Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

2.2.3. Правила визначення походження товару

Сучасний розвиток світового виробництва і торгівлі актуалізує проблему розробки чітких правил визначення походження товару, тобто з’ясування країни або регіонального інтеграційного угруповання, в яких товари були вироблені. Це обумовлено тим, що стрімкі технологічні зміни, які відбуваються в сферах інформаційних технологій, телекомунікацій, транспортної інфраструктури дають можливість виробникам кінцевої продукції залучати ресурси з найвіддаленіших країн, де є більш кваліфікована або дешева робоча сила, унікальні або дешевші сировина, матеріали і комплектуючі. Дійсно, на сьогодні майже вся продукція, що пропонується на світовому ринку, вироблена не в одній країні, причому це стосується як товарів народного споживання, так і складних машин і обладнання, що використовуються для їх виробництва. Інтенсифікація використання ресурсів світового ринку для національного виробництва, а також інтернаціоналізація логістичних схем призводять до можливості обходження тарифних і інших бар’єрів у торгівлі, що застосовуються урядами до товарів, імпортуємих в країну. Таким чином, лібералізація обміну продукцією, сировиною та комплектуючими між країнами ускладнює процедури визначення походження товарів, а також застосування широкого кола інструментів торгової політики щодо інших країн. Саме ці чинники обумовили необхідність розробки міжнародних правил визначення походження товару.

Важливість правил визначення походження товару для окремих урядів і розвитку міжнародної торгівлі в цілому обумовлена трьома групами чинників:

1. макроекономічними;
2. статистичними;
3. маркетинговими.

Макроекономічні чинники пов’язані з необхідністю державного регулювання стану внутрішнього ринку, зовнішньої торгівлі та реалізації торгової політики країни в цілому. Застосування режиму найбільшого сприяння в торгівлі значно послабило значення правил визначення країни походження, оскільки імпортне мито за ставками РНС застосовується до товарів з усіх джерел поставки. Однак в торговій політиці країн залишились заходи, застосування яких потребує чіткого визначення країни походження. Згідно правил СОТ до таких заходів національних урядів належать:

1. компенсаційні та антидемпінгові мита;
2. надзвичайні заходи захисту від імпорту;
3. кількісні обмеження, в тому числі тарифні квоти;
4. контроль правильності застосування марок або етикеток, що вказують на країну походження;
5. розв’язання торговельних суперечок через відповідний механізм СОТ.

В тому випадку, коли країна є членом преференційної торговельної угоди, її уряд має бути впевнений в тому, що преференційні або нульові ставки мита застосовуються до країн, на які дійсно поширені узгоджені преференції. Для цього вимагається підтвердження того, що імпортовані товари були повністю або суттєво трансформовані в країні, що входить до преференційного угруповання.

Крім того, визначення країни походження товару необхідно урядам для здійснення державних закупівель та розробки програм розвитку, або підтримки експортного виробництва.

Статистичні чинники, що обумовлюють важливість правил визначення походження товару пов’язані з тим, що останні впливають на достовірність показників розвитку міжнародної торгівлі, особливо на регіональні структури експорту і імпорту окремих товарів. А на основі показників розвитку міжнародної торгівлі робляться міжнародні маркетингові дослідження, огляди кон’юнктури світових товарних ринків, прогнози динаміки експорту та імпорту. Крім того, на основі даних щодо питомої ваги країни в світовому експорті Членів СОТ розраховуються внески кожної країни в бюджет організації.

Походження товару має і значний маркетинговий вплив, адже відомо, що напис продукції “Made in...”, який можна знайти майже на всіх товарах, має неабиякий вплив на прийняття рішення про купівлю. Треба також зазначити, що відповідна позначка про походження може надати споживачам важливу інформацію про якість та умови виробництва товару, а фахівцям з маркетингу дані щодо товарної політики конкурентів, тенденції розвитку товарного асортименту тощо.

Слід зазначити, що правила походження не були стіль дискусійними поки більшість продукції вироблялось всередині країн і задовольняло всебічні потреби свого населення. Крім того, раніше у урядів була можливість застосовувати досить широкий спектр протекціоністських заходів. Однак процеси інтернаціоналізації господарського життя та розвиток світової торгової системи, які проявились у розповсюдженні глобалізованих методів виробництва з відповідною диверсифікацією та поглибленням міжнародної кооперації при одночасному звуженні можливостей застосування інструментів торговельного протекціонізму, загострили проблему застосуваннях правил визначення походження.

Оскільки ГАТТ не передбачала єдиних правил щодо визначення походження, відповідні національні системи значно різняться між собою. Більш того, всередині країн правила можуть модифікуватися відносно цілей, заради яких вони існують (впровадження кількісних обмежень, введення преференційного мита, застосування позначок про походження тощо). Така “гнучкість” надавала країнам можливість приймати правила походження з метою захисту власних виробників, наприклад, скасовувати квоту на товар на підставі того, що імпортована продукція не може розглядатися як та, що походить з країни, наділеної квотою.

До початку Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів склалась ситуація, коли правила визначення походження товарів стали непередбачуваними, непрозорими, в деяких випадках протекціоністськими, що створило невиправдані перепони для розвитку міжнародної торгівлі. З метою вирішення сукупності проблем, що виникли в результаті відсутності чітких правил, під час Уругвайського раунду була прийнята Угода про правила визначення походження. Основною метою Угоди є розробка і прийняття Членами загальної системи гармонізованих правил визначення походження товарів, що імпортуються на основі режиму найбільшого сприяння.

Основні положення прийнятої угоди стосуються наступних питань:

1. поділення правил визначення походження на непреференційні та преференційні;
2. забезпечення гармонізації правил визначення походження (створена спеціальна Робоча програма);
3. характеристика принципів застосування правил визначення походження під час перехідного періоду та після нього;
4. створення Технічного комітету з правил визначення походження та регламентація його діяльності;
5. організація процедур повідомлення, перегляду, консультацій та врегулювання суперечок;
6. упорядкування преференційних правил визначення походження.

В сучасній світовій торговельній системі виділено два типи правил визначення походження залежно від торговельного режиму, що існує між імпортуючою та експортуючою сторонами: преференційні і непреференційні.

Згідно Угоди про правила визначення походження (Додаток ІІ – Спільна декларація щодо преференційних правил визначення походження) преференційними правилами визначення походження є “такі закони, нормативні акти та адміністративні правила загального застосування, які застосовуються будь-яким Членом для визначення того, чи підлягають товари преференційному розгляду згідно з договірними або автономними режимами, які тягнуть за собою надання тарифних преференцій, що виходять за межі застосування параграфа 1 Статті І ГАТТ 1994”. [Угода. с.234]

Непреференційні правила визначення походження, з іншої сторони, визначаються як “ті закони, нормативні акти та адміністративні правила загального застосування, які застосовуються будь-яким Членом для визначення країни походження товарів, за умови, що такі правила визначення походження не стосуються договірних або автономних режимів торгівлі, які тягнуть за собою надання тарифних преференцій, що виходять за межі застосування параграфа 1 Статті І ГАТТ 1994”. [Угода. с.224]

Оскільки сферою застосування Угоди є непреференційні правила визначення походження, розглянемо їх більш детально. Дійсно ключовим питанням Угоди про правила визначення походження є рішення щодо їх гармонізації. Світова організація торгівлі в липні 1995 року започаткувала програму з гармонізації непреференційних правил походження для країн-Членів, яка повинна була закінчитися в липні 1998 року. Робота була доручена Комітету СОТ з правил походження та Технічному комітету з правил походження Світової митної організації в Брюсселі.

Робоча програма щодо гармонізації правил походження грунтувалась на наступних засадах:

1. правила визначення походження повинні забезпечуватися однаково для всіх цілей;
2. правила визначення походження повинні забезпечувати, щоб країною, яка визнається, як країна походження товару, була або та країна, де товар було повністю вироблено, або, якщо до виробництва товару залучено більше, ніж одну країну, та країна, де було проведено більш суттєву переробку товару;
3. правила визначення походження повинні бути об’єктивними, зрозумілими та передбачуваними для всіх країн;
4. незалежно від заходів або інструментів торговельної політики, з якими пов’язані правила визначення походження, вони не повинні використовуватися прямо чи непрямо як інструменти для досягнення цілей торгівлі. Вони не повинні самі по собі здійснювати обмежувального, спотворюючого або руйнівного впливу на міжнародну торгівлю. Вони не повинні накладати невиправдано жорстких вимог чи вимагати виконання певної умови, яка не стосується виробництва або переробки, як основи для визначення країни походження. Проте витрати, що прямо не відносяться до виробництва або переробки, можуть включатись для застосування адвалорного відсотка;
5. правила визначення походження повинні застосовуватись послідовно, однаково, об’єктивного і розумно;
6. правила визначення походження повинні бути узгодженні між собою;
7. правила визначення походження повинні базуватися на позитивному критерії. [1, с.230-231]

В процесі визначення походження товару об’єктивно поділяються на дві групи: продукція, повністю отримана або вироблена в країні та продукція, яка пройшла значну переробку в країні.

Виріб вважається “повністю вироблений” в країні, якщо весь процес виробництва, включаючи застосування матеріалів і комплектуючих, проходив всередині країни. На практиці, цей спосіб застосовується головним чином до сировини, сільськогосподарської, риболовецької і лісної продукції. Ця група товарів є найменш проблематичною для застосування правил визначення походження. Разом з тим в Робочій програмі щодо гармонізації правил визначення походження зазначається, що Технічний комітет повинен розробити гармонізовані визначення для “товарів, що розглядаються як такі, що їх було повністю вироблено в одній країні” та “мінімальних операцій, або обробки, які самі по собі не визначають походження товару”. [Угода. с.231]

Походження товару не завжди просто визначити, особливо якщо виробничий процес проходив в більш ніж одній країні. Для визначення походження в цьому випадку використовують різні правила і методи, які мають як свої переваги, так і недоліки.

Кіотська конвенція (прийнята в 1973 р. в м. Кіото (Японія) міжнародна конвенція з спрощення та гармонізації митних процедур) передбачає, що походження товару повинного бути визнано за останньою (кінцевою) країною, в якій відбулась “значна переробка” продукції. [Module 12]. Значна переробка визначається, застосовуючи один з наступних критеріїв:

1. зміна тарифної класифікації;
2. критерій адвалорного відсотка;
3. критерій операцій з виробництва або переробки.

Угод про правила визначення походження встановлює, що зміна тарифної класифікації є основним критерієм значної переробки, а додатковими – адвалорний відсоток та операції з виробництва/ переробки.

Метод, використовуючий для встановлення факту значної переробки критерій “зміна тарифної класифікації” грунтується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів. При застосуванні цього методу товар вважається “значно переробленим”, якщо змінюється розділ чи підрозділ тарифної номенклатури, порівняно з матеріалами або частками, з яких він вироблений.

Цей метод є найбільш поширеним порівняно з іншими. Він застосовується угрупованням країн NAFTA, Південноамериканським спільним ринком (MERCOSUR), а також був визначений основним на Уругвайському Раунді багатосторонніх торговельних переговорів.

Однак, в багатьох правилах визначення походження, зміна тарифного заголовку не завжди відповідає дійсному походженню. Недоліки цього методу полягають в тому, що деякі розділи і підрозділи не описують товар достатньо повно, щоб визначити , коли відбулася “значна переробка”. В таких випадках, для визначення того, чи є зміни в тарифному заголовку істотними, необхідно використовувати інші додаткові критерії.

В Робочій програмі з гармонізації правил визначення походження Технічному комітету СОТ доручено “розглянути і вивчити можливість застосування змін у розділах чи підрозділах тарифної номенклатури при розробці правил визначення походження для окремих товарів або сектору товарів, а також, у разі необхідності, мінімальних змін в рамках номенклатури, що відповідає цьому критерію”. [Угода. с.231]

Додатковим критерієм значної переробки може бути адвалорний (від вартості товару) відсоток, який повинен бути доданий країною до вартості товару при переробці.

Застосовуваний рівень адвалорного відсотку відрізняється в різних країнах і торговельних блоках. В той час, як визначення значення проценту (наприклад 55%) здається простим, результат розрахунків часто залежить від комплексу спірних питань. Крім того, цей метод є більш вигідним для країн з високим рівнем заробітної плати, так як вона враховується у розмірі доданої вартості, ніж для країн з низькими часовими тарифними ставками.

Ще одним додатковим критерієм визначення значної переробки є критерій “операцій з виробництва або переробки”, за яким визначення походження відбувається згідно встановленого порядку проходження виробничого процесу. Однак, коли національні правила визначення походження є основними на деталізації виробничого процесу, зацікавлені галузі промисловості, напевно, будуть мати істотний вплив на формулювання цих правил. Приклад цьому Сполучені Штати, які використовувати вказану систему для формування правил визначення походження текстильних товарів починаючи з 1984 року. На сьогодні доведено, що ця система була розроблена з метою захисту інтересів текстильної галузі і галузі виробництва готового одягу США. Головним недоліком правил походження, основаних на виробничому процесі є те, що вони опосередковано стримують технологічний прогрес, обмежуючи доступ на внутрішній ринок продукції, виробленої за кордоном за більш ефективною технологією.

В робочій програмі щодо гармонізації правил визначення походження передбачено, що по кожному з секторів товарів або окремих категорій товарів, де використання виключно номенклатури Гармонізованої системи не дозволяє визначити значної переробки, Технічний комітет СМО повинен “вивчити можливість додаткового або виняткового застосування інших вимог, включаючи критерій адвалорного відсотка та/або критерій операцій з виробництва або переробки”. [Угода, с.232]

Оскільки країнами очікувалось, що технічна робота над розробкою правил буде потребувати певного часу, Угодою передбачено дві Статті, що визначають принципи застосування правил визначення походження під час перехідного періоду і після його завершення.

Протягом перехідного періоду Члени СОТ повинні дотримуватися наступних принципів застосування правил визначення походження:

1. чітко формулювати вимоги, що підлягають виконанню, включаючи застосування критерії визначення значної переробки;
2. не використовувати правила як інструмент торгової політики;
3. правила не повинні здійснювати обмежувального, спотворюючого або руйнівного впливу на міжнародну торгівлю; не повинні накладати занадто;
4. жорстких вимог або вимагати виконання певної умови, яка не стосується виробництва або переробки як основи для визначення країни походження;
5. правила визначення походження стосовно імпортованих або експортованих товарів не повинні бути більш жорсткими, ніж ті, що застосовуються для визначення того, чи є товар вітчизняним, і не повинні бути різними для окремих Членів СОТ;
6. правила повинні застосовуватися однаково, об’єктивно, розумно і послідовно;
7. правила повинні базуватися на позитивному критерії; негативний критерій слід застосовувати переважно для пояснення позитивного критерію;
8. правила походження і всі зміни до них повинні вчасно оприлюднюватися;
9. оцінка походження повинна надаватися якомога раніше, але не пізніше 150 днів по отриманні запиту; оцінки мають силу протягом трьох років, якщо факти та умови, у тому числі і правила визначення походження залишаються порівняними;
10. змінені і нові правила походження не мають зворотньої сили;
11. будь-які адміністративні дії стосовно визначення походження підлягають негайному перегляду через судові, арбітражні або адміністративні органи, що не залежать від органу, який здійснював визначення; результати таких переглядів можуть змінити або навіть відмінити визначення;
12. конфіденційна інформація не повинна розкриватися без спеціального дозволу особи чи уряду, які надали таку інформацію, за винятком того обсягу, який необхідно оприлюднити в рамках судових процедур. [Угода, с.225-227]

Технічна робота над гармонізацією правил походження повинна була закінчитись до 1998 р. Однак складна природа роботи і розбіжності, що виникли між країнами з приводу застосування специфічних критеріїв визначення походження в окремих товарних групах не дало змогу технічному комітету СМО закінчити роботу до належного часу. Результати роботи, після їх погодження з Комітетом з питань правил походження СОТ, будуть прийняті на черговій міністерській конференції СОТ. Від всіх країн-членів вимагатиметься застосування гармонізованих правил визначення походження.

Після закінчення перехідного періоду Члени СОТ повинні користуватися наступними принципами застосування правил визначення походження:

1. застосування правил повинно бути однаково для всіх цілей;
2. країною, яка визначається як країна походження певного товару, повинна бути та країна, де товар був повністю вироблен, або та країна, де була здійснена найбільш суттєва переробка;
3. правила не повинні бути більш жорсткими, ніж ті, якими країнами користуються для визначення того, чи є товар вітчизняним, і повинні бути однаковими для всіх Членів СОТ, незалежно від національної належності виробника даного товару;
4. правила повинні застосовуватися послідовно, однаково, об’єктивно і розумно;
5. закони, нормативні акти, судові рішення та адміністративні розпорядження загального застосування стосовно правил походження повинні вчасно публікуватися;
6. оцінка походження товару повинна видаватися у найкоротший термін, але не пізніше 150 днів з моменту находження запиту (при умові, що було повідомлено всі необхідні дані про товар); результати оцінки матимуть силу протягом трьох років, якщо умови та правила залишаться порівнюваними;
7. змінені і нові правила визначення походження не повинні мати зворотньої сили;
8. будь-яка адміністративна дія щодо визначення походження може бути оперативно переглянута через судові, арбітражні або адміністративні органи та процедури, що не залежать від органу, який проводив визначення походження; результат такого перегляду може змінити або відмінити попереднє визначення;
9. конфіденційна або надана на конфіденційній основі інформація, необхідна для правильного визначення походження не повинна розголошуватися без спеціального дозволу особи чи уряду, що надали таку інформацію, за виключенням обсягу, необхідного в разі проведення судових процедур. [Угода. с.227-228]

Не дивлячись на те, що гармонізовані правила визначення походження не будуть застосовуватися в рамках преференційних угруповань або Генеральних схем преференцій, Угодою передбачено, що країни повинні брати до уваги зазначені вище принципи при застосуванні правил визначення походження. Така позиція країн-членів СОТ обумовлена зростаючою кількістю регіональних торговельних угод і їх впливом на розвиток міжнародної торгівлі. Так, за даними Секретаріату СОТ на сьогодні в світі зареєстровано 240 регіональних торговельних угод, більшість з яких були укладені в останнє десятиріччя – тільки після 1995 р. – понад 100. З зазначеної кількості угод (240) тільки 172 є діючими: 148 угод щодо зон вільної торгівлі та 24 угоди про митний союз. Слід зазначити, що кількість регіональних торговельних угод є значно більшою, ніж кількість зареєстрованих і діючих регіональних торговельних угруповань, основних членів. За даними СОТ на сьогодні в світовій торговельній системі зареєстровано 40 торговельних угруповань, 26 з яких є діючими. [ ] Більшість країн світу є членами регіональних торговельних угод, а деякі країни укладали декілько таких угод.

Слід зазначити, що преференційні торговельні угруповання мають різні правила походження. В Азіатсько-тихоокеанському регіоні існує приблизно 90 різних правил походження. Велика кількість і розбіжність правил походження створює проблему для експортерів і імпортерів в світі. Намагання відповідати правилам походження, з метою отримання преференційного режиму, створює для виробників та експортерів додаткові адміністративні бар’єри. Крім того, це потребує часу і витрат, пов’язаних з отриманням сертифікатів походження, що видаються уповноваженими державними органами країни.

В преференційних торговельних угрупованнях правила визначення походження застосовуються як для визначення так званої “національності” продукції, так і з метою запобігання так званому феномену “торговельного відхилення” (“trade deflection”), який характеризує ситуацію, коли товари з третьої країни імпортуються в зону, наприклад, преференційної торгівлі через країну-члена цієї зони з істотно нижчим тарифом. Потім вони реекспортуються цією країною на ринки країн-учасниць зони преференційної торгівлі за загальноприйнятим преференційним режимом. Наприклад, країни А та Б входять до зони вільної торгівлі. Країна А має 20% імпортне мито на продукцію, що походить з третіх країн, в той час як країна Б тільки 10%. Тоді, третя країна, яка не є членом цього преференційного угруповання, буде експортувати продукцію в країну Б за 10% ставкою мита і в подальшому, через свого ділера, реекспортувати її в країну А. Оскільки метою зон вільної торгівлі є надання тарифних преференцій для їх членів, які ведуть торгівлю з широким колом країн, а також здійснюють реекспортні операції, необхідним є визначення походження товарів для правильного встановлення торговельного режиму для продукції, що імпортується.

Прийняття гармонізованого критерію для визначення походження може вирішити багато проблем, з якими на сьогодні стикаються експортери. Основними перевагами застосування гармонізованих правил визначення походження стануть більша прогнозованість і результативність торговельних операцій, а також спрощення адміністративних процедур для експортуючих підприємств, які на сьогоднішній день повинні бути переконані, що вони зустрінуть однакові вимоги збоку різних країн щодо своєї продукції.