (наприклад, позиції 0301-0307 та 1603-1605). Кожний тарифний розклад (Частина І) містить наступну інформацію (Таблиця 2, Додатки 8 та 10):

номер товарної позиції за ГС;

опис товару;

ставка мита (максимальна, зв‘язана);

період імплементації ;

першочергові переговорні права (ППР);

інші мита та збори (зараз зазвичай дорівнюють нулю);

спеціальні захисні заходи (які можуть зазначатись стосовно сільськогосподарської продукції).

Таблиця 2

Формат розкладу (Частина І: Тарифи за РНС) [33, с.2]

Введення в угоди СОТ поняття “першочергові переговорні права” має свої причини. Справа в тому, що в рамках СОТ результати переговорів між двома членами завдяки дії РНС розповсюджуються на всіх членів і що це створює певні проблеми. Насамперед, досить вигідно стає просто очікувати результатів переговорів інших членів, і не проводити їх самому. Тоді країна може виграти за рахунок отримання поступок від інших членів, нічого не запропонувавши натомість.

Для того, щоб подолати цю проблему, було введено два нові поняття: “першочергові переговорні права” та “головні постачальники”. Їх основна ідея полягає в тому, що поступка надається країною А головному постачальнику В певного імпортного товару лише в обмін на поступку країни В країні А, за яким вже вона є головним постачальником.

Першочергові переговорні права, як правило, надаються в результаті двосторонніх переговорів країнам, які зазначили це в своєму запиті щодо тарифних поступок. Це – важлива поступка, оскільки член СОТ, який бажає змінити або відкликати поступку відповідно до Статті XXVIII “Зміна розкладів” ГАТТ 1947, повинен провести переговори з сторонами, які мають першочергові переговорні права (а також з головними постачальниками та сторонами, які є значно зацікавленими у поступках) – компенсувати цю поступку іншою [2, с.474-476].

Вимоги СОТ щодо тарифного регулювання з часом стають все більш суворими. Сьогодні від заявників вимагається зв‘язування всього тарифного розкладу за діючими чи близькими до діючих ставками. Заявник зазвичай повинен буде лібералізувати доступ до свого ринку набагато більше, ніж це було в минулому. Країни з середньою величиною діючого тарифу, що є значно вищою за 10% навряд чи зможуть бути прийняті в СОТ [20, 67].

Також від країн, що приєднуються, вимагається приєднання до багатьох секторальних угод та ініціатив, більшість з яких передбачає усунення тарифів (нульові ставки) на певні товарні групи, так звані нульові угоди (zero-for-zero agreements). Нульові угоди розповсюджені стосовно паперу, сільськогосподарської техніки, меблів, будівельної техніки, наукового та медичного обладнання, цивільної авіації, дистильованих спиртів, пива, насіння олійних, риби, сталі, іграшок, деревини, фармацевтичних препаратів, продукції інформаційних технологій тощо.

Потрібно зазначити, що переговори по “нульових” ініціативах проходили між обмеженим колом учасників Уругвайського Раунду на добровільних засадах. Далеко не всі члени СОТ приєднались до цих ініціатив. В той же час країни, що зараз вступають до СОТ, вимушені погоджуватись з такими вимогами з боку членів СОТ.

Болгарія, Киргизтан, Латвія, Естонія та Грузія прийняли зобов‘язання по кожній сільськогосподарській позиції, і проста середня величина цих зв‘язаних тарифів складає відповідно 34,9%; 11,7%; 33,6%; 17,7% та 12,1% (таблиця 1). Киргизтан, Латвія, Естонія та Грузія прийняли на себе також зобов‘язання по кожній промисловій тарифній позиції. Проста середня величина зв‘язаних тарифів по промисловій продукції складає відповідно 6,7%; 9,3%; 6,6% та 5,8%.

Таблиця 3

Тарифні зобов‘язання членів, які вступили до СОТ після 1995 року [31, с.25-26]

Поступки щодо преференційного тарифу (Частина 2 розкладу поступок) та нетарифних заходів (Частина 3) надаються рідко. Жоден з 12 урядів (Еквадор, Киргизтан, Латвія, Естонія, Йорданія, Грузія, Хорватія, Албанія, Оман, Монголія, Болгарія та Панама), що вступили до СОТ після її створення, не прийняли зобов‘язання у частинах 2 та 3 товарного розкладу.

Зобов‘язання Китаю стосовно нетарифних зобов‘язань представлені в Додатках 10 та 11. Вони включають тарифні квоти на добрива та вовну та зобов‘язання щодо скасування ліцензій, квот та тендерних вимог.

Переговори щодо зобов‘язань із субсидіювання сільськогосподарських продуктів (Частина 4 Розкладу) зараз відбуваються переважно на багатосторонній основі під головуванням заявника і спрямовані на досягнення домовленостей з таких питань:

зобов‘язання, що стосуються внутрішньої підтримки сільського господарства;

зобов‘язання щодо експортних субсидій.

Одним з найбільш важких питань в цій сфері є досягнення згоди щодо базового періоду, який повинен використовуватись протягом переговорів у відповідних розрахунках. Зазвичай використовується останній трирічний період, за який є наявні дані. Лише Болгарії вдалось відстояти інший період з огляду на те, що останній трирічний період на момент проведення переговорів не був репрезентативним внаслідок застосування ембарго ООН до колишньої Республіки Югославія.

Нагадаємо, що Угода про сільське господарство передбачає, що заходи внутрішньої підтримки в “зеленій скриньці” не підлягають скороченню, а заходи “жовтої скриньки”, які застосовувались в базовому періоді, повинні бути знижені та зв‘язані, якщо їх рівень вище “мінімального рівня”, визначеного Угодою (5% від загального сільськогосподарського виробництва країни для розвинених країн; 10% для країн, що розвиваються).

Більшість заходів внутрішньої підтримки урядів, що приєднувались, підпадають під “зелену скриньку” або вони нижче “мінімального рівня” внаслідок політичного рішення чи недостатку фінансових ресурсів.

Що ж до експортних субсидій, то більшість нових членів СОТ були “змушені” прийняти нульові зобов‘язання по експортних субсидіях на відміну від “традиційних” членів СОТ.