Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

1.3. Інформація та її функції в системах комунікації

На думку А. Звєрінцева, якщо комунікація є процесом, то інформація є тим, чим обмінюються при комунікації [26].

Проте це поняття, на нашу думку, є дещо звуженим. Якби йшлося лише про актуалізовану інформацію, якою користуються у процесі життєдіяльності, тут можна було б погодитися.

Але як же бути з інформацією, яка ще чекає на своє використання? Уявіть собі, що ви Робінзон Крузо, який написав листа про свою самотність на безлюдному острові, вклав його у порожню пляшку і кинув в океан. Минають дні, місяці, роки, а ваше послання ще ніхто не прочитав. Чи є інформацією зміст вашого SMS — послання людству, яке ще блукає в безмежних просторах океану? Переконаний, що ви й самі знаєте відповідь.

А що ви скажете на те, якщо дізнаєтесь, нібито вищезгадана пляшка розбилась об рифи, а текст послання вже роз'їдений солоною океанською водою? Чи можна вважати інформацією те, що вже не можна прочитати навіть за допомогою досвідчених криміналістів? Отже, комунікація не відбулась. Але ж те, що ви писали, все-таки було інформацією, чи не так?

Зазвичай в буденному житті пересічні люди розглядають інформацію як знання, а люди, що проводять наукові дослідження, й поготів схильні вважати науку "машиною" з переробки інформації — таким собі велетенським комп'ютером, який намагається в усьому, як писав про самого себе відомий російський поет Л. Пастернак, "дійти до самої суті".

Якщо це дійсно так, уявімо, що цей віртуальний світовий комп'ютер має почуття, власну нормативно-ціннісну (морально-етичну) систему оцінки інформації, яка надходить до нього "на переробку". Страшно й подумати: Вселенський Розум? Бог? Якщо щось інше, то Що? (Чи Хто?)

Припустимо, що цей "Вселенський Розум — Бог — Щось інше" існує. Чи має він об'єктивну інформацію про все, що відбувається в світі? Як він її отримує? Навіть якщо це — раціонально мислячий холодний розум, чи має він гаряче або принаймні тепле серце? Чи може він пожаліти і спасти дівчинку, яка вмирає від лейкемії внаслідок Чорнобильської катастрофи? Адже одна маленька дитина не повинна відповідати за гріхи усього людства?!

Запитання. запитання. запитання. Здається, відповіді доведеться шукати все-таки на Землі, якою б грішною чи праведною вона не була.

Отже, є суспільство, є комунікація, є інформація і є наука, яка все те намагається узагальнити і систематизувати.

Позаяк скільки людей — стільки й думок, автор виносить на суд громадськості таке тлумачення терміна інформація—змістовне відображення об'єктивних і суб'єктивних процесів, явищ і предметів Всесвіту, себто усього, що оточує нас і міститься всередині нас.

За великим рахунком, кожен з нас — це вже певний мікро-всесвіт. Вчені підрахували, що в одній хромосомі людини закодовано стільки інформації, скільки може вмістити чотири тисячі книг по п'ятсот сторінок кожна. А автоматичний космічний корабель "Вікінг", запущений 1976 р. на Марс, мав у своїх бортових комп'ютерах інструктивну інформацію трохи більшу за обсягом, ніж у звичайнісінькій бактерії, і значно меншу, ніж у не менш пересічної морської водорості [53].

Якщо ви погоджуєтесь із запропонованим визначенням терміна інформація як змістовного відображення певних процесів, явищ і предметів, пропоную звернутися до табл. 1, в якій пропонується знову-таки авторська версія типології інформації.

Подобається це вам чи ні, але ви не можете не погодитися, що за рівнем та характером оцінки інформації виокремлюється два типи інформації:

1. Об'єктивна (хімічна, фізична, біологічна (генетична), економічна, правова);

2. Суб'єктивна (соціальна, політична, психологічна, культурна тощо).

Якщо йтиметься про об'єктивну інформацію, варто зауважити, що її можна певним способом зафіксувати. Скажімо, формула води Н2О і назва Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16.11.92 є саме такими, які вони є, незалежно від того, подобається це комусь чи ні.

Те саме можна зауважити, якщо взяти фото українця та, скажімо, ефіопа. Хімічний, фотографічний процес перетворення зображення представників білої та чорної раси дає нам підстави для об'єктивного порівняння.

Але чи не криється тут пастка? Звичайно. Якщо ви не доведете фотографічний процес до кінця, а зупинитеся на стадії отримання негативу, у людини, яка ніколи не бачила живого українця та ефіопа, а на додаток ще й не знайома з технологією виготовлення фотографій, може виникнути протилежне уявлення про представників європеоїдної та негроїдної рас.

Я вже не кажу про таку суб'єктивну інформацію, як розповіді очевидців тієї чи іншої події, наприклад пожежі чи повені.

Те саме можна сказати й про такі види інформації, які мають оціночний характер щодо соціального життя, на кшталт: "Всі більшовики є жидомасони і грають на балалайках", або "українці пишуть слово "Україна" з великої, а "сало" з маленької літери, а хохли пишуть з великої літери слово "Сало", а "україна" — з маленької.

Джерелом, наприклад, економічної інформації є економічна сфера суспільства, "заміряти температуру" якої можна за допомогою математично-статистичних способів відображення інформації: темпи економічного зростання, індекс інфляції, рівень життя та безробіття тощо.

Джерелом психологічної інформації, суб'єктивної за нашою типологією, є свідомість суб'єкта, що досліджується. Якщо це окрема людина — йдеться про індивідуальну свідомість, а якщо вивчаються соціопсихологічні настанови певної групи людей, мається на увазі, звичайно, групова, соціальна свідомість.

Індивідуальну, групову і суспільну свідомості об'єднують способи відображення психологічної інформації: поведінковий, візуальний, текстовий.

Зрозуміло, що оцінка поведінки людини, її візуальне сприйняття (психологічне фотографування) та тестування за спеціальною методикою надто суб'єктивні, оскільки практично неможливо формалізувати оцінку, наприклад, розумових чи творчих здібностей людини.

А хто, скажіть, може взяти на себе сміливість виміряти рівень таланту українця Тараса Шевченка, росіянина Олександра Пушкіна чи поляка Адама Міцкевича? Чи можна взагалі їх якось порівняти? Звичайно, можна. За інтегральними параметрами — це велетні поетичного духу, які віддзеркалили у своїй творчості душу свого народу. Це об'єктивно, на перший погляд, оскільки загальновизнано.

Але згадаймо нашого Робінзона, який сидить на березі океану і дивиться нескінченний серіал "про море", в той час як його послання вже вицвіло під впливом солоної води, спекотного сонця і настирного вітру. Чи вважала б більшість українців, росіян і поляків вищезгаданих поетів класиками, якби до нас не дійшли їхні книги (себто — інформація про їхню творчість)?

Звичайно, ви можете згадати слова не менш талановитого киянина М. Булгакова: "Рукописи не горять". На жаль, горять і зникають, як бібліотека Ярослава Мудрого.

Кометі Галлея, в принципі, байдуже, чи знаємо ми хімічний склад її ядра. А ось людині, яка пише книгу чи картину, надзвичайно важливо, щоб з нею познайомилися інші члени суспільства, щоб відбувся процес комунікації. Щоб інформація митця, пропущена через його душу, збудила резонансні явища в серцях інших людей.

Цей виснажливий процес, який можна порівняти з вулканічним викидом творчої енергії у Всесвіт, коли акт творчого горіння межує з гранню, за якою з'являється чорна пустота божевіл-

Таблиця 1

Типологія інформації

Закінчення табл. 1

ля і втрати почуття реального, навряд чи можна буде колись виміряти математичними методами.Як, скажіть, "повіряти алгеброю гармонію" творчості А. Врубеля, що водночас розписував фресками величний Володимирський собор у Києві і писав свого демона. Хто і як зможе відчути душевний біль митця і трансформувати його в гармонійний ряд струнких і логічно вивірених формул Щастя людського Буття?

Інформація може бути систематизованою (за наявності цілеспрямованих потоків інформації) та хаотичною. Вмикаючи телевізор або радіоприймач, ви маєте справу з упорядкованими звуковими інформаційними потоками. А слухаючи шелест трави або листя в березовому гаю, ви маєте хаотичне інформаційне поле. "Технарі" називають його "білим шумом".

За природою інформаційних сигналів та потоків інформація може бути дискретною та аналоговою. У першому випадку йдеться про цифровий спосіб відображення інформації, а в другому — про аналоговий.

Цифровий спосіб покладено в основу функціонування сучасної комп'ютерної та аудіовізуальної техніки. Суть цифрового кодування "живого" сигналу можна зрозуміти з рис. 4:

А — амплітуда сигналу (наприклад, людського голосу, що звучить по радіо); t — час (звучання).

Пояснюючи цей графік, варто зазначити, що весь час звучання спеціальними технічними засобами (аналого-цифровими перетворювачами) розбивається на велику кількість однакових часових інтервалів. Тобто всі інтервали часу є рівними:

Водночас у кожен з цих інтервалів часу запам'ятовується рівень амплітуди (величини) сигналу. Перехід до цифрового кодування аналогових сигналів здійснив революцію в кіно, на телебаченні і радіомовленні. Причина? Цей спосіб дозволяє "чистити сигнал" від шумів, значно покращуючи якість зображення та звуку. Зрозуміло, що тут існує певна проблема втрати якості зображення або звуку. Але рівень сучасної техніки дозволяє робити ці інтервали настільки малими, що якість відображення є майже ідеальною.

Існують також і аналогові обчислювальні машини. На самому початку розвитку комп'ютерної техніки аналогові обчислювальні машини (АОМ) серйозно конкурували з цифровими обчислювальними машинами (ЦОМ), аж поки інженери не зрозуміли, що місце є і для одних, і для других.

АОМ незамінні при відстеженні аналогових фізичних сигналів, наприклад при контролі за електричним струмом турбіни електростанції або траєкторією польоту ракети в реальному режимі часу.

Проте якщо є потреба обробляти великі масиви інформації з великою швидкістю, люди використовують ЦОМ. Абсолютну більшість сучасного світового комп'ютерного парку становлять ЕОМ, що використовують дискретний або цифровий спосіб відображення інформації.

За напрямом спрямованості відносно суб'єкта (об'єкта) інформації останню поділяють на внутрішню і зовнішню, а за ієрархічною виокремлюють вертикально і горизонтально спрямовану інформацію.

Якщо ж за параметр оцінки взяти спосіб комунікації, то варто назвати вербальну і невербальну інформацію, а відповідно і комунікацію.

Вербальна інформація описується певним набором одиниць словника, з якого можна конструювати скільки завгодно повідомлень. Наприклад, маючи літери українського алфавіту, можна писати слова, а маючи словник, скажімо, української мови, можна відповідно до загальновизнаної граматики писати які завгодно тексти.

З невербальною інформацією мати справу і складніше, і простіше. З одного боку, невербальна комунікація робить процес обміну інформацією універсальнішим. І справді, не знаючи китайської мови, ви можете посміхнутися і подарувати квітку чарівній китаянці, і вона вас прекрасно зрозуміє.

З другого боку, у різних народів один і той самий спосіб комунікації може викликати абсолютно протилежні реакції. Цілування руки у жінки в Європі і Північній Америці — це, як говорять в Одесі, дві різних речі. Особливо якщо жінка обіймає якусь офіційну посаду.

Свого часу автор цієї книжки попав у дуже незручне становище, коли поцілував руку жінці — меру міста Афіни (США, штат Джорджія) під час офіційного прийняття з нагоди присвоєння йому титулу почесного громадянина цього симпатичного університетського міста.

Проте, перебуваючи у Польщі, автор не без здивування зафіксував, як ректор Вищої соціально-економічної школи у Варшаві професор Войцех Помикало після вручення дипломів про закінчення навчального закладу обов'язково цілував руку усім без винятку дівчатам-випускницям. Те саме робили і декани цієї школи. В Україні, попри географічну і культурну близькість наших народів, це виглядало б занадто. Максимум "ризику" наших посадовців у подібних церемоніях — це поцілунок у щоку. Більш сексуально і менш шляхетно? Оцінки поведінки в усіх цих випадках цілком залежать від культурно-ціннісних норм, що існують у конкретному суспільстві.

Звідси й висновок: невербальна, наприклад візуальна, комунікація також потребує знання певних "правил гри".

Беручи за параметр оцінки функції комунікації, можна виокремити такі типи інформації, як когнітивна (пізнавальна), інформативна та перцептивна.

Когнітивна інформація, якою обмінюються суб'єкти комунікації, не має (майже) оціночних суджень. Як правило — це очевидні факти, події, явища.

Уперше зустрічаючись з людиною, ви насамперед фіксуєте для себе стать, вік, зовнішність тощо партнера по комунікації.

Вступаючи з ним у контакт, ви переходите на обмін інтерактивною інформацією. Ви дізнаєтесь, що ваш колега по спілкуванню є культурною і освіченою людиною, вболіває за київське "Динамо" або не цікавиться великим тенісом, читає лекції з політичної комунікації або вирощує у своєму службовому кабінеті дивовижні фіалки.

Спілкуючись з будь-ким, ви не можете не сприймати цю людину й на перцептивному, чутливому рівні.

У будь-якому випадку ви намагаєтесь відчути партнера по спілкуванню. Це ж дуже просто: ви робите для себе висновок, подобається вам ця людина чи ні. Є у неї так звана аура комунікації, чи манера спілкування цієї людини невідомо чому вас дратує і відштовхує.

Цю інформацію важко описати і формалізувати текстово-знаковим чи іншим способом, позаяк комунікативний обмін в цьому випадку здійснюється, очевидно, на тонкому біоенергетичному та глибинно-психологічному, інтуїтивному рівні.

Переходячи від функцій комунікації до функцій управління, зробимо акцент на тому, що є загальні та спеціальні функції управління.

Відповідно при реалізації загальних функцій управління можна виокремити когнітивну (пізнавальну) і мотивуючу інформацію.

Когнітивна (пізнавальна) інформація, як ви пам'ятаєте, вже згадувалась при аналізі функцій комунікації. Тут варто зазначити, що ці типи інформації збігаються, оскільки несуть дані про суб'єкт чи об'єкт комунікації або управління. У будь-якому випадку ця інформація конче потрібна як при спілкуванні, так і при ухваленні управлінських рішень.

Інструктивна інформація має командну спрямованість: що треба зробити, як, в які терміни? А мотивуюча інформація має спонукати об'єкт управління (тобто того, ким управляють) зробити роботу якомога краще, щоб цей об'єкт перейнявся важливістю поставленого завдання і сприйняв його як дуже потрібне не тільки для організації, а й для нього персонально.

Аналізуючи соціальні функції управління, доходимо висновку про необхідність виокремлення первинної, організаційної, регулюючої, контрольно-облікової та аналітичної інформації.

Спробуємо дещо спрощено проілюструвати цю типологію інформації на прикладі вищого навчального закладу — Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП) як об'єкта управління.

Первинна інформація: МАУП — недержавний вищий заклад освіти, який має державну ліцензію на право освітньої діяльності за вищим, IV рівнем акредитації.

Організаційна інформація: Академія складається з навчальних інститутів, ліцею, технікуму, лінгвістичного та комп'ютерного центрів, видавництва, бібліотеки, науково-методичного інституту та автошколи.

Регулююча інформація: Діяльність МАУП регламентується Конституцією та законами України, наказами Міністерства освіти і науки, президента і ректора МАУП.

Контрольно-облікова інформація: Хід навчального процесу контролюється ректоратом, фінансові розрахунки — бухгалтерією тощо.

Аналітична інформація: МАУП з 1998 р. визнається кращим недержавним вищим закладом освіти, а щорічний приріст студентського контингенту, починаючи з 1995 р., становить 27-28 %. Інформація для роздумів, чи не так?

Отже, що сучасне суспільство, як ніколи раніше, залежить від комунікації, її ефективності і реального впливу на життя мільйонів людей. Ми вступаємо в епоху інформаційного суспільства, яке прийшло на зміну індустріальному. І цим сказано все. Або майже все, оскільки тепер варто перейти й до інших розділів нашої книжки.