Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

4.2.Глобалізація і формування єдиного світового простору і часу

Кінець XX — початок XXI ст. ознаменувався бурхливими процесами комунікативної революції в глобальних, світових масштабах.

До таких традиційних ще в недалекому минулому видів засобів масової комунікації, як наземне телебачення та радіомовлення, всі різновиди звукозапису, кіно, друкованих мас-медіа додалися нові ЗМК — супутникове, кабельне телебачення, телебачення високої чіткості зображення, відео- та комп'ютерні мережі з вдосконаленим програмним забезпеченням.

Більше того, останнім часом і засоби міжперсональної комунікації, такі як телефон, телефакс, стають прозорими для втручання іззовні і зараховуються до мас-медіа (після прийняття в США "Телекомунікаційного акта" 1996 р.).

Отже, виникає абсолютно нова ситуація не тільки в специфіці комунікації на рівні "мас-медіа — індивід", "мас-медіа — група", "мас-медіа — суспільство", а й у сфері міжнародних відносин. Супутникове телебачення, Інтернет та інші інформаційні супермагістралі функціонують, не зважаючи на геофізичні та політичні кордони, що робить необхідним здійснення ретельного аналізу і перегляду стратегій парадигм організації та функціонування національних інформаційних просторів та політики державних інституцій в інформаційній сфері.

Нині, як ми вже зазначили, термін глобалізація є одним з найбільш уживаних у науковій літературі та побуті. Говорять і пишуть про глобальну економіку, політику, культуру...

Попри всі позитиви глобалізаційних процесів, не можна забувати, що первісними каталізаторами процесів глобалізації є транснаціональні корпорації і транснаціональні банки — з одного боку, а також найбагатші країни світу — з другого. У зв'язку з цим, очевидно, не зайвим буде нагадати, що 25 % населення планети, яке проживає у найбагатших країнах світу, споживає 80 % світової енергії, має 86 % світової промисловості, у той час як 44 найменш розвинені країни мають лише 0,2 % світової промисловості.

За даними ЮНЕСКО, країни, що розвиваються, мають лише 4 % світового комп'ютерного ринку, а 75 % телефонних апаратів розміщені у дев'яти найбагатших країнах планети.

Вражають і такі цифри: 1988 р. 30 країн зовсім не мали газет, а у 30 інших виходило лише по одному друкованому ЗМК. Середньоєвропейський показник, для порівняння, становить 39 газет на країну, а середньоафриканський — лише 3... Лідирують тут, безперечно, США — 1687 газет. А Японія, наприклад, має 125 щоденних газет.

Середньосвітовий показник кількості радіоприймачів на 1000 населення становить 330 одиниць. Але розрив між багатими і бідними дуже значний. У перших цей показник становить 911 радіоприймачів, а у других — 142.

У 34 країнах світу зовсім немає свого телебачення.

Середній "показник температури по лікарні" у сфері телебачення, себто наявності телевізорів, становить 137 телеприймачів на 1000 населення. В багатих країнах він дорівнює 447, а в бідних — 36 телевізорам на 1000 населення цих країн [126].

Але облишмо суто технічні справи, пов'язані з кількісними параметрами так званого сучасного інформаційного суспільства.

Набагато важливішим, на нашу думку, є вирішення проблеми єдиного простору — часу, яке нині перейшло з розряду філософських у реальну фізико-фізіологічну та суспільну площину. І тут не можна не погодитися з американцем Р. Ролкером і росіянином К. Гаджиєвим щодо серйозної ув'язки цих категорій з рівнем розвитку цивілізацій [16].

На думку останніх, сходження великих імперій в цілому було пов'язане із значним скороченням транспортних видатків. Залежність розвитку суспільств до нашого часу від їхнього розташування уздовж басейнів рік та морських узбережжів (Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай, Карфаген, Римська та Візантійська імперії) загально відома.

Розвиток мореплавства, двигунів тощо висунув на перші ролі морські держави (Англія, Іспанія, Нідерланди, Португалія), які мали переваги перед континентальними.

Проте промислова революція, яка дала поштовх розвитку сухопутних комунікацій, зокрема залізничного транспорту, створила об'єктивні передумови для розвитку сухопутних імперій — Німеччини, Росії, США.

Ви можете запитати, як же бути з поясненням феноменів монгольських та арабських імперій?

Арабський дослідник Ібн Хальдун вважав, що пустеля, яка не має значних топографічних бар'єрів, давала арабам середньовіччя еквівалент моря, де міста можуть розглядатися як морські порти.

Цікава думка, чи не так?

Хоч би як там було, але розвиток залізничних та авіакомунікацій кардинально змінив поняття географічних та політичних кордонів, а поява нових інформаційних технологій, супутникового телебачення тощо, майже остаточно звело бар'єри нанівець.

Нині світове співтовариство є цілісною системою, що має загальну часову свідомість, яка, згідно з твердженням Е. Дюркгейма, є продуктом колективної свідомості і детермінує культурний ритм сучасного суспільства.

Цьому важливому процесу, зокрема, сприяло введення єдиного всепланетного часу (1884 р., гринвіцький "нульовий меридіан").

А оскільки електронні засоби масової комунікації забезпечують практично миттєву передачу інформації через супутники в усі кутки земної кулі, відбуваються вражаючі процеси синхронізації в часі ритмів функціонування цивілізацій, розташованих на різних континентах.

Унаслідок цього знову-таки змістом науково-технологічного та соціального процесу став виграш часу (як це було з відкриттям нових морських шляхів, будівництвом залізниць, Суецького чи Панамського каналів та ін.).

Супутниковий, оптоелектронний, факс-модемний зв'язок, комп'ютеризація багатьох сфер життя значно спресували потоки інформації, "пришвидшили" час, що дало право німецькому філософу Г. Любе говорити про "скорочення сучасного".

Людина за сприяння новітніх засобів масової комунікації може водночас перебувати в різних місцях і бути співучасником подій в різних регіонах планети без своєї фізичної присутності. Електронні переговори, телеконференції, навіть підписання серйозних економічних чи політичних угод через світові інформаційні мережі сприяють нівелюванню понять "центр — периферія", наближуючи просторово-часову єдність всієї земної кулі.

Поділ на регіони, країни, об'єднання стає багато в чому умовним. Нові глобальні системи комунікації значною мірою функціонують незалежно від державного контролю тих чи інших країн (або переважної їх більшості).

Як наслідок, ми маємо кардинальну зміну у світовій суспільній свідомості людства, яка несе в собі як позитивні, так і негативні тенденції. І це зрозуміло, позаяк все наше життя є балансуванням між раціональним та ірраціональним, доцільним і бажаним.

До переваг формування єдиного світового простору і часу можна зарахувати багато цінних речей: науково-технічний та суспільний прогрес, міжкультурне співробітництво, підвищення рівня життя. Проте не варто недооцінювати й загрозу втрати національної та соціальної автентичності, зрештою — і свободи. В разі встановлення повного світового комунікаційного контролю над джерелами інформації з боку поки що певною мірою гіпотетичного "світового уряду", ми можемо отримати нову форму тоталітаризму. І в даному контексті світовому співтовариству треба дуже серйозно попрацювати над виробленням організаційно-правових, суспільно-економічних та комунікаційно-технологічних норм регулювання інформаційної сфери планети.