Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Додаток 4.5.2 Українські мас-медіа як дзеркало нашої громадської свідомості

(Спроба політико-психологічного аналізу)

Оцінюючи характер і рівень політичного розвитку суспільства, неможливо обійтись без аналізу його інформаційного простору. Він великою мірою визначається станом справ у сфері друкованих засобів масової інформації.

Економічні негаразди, різке падіння життєвого рівня населення значно обмежили купівельну спроможність громадян України на національному інформаційному ринку мас-медіа.

За період, що аналізується, загальні передплатні тиражі газет і журналів в Україні кожне півріччя в середньому зменшувалися вдвічі: з 63,5 млн прим. за станом на 01.01.1992 року до 8,44 млн прим. за станом на 01.09.1994 року.

Як наслідок, насиченість періодичними виданнями на 1000 жителів України упала з 1226 примірників у 1993 році до 163 примірників передплачених газет і журналів у 1994 році.

Нині може дозволити собі передплатити хоча б одну газету лише одна з 3—4 середньостатистичних сімей.

Загальнополітичний аналіз динаміки тиражів засобів масової інформації (ЗМІ) свідчить, що з часу проголошення незалежності громадська свідомість в Україні кардинально змінилась: від беззастережної орієнтації на московські видання до переважної орієнтації на власне українські газети й журнали.

За два роки незалежності частка центральних національних видань зросла з 22,6 % до 32,8 %, а регіональних і місцевих — з 35,8 % до 62,0 %. В цей же час кількість російських (по суті — московських) газет зменшилася з 41,6 % до 5,2 % у всеукраїнському пресовому загалі.

Досліджуючи ці тенденції з точки зору розбудови української державності, треба констатувати, що процеси децентралізації влади й економіки (які розпочалися ще за існування Радянського Союзу) не обминули своїм впливом й інформаційну сферу суспільства. Якщо в перший рік незалежності України московські (колишні союзні) і київські (колишні республіканські) видання разом контролювали 64,2 % читацького загалу, то в 1994 році ситуація змінилася діаметрально: контрольний пакет "четвертої" влади перейшов до регіональних та місцевих (обласних, міських та районних) засобів масової інформації. І якщо ці тенденції розвиватимуться у тому ж напрямку, це може негативно вплинути не тільки на процеси формування державницької свідомості у громадян України, а й на саме існування України як суверенної держави. Бо об'єктивно формувати таку свідомість в українському суспільстві покликані саме центральні київські видання, що мають, висвітлюючи події, враховувати насамперед загальнодержавні інтереси.

А поки що відзначимо такі реалії: під впливом загальнонаціональних видань перебуває менше третини газетного інформаційного ринку України.

Решта громадян, читаючи місцеві видання, об'єктивно отримує інформацію, яка проходить через сито регіональних інтересів. Останні, як відомо, коливаються від палкої і безумовної підтримки української державності на заході України аж до заперечення її самостійного існування у Криму.

Напевно, усереднений геополітичний вектор суспільної свідомості лежить десь посередині (що, до речі, засвідчили і останні президентські вибори).

Аналіз структури передплатного загалу по окремих областях України свідчить, що найменше загальноукраїнських видань передплачують на сході й півдні України, де відцентрові тенденції найбільш відчутні. В цих областях кількість центральних видань відносно до загальної кількості передплачених газет набагато менша, ніж у середньому по Україні (32,7 %): Дніпропетровська область — 14,6 %, Донецька — 17,5 %, Запорізька — 26,4 %, Кримська автономія — 22,1 %, Миколаївська область — 22,4 %, Сумська — 13,8 %, Харківська —18,7 %, м. Севастополь — 27,8 %.

Очевидно, якщо держава зацікавлена (а це для неї важливо) у формуванні державницької свідомості громадян, які проживають у згаданих регіонах, вона мусить подбати про певну підтримку загальноукраїнських видань в цих областях (механізм підтримки розробити не так уже й важко).

Надзвичайно важливою для перехідного суспільства є проблема засновників друкованих засобів масової інформації.

Об'єктивні дані свідчать, що поступово інформаційний газетно-журнальний простір українського суспільства роздержавлюється. Так, кількість національних газет, засновниками яких є державні інституції (парламент, уряд, міністерства, відомства, місцеві адміністрації тощо), зменшилася з 11,0 % у 1992 році до 3,8 % у 1994 році.

Лідерами ж виступають комерційні структури і приватні особи, які відповідно контролюють 29,8 % і 14,6 % загальноукраїнських видань. I в цьому плані від них значно відстають громадсько-політичні організації і рухи та політичні партії, які є засновниками відповідно 7,3 % і 2,3 % газет, зареєстрованих як національні.

Аналогічна тенденція проглядається і серед засновників центральних українських журналів, де незаперечними лідерами є комерційні структури (20,7 %) та приватні особи (9,9 %).

Власне незалежних газет і журналів, засновниками яких є трудові колективи, редакції, спілки журналістів та письменників, дуже небагато. Серед газет їх 7,3 %, а серед журналів — лише 4,0 %.

Інша ситуація на ринку регіональних та місцевих мас-медіа.

Місцева влада контролює через засновництво 30,7 % місцевих видань. Додайте до цього 9,6 % засновників з державних об'єднань, підприємств і колгоспів, 4,1 % — із профспілок і 8 % редакцій газет, що друкуються у державних друкарнях, і картина вимальовується така: регіональна правляча еліта має контрольний пакет — 52,3 % місцевих мас-медіа. Хоча і комерційні структури вже набрали ваги — 21,4 % газет вони контролюють безпосередньо, а 8,5 % належать окремим приватним особам.

Напевно, на наступних виборах цей чинник буде вирішальним і спричинить пряме зіткнення інтересів правлячої еліти і представників бізнесу.

У цілому національний газетно-журнальний ринок за 1992—1994 роки певною мірою стабілізувався. Якщо 01.01.1992 року нараховувалось 851 загальноукраїнське видання, зареєстроване Державним комітетом України з преси, то 01.09.1994 року їх було зареєстровано 892, тобто на 4,8 % більше. Але якщо кількість видань майже не змінилась, то співвідношення між газетами та журналами змінилося досить істотно.

Кількість газет зменшилася з 453 до 369, а кількість журналів і видань журнального типу зросла з 398 до 523. Отже, якщо у 1992 році газети становили 53,2 % від загальної кількості друкованих ЗМІ, то у 1994 році їх було 41,4 %.

Місцевий ринок мас-медіа розвивається своїм специфічним шляхом, хоча є й аналогічні загальнонаціональному ринку ЗМІ тенденції.

Скажімо, загальна кількість місцевих ЗМІ за період, що аналізується, зменшилася з 2495 до 2015.

Однак внутрішньоструктурні пропорції всередині провінційного пресового загалу виявилися аналогічними загальноукраїнському ринку друкованих мас-медіа.

Кількість газет зменшилася з 2360 до 1848, а кількість журналів і видань журнального типу збільшилась із 135 до 167, хоча в цілому серед провінційних ЗМІ, як і раніше, домінують газети, їх кількість становить нині 91,7 % у загальнопровінційному ринку мас-медіа.

Одним з найбільш дискусійних у політичному житті посткомуністичної України є питання надання (ненадання) російській мові статусу офіційної і так званої примусової українізації.

Напевно, аналіз співвідношення кількості газет, що друкуються різними мовами, буде одним з об'єктивніших показників у цій справі.

Так-от, за період з часу проголошення незалежності України в галузі засобів масової інформації вимальовується чітка тенденція деукраїнізації національної преси України.

У порівнянні з 1992 роком кількість газет, що друкуються українською мовою, зменшилася з 59,8 % до 27,4 %, а кількість російськомовних видань збільшилася з 5,7 % до 12,7 % (решта газет виходять або двома мовами, або мовами інших етносів, що складають український народ).

Аналогічна тенденція може бути зафіксована і в місцевих мас-медіа: частка україномовних видань зменшилася з 55,7 % до 46,8 %, а російськомовних залишилася приблизно на тому ж рівні: 30,3 % і 28,9 % відповідно.

Отже, теза ворожих українській державі політичних сил про ущемлення російської мови та росіян в Україні абсолютно безпідставна, а позиції державних інституцій, що покликані виконувати закон України про мови, м'яко кажучи, безвідповідальні.

РЕЙТИНГ найвпливовіших газет в Україні (передплатні тиражі) за станом на 01.09.1994 р.

На закінчення, пропонуючи читачам ознайомитися з рейтингом найвпливовіших газет в Україні (див. таблиці), зазначимо, що в умовах перехідного від тоталітаризму до демократизму періоду та становлення української державності підтримка національної преси є однією з передумов формування державницької свідомості та інформаційної безпеки держави як такої. В іншому разі перспективи державного будівництва в Україні будуть сумнівними.

Отже, на часі розробка національної програми державної підтримки преси як складової зусиль, спрямованих на зміцнення держави та розбудову її на правових, демократичних засадах.

Валерій БЕБИК, кандидат психологічних наук, головний консультант прес-служби президента України